41)Загальні тенденції розвитку латиноамериканських літератур XX ст. Творчість г.Маркеса.

Латиноамериканська література, на відміну від європейської, не могла ґрунтуватися на усній народній творчості: фольклор індіанських народів був закритий для неї, перш за все, через мовний бар’єр, а іспанський відображав зовсім інший природний простір, інший соціально-історичний досвід. Так що довгий час вона формувала свій образ світу без опори на фольклор. Не маючи власної традиції, ця література вимушено використовувала європейські напрямки і жанри: послідовно засвоювала бароко, класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, авангардизм. Але запозичені літературні форми латиноамериканці завжди прагнули пристосувати для відображення своєї власної дійсності.

Герої латиноамериканської літератури не схожі на європейських: вони тяжіють до образу «природної людини», яка невіддільна від природного світу і керується інстинктами, інтуїцією, а не розумом. До того ж ці персонажі ніби прагнуть відповідати «чудовій» реальності, що їх оточує, і своєю поведінкою постійно зневажають європейську норму.

На межі XIX–XX ст. латиноамериканська література вперше вплинула на літературу європейську, а саме іспанську. Блискучий поет-новатор нікарагуанець Рубен Даріо (справжнє ім’я Фелікс Гарсіа Сарм’єнто, 1867–1916), що сприйняв уроки французького символізму, зумів глибоко і достовірно виразити своєрідність латиноамериканського світогляду.

Латиноамериканська проза першої половини XX ст. освоювала дійсність ніби окремими пластами: роман про землю, роман про місто, соціальний роман, твори, що відображають життя індіанців. Перелом відбувся у 1949 р., коли одночасно вийшли повість кубинця Алехо Карпентьєра «Царство земне» і роман «Маїсові люди» гватемальського письменника Мігеля Анхеля Астуріаса (1899–1974), удостоєного в 1967 р. Нобелівської премії. Це були перші твори «магічного реалізму»; дійсність у них постала фантастичною, побаченою через призму міфологічної свідомості.

У 50–70-х рр. на авансцену вийшла блискуча плеяда прозаїків, творців так званого «нового латиноамериканського роману»: мексиканці Хуан Рульфо (1918–1986) і Карлос Фуентес (народився в 1928 р.), аргентинці Хорхе Луїс Борхес і Хуліо Кортасар, колумбієць Габріель Гарсіа Маркес, перуанець Маріо Варгас Льоса (народився в 1936 р.), парагваєць Аугусто Роа Бастос (народився у 1917 р.), бразильці Жоржі Амаду і Жоао Гімарайнс Роза (1908–1967) та ін. У 60-х рр. у всьому світі почався книжково-видавничий бум латиноамериканського роману, що тривав майже два десятиріччя. Література, що протягом чотирьох з половиною століть перебувала на задвірках світової культури, опинилась на чолі літературного процесу і значно вплинула на культуру європейських країн. Бум завершився у 80-х рр., але латиноамериканська література продовжує інтенсивно розвиватися. У 1990 р. Нобелівську премію з літератури було присуджено видатному мексиканському поету і філософу Октавіо Пасу (1914–1998).

Габрієль Гарсія Маркес

Колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року. Представник літературного напрямку «магічного реалізму». Народився у 1928 році в провінційному містечку Аракатаці на березі Карибського моря. Він був старшим із 16-ти дітей телеграфіста Еліхіо Гарсіа, одруженого з Луїзою Сантьяго Маркес. Хлопчика виховувала бабуся Транкіліна, на якій тримався весь дім. Проте найголовнішою людиною для хлопчика став дід, скептик і життєлюб водночас, старший товариш і найбільший авторитет. Після його смерті, Гарсіа Маркес певний час навчався в єзуїтській школі в Барранкільї, а набувши трохи знань, відвідував школу в місті Зіпакіра, де й здобув ступінь, який приблизно відповідав диплому випускника коледжу в Сполучених Штатах. До Колумбійського університету на юридичний факультет він вступив у 1947 році. Під час навчання читав твори В. Шекспіра, Ф. Рабле, М. Сервантеса, Д. Дефо, грецьких трагіків, Ф. Достоєвського, Л. Толстого та інших. Тоді ж у газеті "Спостерігач" була опублікована його перша повість "Третя відмова". У 1948 році зчинився черговий заколот, який переріс у тривалу громадянську війну, що охопила на той час багато латиноамериканських країн. Університет було закрито. Юнак переїхав до Картахена, де продовжив свою юридичну освіту і через два роки став репортером у "Геральді". На цей час він уже став автором кількох оповідань, а у 1951 році розпочав роботу над повістю "Опале листя", дія якої відбувалася у Макондо, що, здається, просто таки списано з рідної Аракатаки. У 1954 році прозаїк переїхав до Боготи, де працював репортером "Спостерігача", друкував статті з морського життя. 1955 року побачили світ кілька оповідань, нарешті було опубліковано повість "Опале листя". Помітного успіху ці твори авторові не принесли, проте привернули увагу критиків і читачів. Як кореспондента газети, Маркеса було відряджено до Європи. Там, у Парижі, він зостався на тривалий час. У 1958 році одружився з Мерседес Барча. Пропрацювавши два роки в Європі позаштатним журналістом, Г. Маркес влаштувався на роботу в Кубинське урядове агентство новин, а в 1961 році переїхав до Мехіко. У вільний час писав книжки: через рік після виходу повісті "Полковнику ніхто не пише" (1961) з'явилась збірка оповідань "Похорони Мама-Гранде".У 1967 році комерційного успіху набув роман "Сто років самотності". Перше видання цього твору розкупили за тиждень. Почався період популярності митця. Йому надали почесний ступінь Колумбійського університету у Нью-Йорку, французький Орден Почесного Легіону, про його творчість написано монографії. А через рік Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури "за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти усього континенту". Останній з надрукованих творів Маркеса, роман "Кохання під час холери" (1990), мабуть, перший його твір, присвячений коханню. Працював також над книгою спогадів під назвою "Прожити і розповісти".

З 1999 року поширилась інформація про те, що Г. Г. Маркес хворий на рак лімфи, а в червні 2000 року декілька видань повідомили навіть про смерть письменника. Виявилось, передчасно, бо в кінці 2000 року він живий з'явився на книжковій ярмарці в Гвадалахарі.