Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
GOS билетыв.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
940 Кб
Скачать
☆

59.Поняття соціального інституту. Процеси інституціоналізації.

Інститу́т соціа́льний (лат. institutum) — продукт розвитку людської культури, організована система зв'язків і соціальних норм, яка об'єднує значущі суспільні цінності і процедури, що задовольняють основним потребам суспільства.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:

— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.

Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.

Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є:

— регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

— функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;

— інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства;

— комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.

Перелічені функції притаманні кожному інституту. Сім'я — наочний приклад такої багатосторонньої функціональності. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства.

Підтриманню функціональності соціального інституту сприяють:

— наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей;

— інтеграція інституту в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства;

— можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;

— наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту.

Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство.

Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:

— невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);

— розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей;

— зниження авторитету соціального інституту в суспільстві;

— персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис.

У сучасному українському суспільстві, яке переживає соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади.

Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституціальної системи є важливим індикатором стабільності суспільства.

ПРОЦЕС ІНСТІТУЦИОНАЛІЗАЦИІ І РОЗВИТОК ІНСТИТУТІВ

институционализация є процесом визначення і закріплення соціальних норм, правив, статусів і ролей, приведення їх в систему, яка здатна діяти у напрямі задоволення деякої суспільної потреби. Інстітуционалізация - це заміна спонтанної і експериментальної поведінки на передбачену поведінку, яка очікується, моделюється, регулюється. Так, передінституційна фаза суспільного руху характерна спонтанними протестами і виступами, безладною поведінкою. З'являються на короткий термін, а потім зміщуються лідери руху; їх поява залежить в основному від енергійних закликів. Щодня можлива нова авантюра, кожні збори характеризуються непередбачуваною послідовністю емоційних подій, в умовах яких чоловік не може уявити собі, що він робитиме далі.

При появі інституційних моментів в суспільному русі починається формування певних правил і норм поведінки, що розділяються більшістю його послідовників. Призначається місце збору або мітингу, визначається чіткий регламент виступів; кожному учасникові даються інструкції, як потрібно поводитися в тій або іншій ситуації. Ці норми і правила поступово приймаються і стають само собою зрозумілими. Одночасно починає складатися система соціальних статусів і ролей. З'являються стійкі лідери, які оформляються офіційно, згідно прийнятому По-рядку (наприклад, вибираються або призначаються). Крім того, кожен учасник руху володіє певним статусом і виконує відповідну роль: він може бути членом організаційного активу, знаходитися у складі груп підтримки лідера, бути агітатором або ідеологом і так далі Збудження поступово ослабляється під впливом певних норм, і поведінка кожного учасника стає стандартизованным і передбаченим. З'являються передумови для організованих сумісних дій. У результаті суспільний рух більшою чи меншою мірою институционализируется.

Процес институционализации, тобто утворення соціального інституту, складається з декількох послідовних етапів:

виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих дій;

формування загальних цілей;

поява соціальних норм і правил в ході стихійної соціальної взаємодії, здійснюваної методом проб і помилок;

поява процедур, пов'язаних з нормами і правилами;

институционализация норм і правил, процедур, тобто їх ухвалення, практичне застосування;

встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційована їх застосування в окремих випадках;

створення системи статусів і ролей, що охоплюють всіх без виключення членів інституту.

Отже, фіналом процесу институционализации можна вважати створення відповідно до норм і правил чіткої статусно-ролевої структури, соціально схваленої більшістю учасників цього соціального процесу. Без институционализации, без соціальних інститутів жодне сучасне суспільство існувати не може. Саме тому безладні сварки і бійки перетворюються на високо-формалізовані спортивні поєдинки, допитливість, бажання дізнатися істину – у впорядковані наукові дослідження, безладне статеве життя - в міцну сім'ю. Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]