19. Класифікація трудових правовідносин.

Трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору (власне трудові), а також відносини

• з приводу встановлення умов праці на підприємствах, навчання й перекваліфікації за місцем праці

• та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

З огляду на специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові правовідносини у поєднанні їх із суспільними відносинами, виділяють такі види правовідносин у сфері трудового права:

1) Залежно від суб’єктивного складу:

• а) індивідуальні трудові відносини;

• б) колективні трудові відносини;

2) Залежно від їх місця в правовому регулюванні:

а) безпосередньо трудові правовідносини;

б) правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими. Вони в свою чергу поділяються на такі підвиди:

• ті, що передують трудовим;

• ті, що супроводять трудові правовідносини;

• ті, що випливають з трудових;

3) Залежно від їх специфіки:

• а) правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування;

• б) правовідносини в сфері підготовки працівників безпосередньо на виробництві;

• в) правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства;

• г) правоохоронні правовідносини (щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду, розгляду трудових спорів) та ін.

 

20. Зміст трудових правовідносин.

Юридичний зміст трудового правовідношення становлять

• права

• обов'язки

працівника та роботодавця.

Основні права та обов'язки сторін трудового правовідношення випливають із сутності трудового договору, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

До основних трудових прав працівників,

• одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, входять

• право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

• право на здорові і безпечні умови праці;

• на об'єднання у професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку;

• на участь в управлінні підприємством, установою, організацією;

• на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Додаткові права працівників можуть встановлюватися галузевими, локальними нормативними актами та індивідуальними договорами.

Основні обов'язки працівника

• працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу,

• додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці,

• дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Конкретні обов'язки по кожній посаді визначаються у кваліфікаційних характеристиках (посадових інструкціях), розроблених відповідно до державних стандартів.

Основні права роботодавця

• може вимагати від працівника виконання роботи за обумовленою у договорі трудовою функцією,

• контролювати процес роботи, використовувати заходи стимулювання праці,

• вимагати від працівника дбайливого ставлення до майна,

• застосовувати дисциплінарні стягнення до порушників трудової дисципліни і притягати їх до матеріальної відповідальності у разі завдання матеріальної шкоди.

Основні обов'язки роботодавця - чітко організувати працю працівників,

• створювати умови для зростання продуктивності праці,

• забезпечувати трудову та виробничу дисципліну,

• неухильно дотримуватися законодавства про працю й правил охорони праці,

• уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.