1. Виконання спеціального завдання з попередження чи роз-криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації

Під час виконання спеціального завдання з попередження чи роз-криття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної ор-ганізації дії особи, яка виконувала ці завдання згідно з законом, не визнаються злочинними у разі вимушеного заподіяння шкоди право- охоронюваним інтересам.

Вимушений характер діянь та заподіяння шкоди іншим особам свідчить про те, що вказана норма схожа на крайню необхідність. Од-нак, як і у випадку виправданого ризику, завдана шкода може бути в деяких випадках більшою, ніж відвернута.

Згідно з КК, організованою злочинною групою визнаються три чи більше особи, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення одного чи більше злочинів і які об’єднані єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК). Злочинна організація - стійке ієрархічне об’єднання трьох чи більше осіб, члени або структурні елементи якого зорганізувалися за попередньою умовою для спільної діяльності, яка має на меті скоєння тяжких чи особливо тяжких злочинів, або керівництва чи координації злочинної організації, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Спеціальне завдання - особливий вид завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації, виконати яке можливо лише беручи участь у злочинній діяльності вказаних угруповань з метою входження в довіру і отримання необхідної інформації.

Правові підстави з виконання спеціального завдання визначено Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та іншими нормативно-правовими актами. КК визнає такі підстави, за наявності яких особа, яка виконувала спеціальне завдання, підлягає кримінальній відповідальності: по-перше, це скоєння особою у складі організованої групи чи злочинної організації умисного, поєднаного з насильством над потерпілим особливо тяжкого злочину, за яке передбачене покарання понад 10 років або довічне позбавлення волі; по-друге, скоєння умисного, пов’язаного з завданням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків, тяжкого злочину, за яким передбачено покарання понад 10 років або довічне ув’язнення.

Однак до такої особи, у разі вчинення нею вказаних злочинів, не може бути застосовано покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а покарання у вигляді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 66 КК виконання спеціального завдання з по-передження чи розкриття злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину, у випадках, передбачених законом, є обставиною, що пом’якшує покарання.

2. Незаконне переправлення осіб через державний кордон Укра-їни (ст. 332 кк)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні нор-ми. Родовим та безпосереднім об’єктом злочину є порядок перети-нання державного кордону України.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 332 КК) виявляється у трьох формах: 1) організація незаконного переправлення осіб через дер-жавний кордон України; 2) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України; 3) сприяння незаконному пе-реправленню осіб через державний кордон України порадами, вказів-ками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України - це передбачає схиляння інших осіб до перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів та без дозволу відповідних органів державної влади, поєднане з розробкою планів такого перетинання та безпосередньою їх реалізацією. Керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України - це розпорядження діями осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України, з метою досягнення відповідного злочинного результату. Сприяння вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод може пролягати у наданні порад і вказівок щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання тощо, у наданні транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, карт чи схем, у відволіканні уваги прикордонних нарядів тощо. Переправлення через державний кордон України - це дії, спрямовані на переведення (перевезення) осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України.

Злочин є закінченим з моменту, коли винним виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України (формальний склад).

Суб’єкт злочину - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку). Організатором і керівником переправлення осіб через державний кордон України може бути одна й та сама особа. Якщо ж одна особа здійснювала організаторські дії, а інша - безпосередньо ке-рувала їх виконанням, їх дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 332 КК.

На практиці злочин, передбачений ст. 332 КК, найчастіше вчиню-ється спільними діями двох чи більше осіб. А тому кваліфікація його за ч. 1 ст. 332 КК може відбуватися лише в окремих випадках, коли йдеться, приміром, про дії «провідника-одинака», затриманого під час переправлення ним однієї чи кількох осіб через державний кордон України.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 332 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Надання громадянами України іноземним громадянам і особам без громадянства допомоги в незаконному перетинанні державного кор-дону України за відсутності ознак цього злочину тягне адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 206 КпАП.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 332 КК - позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину; зач. 2 ст. 332 КК - позбавлення волі на строк від З до 7 років з конфіскацією засобів вчинення злочину.

3. Задача

Під час проектування ресторану «Фабріно» архітектор Я. порушив будівельні правила, які передбачають заходи, направлені на запобігання небезпеки при експлуатації будівель і споруд. Під час відкриття ресторану та святкування з цього приводу другий поверх обвалився та загинуло 10 осіб.

Кваліфікуйте дії Я.

Відповідь

Дії Я. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 275 КК як порушення правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, що спричинило загибель людей.

Білет № 58

1. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»

Звільнення від кримінальної відповідальності - відмова держави в особі уповноважених органів від державного осуду особи, яка вчи-нила злочин.

