1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волеви­явлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів (п. 4 постанови Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодав­ства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

У ст. 46 КК передбачає звільнення від кримінальної відповідально­сті за деякі інші злочини у зв'язку з примиренням винного з потерпі­лим за наявності таких підстав. Такими підставами за законом вважа­ються: вчинення злочину невеликої тяжкості або необережного середньої тяжкості; вчинення злочину вперше; примирення з потерпі­лим; відшкодування завданих потерпілому збитків або усунення запо­діяної шкоди.

Першою підставою є, згідно зі ст. 46 КК, вчинення особою злочи­ну невеликої тяжкості або необережного середньої тяжкості. До них належать усі злочини, за які законом передбачено покарання у виді по­збавлення волі на строк не більший за два роки, або інше, більш м'яке покарання, а також необережні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більший за п'ять роки.

Друга підстава полягає в тому, що винна особа вчиняє злочин вперше. Тобто, вона не має судимості, не перебуває під слідством та судом, не ухиляється від притягнення до кримінальної відповідальнос­ті за раніше вчинений злочин. Учиненим вперше також вважається злочин, якщо минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинений попередній злочин або особа звільнялася раніше від кримінальної відповідальності за законом, що діяв на час звільнення. Несудимою також вважається особа, якщо судимість по­гашено або знято в передбаченому законом порядку.

Третьою підставою виступає сам факт примирення особи, що вчинила злочин, із потерпілим. Він означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілого від своїх попередніх претен­зій і вимог до особи, що вчинила злочин, відмову від прохання притяг­нути її до кримінальної відповідальності або прохання закрити справу, порушену за його заявою. Обов'язково необхідна також згода винної особи на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підста­вою. При цьому на досудовому слідстві та в суді необхідно з'ясувати, чи було це примирення дійсним (добровільним, усвідомленим), без за­стосування погроз і насильства.

Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК здійсню­ється лише судом у порядку, передбаченому ст. 71, 8 КПК За наявності вказаних причин воно є обов'язковим і не обумовлюється виконанням будь-яких дій після судового рішення.

2. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу працівника державної виконавчої служби (ст. 343 кк).

Стаття складається з двох частин, які містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосере­дній об'єкт злочину — суспільні відносини, що забезпечують норма­льну діяльність представників правоохоронних органів, працівників державної виконавчої служби. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронного органу (див. ст. 342 КК).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 343 КК) передбачає вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення.

Пленум Верховного Суду України конкретизував об'єктивну сторону злочину, визначивши, що під втручанням у діяльність працівника право­охоронного органу слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на досягнення при­йняття неправомірного рішення. Втручання може проявлятися в умовлян­ні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Однак прохання, наприклад, ба­тьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу злочину. При цьому працівники правоохоронних органів підлягають відповідно до цієї статті захисту від втручання в їхню діяль­ність у випадку, коли вони беруть безпосередню участь у розгляді судо­вих справ у всіх інстанціях: провадженні й розслідуванні злочинів та ад­міністративних правопорушень; оперативно-розшуковій діяльності; охороні громадського порядку і громадської безпеки; виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання, слідства, про­курорів; контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України; нагляді та контролі за виконанням законів.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 «Про застосування судами законодав­ства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів».

Злочин є закінченим з моменту застосування впливу у будь-якій формі на працівника державної виконавчої служби (формальний склад).

Суб'єкт злочину — загальний, тобто фізична осудна особа, яка до­сягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою перешкодити виконанню потерпілим службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 343 КК), є вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 343 КК, якщо вони: 1) перешкодили запобі­ганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Уплив на працівника державної виконавчої служби через захоп­лення або тримання як заручників його родича або співробітника охо­плюється ст. 147 або 349 КК і додаткової кваліфікації за ст. 343 КК не потребує. Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу поєднане з діями, передбаченими ч. 3 ст. 342, статтями 345, 347 або 348 КК, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 343 КК і зазначеними статтями.

3. Задача:

У травні 2011 p. І. запропонував Р. придбати фактично новий авто­мобіль «Toyota New Camry», який збирався викрасти в Одесі та пере­гнати до Києва. Р. на це погодився, але дати аванс відмовився, заявив­ши, що розрахується повністю тоді, коли отримає машину. Після того, як І. пригнав автомобіль, Р. віддав тому обумовлену суму грошей (16000 доларів СІЛА).

Кваліфікуйте дії І. та Р.

Відповідь:

Дії І. потрібно кваліфікувати за ч. 3 ст. 289 КК, як незаконне заво-лодіння транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шко­ди (заподіяло реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Дії Р. потрібно кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 289 КК як посо-бництво у незаконному заволодінні транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди (заподіяло реальних збитків на суму понад 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), вчинене за попе­редньою змовою групою осіб.

Білет № 61