1. Функції складу злочину.

Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі засто­сування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.

Перш за все, склад злочину є законною, єдиною, необхідною та до­статньою підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція складу злочину). Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільне небезпечному діянні якої є ознаки складу зло­чину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необ­хідні для кримінальної відповідальності, при відсутності яких вона ви­ключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.

Ознаки складу злочину виконують й іншу роль: вони відмежову­ють злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину — від іншого (розмежувальна функція складу злочину).

Розмежування складів окремих злочинів можна пояснити на тако­му прикладі. Якщо винний таємно вилучив гроші з квартири потерпі­лого, то його дії будуть кваліфіковані як самоправство за ст. 356 КК, якщо він вважав, що має на них дійсне або вигадане право (зокрема, що вилучає ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нага­дування, не віддавав потерпілий). Якщо таким самоправством не було заподіяно значної шкоди потерпілому, то це випадок цивільно-правового делікту. Якщо ж за такого вилучення винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене під­падає під ознаки крадіжки і кваліфікується за ст. 185 КК.

Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити у справі, тим ширші межі дослі­дження. І, навпаки, якщо склад описаний у законі вужче, це, безумов­но, звужує межі. Нечіткість ознак складу злочину, введення так званих «розпливчастих» диспозицій робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі — важлива умова ефективності самої процесуальної діяльнос­ті. Зазвичай, встановленням складу злочину не обмежуються межі до­слідження у кримінальній справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут вирішальне значення.

Склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних ін­тересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (гарантійна функція складу злочину).

2. Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 кк).

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор­ми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосе­реднім об'єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпо­чинок. Потерпілими від цього злочину виступають працівники (осо­би, на яких поширюється законодавство України про працю та які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні служ­бовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які прохо­дять альтернативну (невійськову) службу). Поняттям «працівники» в контексті ст. 172 КК не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 172 КК) виявляється у фор­мі: 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.

Звільнення працівника з роботи є незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого по­рядку звільнення, визначеного законом. Незаконне звільнення праців­ника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю. Інше грубе порушення законодавства про працю — це будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законо­давства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю (наприклад, невидання наказу про звіль­нення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи дода­ткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або пере­рви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудо­вих спорів тощо).

Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за со­бою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КУпАП).

Злочин є закінченим: а) при незаконному звільненні працівника з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з кон­кретним працівником; б) при іншому грубому порушенні законодавст­ва про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння, неза­лежно від його наслідків.

Суб'єкт злочину — спеціальний (службова особа, якій надано пра­во приймати працівника на роботу чи поновлювати на роботі, звільня­ти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поно­влення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а перша його форма, крім того, особистими мотивами (помста, особис­та неприязнь, корисливість, прагнення влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо). Порушення законодавства про працю, вчи­нене з мотивів расової національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 172 КК) є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього (особа, яка не досягла 18-річного віку), вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розу­мового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормаль­ної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту).

3. Задача:

Т., скориставшись тим, що Е. була у стані сп'яніння і знепритомні­ла, вступив із нею у статевий зв'язок. Коли наступного дня ображена насильством потерпіла пригрозила, що заявить в міліцію про скоєний злочин, він злякався та завдав їй численних тілесних ушкоджень, від яких Е. померла.

Кваліфікуйте дії Т.

Відповідь:

Дії Т. потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 152 і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК як

зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої та умис­не вбивство з метою приховати інший злочин. Безпорадний стан мав місце тому, що потерпіла внаслідок утрати свідомості не могла розумі­ти значення дій, що вчинялися відносно неї, та не могла чинити опір Т., який усвідомлював, що потерпіла перебуває в такому стані. За п. 10 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням) кваліфі­кувати не можна, бо між злочинами минув значний проміжок часу, а для кваліфікації за цим пунктом треба, щоб убивство сталося відразу ж після зґвалтування.

Білет № 21