Звільнення від кримінальної відповідальності (С. Келіна) - звільнення особи від винесення негативної оцінки її поведінки у формі об-винувального вироку.

Звільнення від кримінальної відповідальності (Н. Кузнецова) - звільнення особи, що вчинила злочин, але після цього втратила свою суспільну небезпечність через низку обставин, вказаних у криміналь-ному законі, від застосування до винного з боку держави заходів кри-мінально-правового характеру.

Звільнення від кримінальної відповідальності (Ю. Баулін) - це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України.

Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідаль-ності є: передбачення конкретних видів звільнення у КК, а також за-коном України про амністію чи актом помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здій-снюються лише судом.

Види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені в КК:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45 КК).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим і відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46 КК).

3. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року від дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності (ст. 47 КК).

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п’ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п’ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину (ст. 49 КК).

6. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону про амністію чи акта про помилування (статті 85-87 КК).

7. Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відпо-відальності, передбачені Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст.ст. 212, 212-1, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 253, ч. 6 ст. 260,

ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. З ст. 369,

ч. 4 ст. 401 КК).

8. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова - це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усві-домлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК).

В законі про кримінальну відповідальність добровільна відмова прямо не визначна як вид звільнення від кримінальної відповідальності. Хоча за думкою Ю. Бауліна, є всі правові підстави визначати добровільну відмову від доведення злочину до кінця, як вид звільнення від кримінальної відповідальності.

Усі види звільнення від кримінальної відповідальності, крім передачі винного на поруки та застосування до неповнолітніх заходів виховного характеру (умовні), є безумовними. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно, безповоротно. Таке звільнення не залежить від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, то в разі порушення умов передачі на поруки особа притягується до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин (ч. 2 ст. 47 КК), отож йдеться про умовне звільнення. Те ж саме і щодо неповнолітніх, які в разі ухилення від застосування заходів виховного характеру також притягуються до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97 КК).

Кримінальний кодекс України передбачає випадки обов’язкового (імперативного) та факультативного (дискреційного - за Ю. Баулі- ним) звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили діяння, що містять ознаки злочину.

Обов’язковому звільненню від кримінальної відповідальності підлягають особи у зв’язку із закінченням строків давності (частини 1 і 2 ст. 49 КК) та інші, щодо яких за наявності вказаних у законі підстав застосовується термін «звільняються» (у зв’язку з дійовим каяттям - ст. 45 КК, у зв’язку із примиренням винного з потерпілим - ст. 46 КК). Щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК) та у зв’язку зі зміною обставин (ст. 48 КК), а також у зв’язку із закінченням строку давності за особливо тяжкі злочини, що передбачають можливість застосування такого покарання, як довічне позбавлення волі (ч. 4 ст. 49 КК), законодавець передбачив факультативність звільнення («може бути звільнена»), тобто рішення з цього приводу передано на розсуд суду.

Залежно від того, на підставі якого правового акта здійснюється звільнення від кримінальної відповідальності, розрізняють звільнення: у випадках, передбачених КК; на підставі Закону про амністію; на підставі Указу Президента України про помилування.

злочину - суспільні відносини, що забезпечують порядок комплек-тування Збройних Сил України, їх бойову підготовку й, отже, обо-роноздатність України.

Об’єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від призову на строкову військову службу.

Ухилення від призову на строкову військову службу дією може полягати в заподіянні призовником собі тілесного ушкодження (іншого штучного погіршення стану здоров’я), симуляції хвороби, підкупі працівників військкомату тощо. Якщо розглядуваний злочин був пов’язаний з підробленням документа або з даванням хабара, вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Особа, яка будь-яким способом сприяє іншій ухилитися від призову на військову службу (наприклад, вводить інфікуючий агент шприцом під шкіру з метою виникнення у призовника флегмони, що зумовлює тривале лікування, передає хабар працівникам військового комісаріату тощо), несе відповідальність і як співучасник у вчиненні злочину, передбаченого от. 335 КК.

Злочин є закінченим у разі дії з моменту, коли призовник звільнився від призову на строкову службу, а за бездіяльності - від моменту неприбуття призовника у військовий комісаріат для відправлення у військову частину (формальний склад).

Суб’єкт злочину - спеціальний (призовник, тобто громадянин України, відносно якого було оголошено рішення призовної комісії про придатність його до військової служби і призов на військову службу та строк відправлення такого громадянина на військову службу).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Покарання за злочин: обмеження волі на строк до 3 років.

Відповідь

Дії Ю. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 і ч. 1 ст. 135 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує тран-спортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, та зали-шення в небезпеці.

Білет № 59