20. Просвещение в Англии. Д.Дефо «Робинзон Крузо» и Дж. Свифт «Путешествие Гулливера». Черты Просвещения.

Англійський просвітительський роман. Просвітительський реалістичний роман стає провідним жанром англійської літератури в 40-х роках 18 століття. Систематично й наполегливо, що працювали в цьому жанрі письменники (Сэмюэл Річардсон, Генрі Філдінг, Тобіас Смоллетт) звертаються до зображення долі рядової людини. Характер героя дається у взаємодії з навколишньою його суспільним середовищем, часто показується еволюція характеру під впливом різних життєвих перипетій. Попередниками реалістичного роману освіти в літературі Англії виступають романи «Життя й дивні пригоди Робинзона Крузо» Д. Дефо (1660 – 1731) і «Подорожі Гуллівера» Джонатана Свіфта (1667 – 1745).

У книзі Дефо втілена типово просвітительська концепція історії людського суспільства. Життя героя на острові в узагальненому виді повторює шлях людства від варварства до цивілізації: спочатку Робинзон - мисливець і рибалка, потім - скотар, хлібороб, ремісник, рабовласник. Автор підкреслює переваги цивілізації над первісним станом. Думка про позитивну роль для суспільства матеріального й технічного прогресу. Необхідно відзначити, що Робинзон - не «природний», а цивілізована людина, тимчасово поставлений в «природний стан». Волею обставин відірваний від суспільства, Робинзон ні на мить не перестає відчувати себе його часткою. Він трудівник, але одночасно й зразковий англійський негоціант. Весь склад його мислення характерний для британського буржуа початку 18 століття. Власницька жилка проявляється навіть відносно героя до природи: екзотичний куточок землі, куди закинула його доля, він описує як дбайливий хазяїн, що становить реєстр свого майна. Герой Дефо фактично є учнем просвітительської філософії 18 століття: він космополіт, сповідає віротерпимість, поважає людське достоїнство навіть у дикунах і сам виконаний гордою свідомістю особистої переваги над всіма самодержцями землі. З Локком зближають Дефо також і виховні ідеї про роль праці в історії людства й становленні окремої особистості.

Основна тема книги Свифта - мінливість зовнішнього вигляду миру природи й людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, у яку попадає Гуллівер під час своїх мандрівок. Мінливий вигляд фантастичних країн підкреслює незмінність внутрішньої суті вдач і звичаїв, що виражена тими самими пороками. «Подорожі Гуллівера» - сатиричний роман, у якому використана пародія, гротеск, іронія. Предметом сатиричного зображення є не тільки сучасне йому суспільство й людина, але й англійська і європейська історія. Усе піддається осміянню й різанням критиці.

21. Своеобразие философских повестей Вольтера, их проблематика. Просвещение в повести «Кандид или Оптимизм».

Одна из важнейших проблем философских трудов Вольтера – это проблема свободы человека. Всю жизнь философ-просветитель стремился найти компромисс между необходимостью, связанной с присутствием в мире божественного начала, и свободой личности, которую он  называл “здоровьем души”. В ранних трактатах он более решительно отстаивал идею свободы, считая ее божьим даром. В сочинениях позднего периода он высказывался более осторожно, подчеркивая ограниченность человеческой свободы и силу универсальных законов бытия (писал: “Человек по существу полностью подчинен вечным законам <…> Мы предопределены ко всему, что мы делаем”). Тем не менее Вольтер никогда не отказывался от идеи свободы,  утверждая, что человек обладает потребностью и ощущением свободы даже в тех случаях, когда эта свобода иллюзорна. Человеческую соотносит с представлениями о свободе Бога. Вольтер, утверждая ограниченность человеческой свободы, резюмирует: “Если бы мы всегда были свободны, мы были бы тем, что есть бог”. Попытки человека реализовать свою свободу в действии, преодолевая сопротивление среды, и служат основой проблематики  и сюжетов повестей Вольтера. В вольтеровской повести областью реализации философских истин становится человеческая жизнь. Сюжет является экспериментальным полем, на котором испытываются пределы свободы человека, возможность для него быть хозяином своей судьбы. Вольтеровский герой ищет наилучший способ разрешения затруднительной ситуации с помощью того или иного проекта самореализации. И Задиг, и Кандид, и Простодушный познают мир через собственный выбор. Все герои движимы желанием осуществления жизненной цели, заключающейся в достижении счастья. Мир ставит им препятствия, что заставляет их менять  программу действий. Простодушный: просвещенный гурон утверждает, что право на свободу принадлежит ему от рождения (“я родился свободным, как воздух, и дорожил в жизни только этой свободой”). Кандид: В повести “Кандид” убежденность в существовании предустановленной гармонии и мечта о счастье представлены как разновидности человеческих иллюзий. Кандид испытывает мир и себя в поисках Кунигунды, но достижение цели не удовлетворяет его, и финал повести посвящен поискам новой жизненной программы. Опыт заставляет Кандида убедиться в том, что бездеятельность более всего губительна для человека. В конечном счете вывод Кандида и его друзей-философов заключается в признании продуктивной деятельности в качестве естественного предназначения человека и единственно возможного для него способа свободной самореализации. «Израненные, они попадают в руки инквизиции за проповедь о необходимости свободной воли для человека» - черта Просвещения. Вершиной цикла и вольтеровского творчества в целом стала повесть "Кандид, или Оптимизм". Импульсом к ее созданию стало знаменитое Лиссабонское землетрясение 1 ноября 1755 года, когда был разрушен цветущий город и погибло множество людей. Это событие возобновило спор вокруг положения немецкого философа Готфрида Лейбница: "Все — благо". Вольтер раньше и сам разделял оптимизм Лейбница, но в "Кандиде" оптимистический взгляд на жизнь становится признаком неискушенности, социальной неграмотности.