Фотофосфорилювання

Фотофосфорилювання – це процес утворення АТФ, пов'язаний з індукованим світлом транспортом е- по ЕТЛ хлоропластів. Механізм фотофосфорилювання АДФ, спряжений з діяльністю електронтранспортного ланцюга, пояснює хеміосмотична теорія англ. біохіміка П. Мітчела. Суть її у наступному.

Ланцюг переносників е- і Н+ діє таким чином, що трансмембранний перенос е- і Н+ в одну сторону чергується з переносом у зворотну сторону лише е-. В результаті діяльності такої Н+-помпи по одну сторону мембрани накопичується надлишок Н+ і виникає електрохімічний потенціал іонів  Н+, який є формою запасання Е. Зворотній пасивний тік  іонів Н+ можливий лише через протонний канал СF0 Н+-АТФази (спряжений фактор СF1) і супроводжується утворенням високоенергетичного фосфатного зв'язку АТФ.

Т.ч., на внутрішній стороні тилакоїдної мембрани під впливом світла збуджуються П700 і П680. 2 електрони  від П680 захоплюються акцепторами на зовнішній стороні і передаються на окислену форму РQ, що виконує функцію човника. 2РQ дифундують до цитохромного комплексу і захоплюють із строми 2Н+. Електрони з 2РQН2 поступають на ланцюг: FeSR ® цитохром-f ® Пц ® П700, а іони Н+ попадають в порожнину тилакоїда.

Друга пара Н+ звільняється тут же при фотоокисленні води. В ФС І електрони з П700 захоплюються акцептором А, передаються фередоксину і НАДФ+ на зовнішній стороні мембрани, причому 1 Н+ із зовнішнього середовища використовується на відновлення НАДФ+. Отже, із зовнішнього середовища тилакоїда зникають, а у внутрішньому появляються протони. Таким чином утворюється електрохімічний потенціал іонів Н+, який використовується при нециклічному фотофосфорилюванні.

При циклічному фотофосфорилюванні е- від Фд поступають на цитохромний комплекс із використанням пула РQ, який діє як переносник Н+ і е-. Потім е- через цитохром-f і Пц повертаються на основний енергетичний рівень у П700, а протони надходять у порожнину тилакоїда. Створений таким чином електрохімічний потенціал іонів водню згодом забезпечує синтез фосфатного зв’язку АТФ на СF1.

73. Хiмiчний склад рослинної клiтини

Вода: у вегетативних органах 70-95%, у запасаючих тканинах насіння і клітинах механічних тканин – 5-18%. По мірі старіння збільшується її вміст.

• Суха маса: від 5% у огірків до 90-95% у олійних культур. 90-95% сухої речовини це органічні сполуки.

• Білки - у вегетативній масі 5-20%, в насінні 6-35%. 90% азоту насіння і 75-90 вегетативної маси входить в склад білку, а у картоплі 50% це азотисті небілкові сполуки(нітрати, АК-ти, аміак, аміди). Сирий протеїн – це вміст загального азоту х 6.25

• Сира клійковина(білковий згусток, який залишається після відмивання тіста водою) – по її вмісту визначають якість зерна пшениці = вміст сирого протеїну х 2.12

• Вуглеводи – моноцукри(глюкоза, фруктоза). Вміст 1% у коренеплодах, 8-15% у винограду ( цибуля?)

• Оліго(сахароза) –плоди, овочі, цибуля – 4-8%, цукр.буряк-14-22%, цукр.тростина11-25%

• Поліцукри- крохмаль рання картопля-10-14, пізня – 16-22%,зерно злаків-55-70%. Між вмістом білку і крохмалю існує зворотній зв’язок. Клітковина –бульби-1%, зерно-305%, бавовник-95-98%. Пектинові сполуки

• Жири- структурні компоненти цитоплазми(05-1%), у олійних-запасні сполуки(соняшник-24-50%, рицина-до 60%, соя-20%). Між вмістом білку і ліпідів існує зворотній зв’язок. Наявність ЖК визначає стійкість рослин до холоду або високої температури. Ненасичені ЖК-ліноле і леноленова є “незамінними”- не синтезуються в орг-мі людини.

+ "Зольнi" елементи - це тi, якi лишаються в золi пiсля спалю­вання рослин. Зольних елементiв в середньому коло 5%, причому 95% з цих 5% припадає на органогеннi елементи -C,H,O,N. Залишок скла­дається з макро,мiкро та ультрамiкроелементiв.

• Коло 20 елементiв рахуються безумовно необхiдними - крiм ор­ганогенних, це Р,K,Ca,S,Mg,Fe,B,Mn,Mo,Zn,Co,J,Cu.

• Коло 10 елементiв про якi є данi про їх позитивний вплив на рослини - Si, Al, F, Ag, Cl та iншi- вважаються умовно необхiдними.

• Як правило вмiст золи залежить вiд вмiсту мiнеральних еле­ментiв в грунтi та умов середовища. Так наприклад чим сухiший клiмат i багатший грунт, тим бiльший вмiст золи в рослинах.