1. Замах на злочин та його види. Добровільна відмова від вчи-нення злочину та її відмінність від діяльного каяття

Замахом на злочин, згідно з ч. 1 ст. 15 КК, є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря-мованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Об’єктивні ознаки замаху на злочин:

1) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямо-ваного на вчинення злочину;

2) в часі відбувається після готування до злочину;

3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину;

4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається ство-рення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково;

5) діяння частково чи повністю (при цьому відсутні наслідки в матеріальному складі злочину) охоплюються об’єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК;

6) діяння безпосередньо наближено до об’єкту злочину. Шкода об’єкту злочину замахом або не спричиняється, або спричиняється лише частково;

7) особливістю замаху є те, що він вчинюється шляхом діяння (дії чи бездіяльності);

8) при замаху на злочин злочинна діяльність не доводиться до кін-ця з причин, що не залежать від волі винного;

9) замах на злочин охоплює попередні дії по створенню умов для вчинення злочину (готування до злочину).

Замах на злочин має такі основні суб’єктивні ознаки:

1) діяння вчинюється з прямим умислом. Раніше КК 1960 р. спеці-ально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу;

2) наявність у особи при вчиненні діяння мети - доведення злочину до кінця, тобто виконання в повному обсязі об’єктивної сторони задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК.

З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних на-слідків. Так, згідно п. 4 постанови 1ІВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи» замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Види замаху: закінчений, незакінчений та непридатний замах.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК).

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. З ст. 15 КК).

Непридатний замах поділяється на замах при помилці в об’єкті злочину і замах з непридатними засобами.

Замаху при помилці в об’єкті злочину властиво те, що безпосе-редньому об’єкту, на спричинення шкоди якому спрямовано умисел винного, шкода не спричиняється або навіть відсутня загроза спричи-нення шкоди (постріл у труп). Це відбувається у зв’язку з наявністю помилки в об’єкті злочину. За наявності помилки в об’єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.

За замаху з непридатними засобами особа, яка здійснює замах, вважає, що засоби, які вона використовує, можуть спричинити зло-чинний результат (підкладання у машину несправної вибухівки). Але ці засоби є непридатними та об’єктивно не можуть спричинити бажані для винного злочинні наслідки.

Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою прак-тикою. Так, наприклад, згідно п. 23 постанови ГІВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше не-законне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими ре-човинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами», якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використан-ня вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи де-талями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предме-тами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом настає за фактично спричинену шкоду.

Відповідальність за замах із альтернативним умислом повинен визначатися відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин, але реально, в судовій та слідчій практиці, настає за фактично спричинену шкоду.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної від-повідальності, а діяльне каяття є, зазвичай, обставиною, що пом’як- шує покарання. Добровільна відмова може бути діянням, а діяльне каяття - завжди активна поведінка. Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого злочину, а діяльне каяття - і за закінченого злочину. Добровільна відмова можлива від злочинів із прямим умислом, а діяльне каяття - і в необережних злочинах.