42. Поняття постмодернізму. Постмодернізм в сучасній літературі.

Постмодернізм ( фр. postmodernisme - Після модернізму ) - термін, що позначає структурно подібні явища у світовій громадського життя і культурі другої половини XX століття : він вживається як для характеристики постнекласичного типу філософствування, так і для комплексу стилів в художньому мистецтві. Термін з'являється в період Першої світової війни в роботі Р. Панвіца "Криза європейської культури" (1914). В 1934 у своїй книзі "Антологія іспанської та латиноамериканської поезії" літературознавець Ф. де Оніс застосовує його для позначення реакції на модернізм. У 1947 році Арнольд Тойнбі в книзі " Розуміння історії "надає постмодернізму культурологічний сенс: постмодернізм символізує кінець західного панування в релігії та культурі. "початком" постмодернізму вважають статтю Леслі Фідлера, 1969, "Перетинайте кордон, засинайте рови".Американський теолог Харві Кокс у своїх роботах початку 70-х років, присвячених проблемам релігії в Латинській Америці. Згодом відбувається розширення змісту цього поняття у французькій філософії ( Ж. Дерріда, Ж.-Ф.Ліотар)

Постмодернізм — це насамперед особливе світосприйняття, духовний стан, що характеризує кризову епоху. Для цього стану характерні відчуття розчарованості, розгубленості, відчаю, вичерпності буття. Постмодернізм не лишає жодних надій, він засвідчує кризові моменти у розвитку суспільства й людини, які, за образним виразом У Еко, «перебувають на самому краю прірви».У постмодерних творах досить незвичайними є зв’язки автора з текстом, автора з персонажами, автора з простором, автора з часом. Текст, персонажі, простір і час відчувають залежність від автора, його творчої волі. Однак і автор відчуває залежність від свого твору. Р.Барт писав, що це сприяє усвідомленню того, що автор — всемогутній Творець, але водночас він — персонаж іншого, більшого, ніж його, «тексту» — життя, що рухається за своїми законами. Автор нерідко бере на себе роль героя твору. А якщо поміж ними все ж таки й зберігається різниця, то у творах часом використовується так званий літописний стиль.

Поняття «постмодернізм» багатозначне й умовне, однак це не заважає його глибокому вивченню й визначенню характерних ознак, які, звісно, не є остаточними, оскйіьки це явище надзвичайно динамічне й не застигле у своїх формах.

Постмодернізм сьогодні – це культурологічний феномен, зміст і термінологія якого поки що не з’ясовані остаточно. Як правило, літературний процес багатьом сучасникам видається тією або іншою мірою хаосом. Внутрішня суть постмодернізму полягає в заперечуванні наративу реалістичного дискурсу, причинно-наслідкової залежності сюжетних ліній, психологічної зумовленості. Тобто, його аж ніяк не задовольняє все стереотипне, стале, що породжує стандартну, завчасно очікувану реакцію. Сучасні дослідники цікавляться феноменом постмодернізму, досліджують це явище, вводячи у науковий обіг нові факти, що стосуються цього літературного явища.

Дата виникнення постмодернізму також залишається дискусійною. Сьогодні виділяється п’ять різних точок зору з даного питання: перші дослідники вважають початком доби постмодернізму роман Дж. Джойса «Поминки по Фіннегану» ( 1939 р.); другі – попередній його роман «Улліс» (1922 р); треті – американську «нову поезію» 1940-х – 1950-х рр.; четверті вважають, що постмодернізм – це не «фіксоване хронологічне явище», а деякий духовний стан, який «у будь-якому епосі є власним постмодернізмом» (У. Еко); п’яті – взагалі висловлюються про постмодернізм як про «одну з інтелектуальних фікцій нашого часу» (наприклад, Ю. Андрухович). Але більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні літератури, а у 1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури.

Твір постмодернізму – це завжди висміювання попередніх і неприйнятих форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури. Найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля. Особливе значення у постмодернізмові надається текстовій структурі, власне, текстові у тексті.

Отже, вивчення і аналіз літературних статей дає підстави стверджувати, що постмодернізм – це образно-стильова система, що увібрала в себе художній досвід багатьох попередніх епох. Вона відрізняється потужним розвитком інтелектуальної тенденції і є черговою ланкою в ланцюгу історії.

Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). Визначні представники постмодерної літератури: У. Еко, Х.-Л. Борхес, М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пелєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.