35.Становлення органів публічної влади української козацької держави в роки Визвольної війни 1648-1654рр.

З початку формування національної держави ознаками прояву державної влади в Україні були: органи публічної влади, територіальний поділ, введення своєї податкової системи; населення вільної України визнавало нову владу. Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалась з 3 урядів: генерального, полкових і сотенних, які військово поділялись на курені, в які входило по 20-30 козаків. Формально вищим органом влади вважалась Військова або Генеральна, або Чорна Рада, яка не була постійно діючим органом і скликалась для розв`язання найважливіших справ, ведення війни, обрання Генерального уряду; поступово її замінила старшинська рада, в яку входили здебільшого генеральні старшини і полковники. Реально вища влада належала Генеральному уряду, повноваження якого поширювались на усю територію вільної України; до нього входили гетьман, що очолював уряд, і його найближчі помічники, які утворювали Раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був главою України, її правителем, мав титул “ясновельможний”. Він обирався Військовою Радою за участю представників від усього народу та наділявся широкими державновладними повноваженнями у політичній, військовій, фінансовій і судовій сфері, видавав загальнообов`язкові для усіх нормативні акти – універсали.

36.Судова система української гетьманської держави другої половини 17ст.

У судочинстві часто використовували Магдебурзьке право, нормами якого, поряд з іншими джерелами, керувалися не тільки магістратські суди, а й полкові. Але слід мати на увазі, що норми Магдебурзького права, яке діяло в Україні в другій половині XVII ст., відрізнялися від тієї Магдебурзької системи, котра діяла в Центральній і Західній Європі, В Україні використовували не оригінали німецьких збірників законів, а переважно їхні переробки. Найбільшого поширення набули «Право Магдебурзьке», «Зерцало саксо-нів» П. Щербича, «Порядок прав цивільних магдебурзьких» Б. Троїцького, «Право цивільне Хелмінське» П. Кушевича. Застосування в адміністративно-судовій практиці правових норм польсько-литовського періоду якоюсь мірою забезпечувало самостійний розвиток української правової системи. Водночас вони означали пережитки минулого укладу. Багато положень цих законів суперечили одне одному, не відповідали соціально-економічним умовам, що сформувалися у другій половині XVII ст. Судова практика другої половини XVII ст. має багато прикладів пом'якшення покарання з причин особистої заінтересованості суддів у вигляді сплати штрафів на користь суду, місцевої адміністрації або передачі цим органам майна, земельних ділянок. Значна частка зазначених штрафів і майна опинялася в руках самих суддів і чиновників.

37.Джерела права періоду Національно-Визвольної війни 1648-1654рр.

У роки народно-визвольної війни почала створюватись національна правова система. Зміни у суспільно-політичному житті і соціально-економічних умовах у період війни відобразились у джерелах і окремих галузях феодального права України. Зберігали чинність більшість попередніх джерел права, крім тих, які утверджували панування магнатів, польської шляхти і католицької церкви у Речі Посполитій, - “Устава на волоки” 1557 р., “Ординація війська Запорізького” 1638 р., сеймові і королівські конституції тощо. Продовжував діяти Литовський Статут 1588 р., з якого було вилучено розділи і артикули, які визначали порядок створення і діяльності шляхетських станових судів; магістрати керувались також нормами магдебурзького права, зокрема “Порядком прав цивільних”, та іншими джерелами права. Без суттєвих змін залишились джерела церковного права.Важливого значення набули правові звичаї, які регулювали порядок організації полково-сотенної системи, порядок організації і структуру козацького війська, у т.ч. порядок ведення бойових дій, порядок і основні принципи формування органів військово-адміністративної влади, судову систему і судочинство, частину поземельних відносин, правове становище окремих станів і груп населення. Найпоширенішою в адміністративних і судових органах при розв`язанні конретних питань вважалась формула “за попередніми правами і звичаями”. Навіть вводилось поняття “козацьке право” як сукупність норм звичаєвого права, що виникла у Запорізькій Січі, а згодом – сукупність доповнених і розширених гетьманською владою і у практиці судової діяльності військово-адміністративних органів. До джерел права належали і міжнародні угоди України, укладувані від імені гетьмана, які оформлювали і утверджували становище України як суб`єкта міжнародно-правових відносин та закріплювали процес розвитку і міжнародного визнання Української держави. До міжнародних актів належать і Березневі статті, які оформили входження України до складу Росії.