Основні терміни:

страховий маркетинг, маркетингові дослідження, продуктова стратегія, цінова стратегія, стратегія просування, стратегія збуту (розподілу), маркетингова політика, сегментування ринку.

Контрольні питання:

1. Що включають до комплексу страхового маркетингу?

2. Охарактеризуйте обов’язкові складові страхового договору як основного інструменту реалізації страхового продукту.

3. Назвіть етапи проведення комплексного маркетингового дослідження страхової компанії.

4. Які Ви знаєте продуктові стратегії. Дайте характеристику кожній з них.

5. Що розуміють під поняттям «конкурентоспроможна страхова послуга»?

Тестові завдання для перевірки знань:

1. Страховий маркетинг – це:

а) державна регламентація страхового бізнесу;

б) система патентування страхових продуктів;

в) розробка та реалізація конкурентоспроможних страхових продуктів;

г) платоспроможний попит населення.

2. Маркетингова діяльність страхової компанії охоплює:

а) відносини з приводу формування фондів фінансових ресурсів;

б) емісію цінних паперів;

в) визначення ринкового сегменту;

г) матеріально-технічне постачання.

3. До маркетингових інструментів відноситься:

а) ціна;

б) система оподаткування страхових послуг;

в) конкуренція між страховиками;

г) набір умов страхування.

4. Споживча вартість страхового продукту – це:

а) страховий тариф;

б) відсоток за кредит;

в) страховий захист;

г) дисконт.

5. Страховий продукт – це:

а) комплекс послуг з ліквідації наслідків несприятливих подій;

б) отримання інвестиційного доходу;

в) консалтингові послуги;

г) виплата страхового відшкодування.

6. На рівні безпосереднього оточення маркетингові служби вивчають:

а) канали збуту;

б) ресурси страхової компанії;

в) політичні аспекти;

г) демографічні аспекти.

7. На рівні макрооточення маркетингові служби вивчають:

а) контактні аудиторії;

б) ринок робочої сили;

в) культурні аспекти;

г) витрати страхової компанії.

8. На рівні мікрооточення маркетингові служби вивчають:

а) конкурентів;

б) постачальників;

в) організаційну структуру страхової компанії;

г) економіку країни.

9. Реклама – це:

а) публічне звернення з метою залучення клієнтів;

б) комплекс маркетингових комунікацій;

в) спосіб доступу до послуг;

г) пакетна послуга.

10. Засоби поширення реклами – це:

а) посередники;

б) засоби масової інформації;

в) збутова мережа;

г) маркетингові дослідження.

Тема 7. Управління ризиками страхової діяльності

7.1. Визначення поняття «менеджмент ризиків страхової діяльності», його мета і зміст.

7.2. Особливості ідентифікації й оцінювання ризиків страхової діяльності.

7.3. Організаційно-технічні та фінансово-договірні способи управління ризиками.

7.4. Повний цикл управління ризиками і особливості основних етапів його застосування.

7.1. Визначення поняття «менеджмент ризиків страхової діяльності», його мета і зміст

Управління ризиком (менеджмент ризику) – це дії, спрямовані на обмеження або мінімізацію ризику в системі економічних відносин. Мета ризик-менеджменту – одержання прибутку при оптимальному співвідношенні прибутку і ризику.

Під стратегією управління ризиком розуміють напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, яка, в свою чергу, потребує нової стратегії. У стратегії ризик-менеджменту застосовують такі правила:

1. Правило максимуму виграшу полягає у тому, що з можливих варіантів ризикових вкладень грошей обирається варіант, який дає найбільшу ефективність результату при мінімальному або прийнятному ризику.

2. Правило оптимальної імовірності результату полягає у тому, що з можливих рішень обирається таке, при якому імовірність результату прийнятна для інвестора.

3. Правило оптимального коливання результату у практиці застосування поєднується з правилом оптимальної імовірності результату. Коливання показників виражається їх дисперсією, середнім квадратичним відхиленням. З можливих рішень обирається те, при якому імовірність виграшу та програшу для одного і того ж ризикового вкладення капіталу має невеликий розрив, тобто найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, варіації.

В економічних розрахунках встановлена така оцінка значення коефіцієнту варіації:

- до 10% – слабкі коливання;

- 10-25% – помірні коливання;

- понад 25% – високі коливання.

4. Правило оптимального поєднання виграшу та величини ризику полягає у тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу та ризику, ухвалюючи рішення вкласти гроші у той проект, який дає змогу одержати очікуваний результат і одночасно уникнути великого ризику.

Тактика управління ризиком – це конкретні методи i прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завдання тактики управління – вибір найбільш оптимального рішення i найбільш прийнятних в даній ситуацій методів i прийомів управління.

До функцій фінансового менеджера в ризик - менеджменті відносяться

Прогнозування – розробка на перспективу змін фінансового стану підприємства. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, яка визначає різноманітні варіанти розвитку фінансового стану об’єкта управління на основі окремих тенденцій.

Органiзацiя ризик-менеджменту – об’єднання людей, якi спiльно реалiзують програму ризикового вкладення грошей на основi визначених правил.

Регулювання – процес впливу на об’єкт управління з метою усунення відхилень, що виникли.

Координація – узгодженість взаємодії всіх ланок системи управління ризиком.

Стимулювання – спонукання фахiвцiв до зацiкавленостi у результатах своєї праці.

Контроль – перевірка організації роботи щодо зменшення ступеня ризику.

Процес менеджменту ризиків поділяють на такі етапи:

I. Iдентифiкацiя схильності до ризику. Вирішує два завдання:

1. Виявлення ризику за допомогою органiзацiйних схем, бухгалтерських та iнших звiтiв, схеми потокiв та iн.

2. Iдентифiкацiя причин i ризикiв, що призводять до подiбного результату, за допомогою:

- контрольних спискiв, при використаннi котрих необхiдно обстежити об’єкт з метою перевiрки стандартiв технiчного обслуговування;

- аналiзу потенцiйних джерел збиткiв, якi загрожують даному виду дiяльностi;

- аналiзу подiй i причин цих подiй, що можуть викликати проблеми в бiзнесi.

II. Оцiнка ризику – це визначення ступеня ризику за допомогою кiлькiсної або якiсної оцiнки.

Важливо знати, як впливає на результати діяльності конкретний вид ризику i які його наслідки. Розрізняють якісну, кількісну i відносну оцінку ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства.

При якiснiй оцiнцi визначають можливi види ризику, а також чинники, що впливають на рiвенъ ризику при певному видi дiяльностi. Якiсний аналiз пiдприємницького ризику здiйснюється на стадiї розробки бiзнес-плану. Пiд час якiсної оцiнки визначаються основнi види ризикiв, що впливають на резулътати дiяльностi пiдприємства.

При кiлькiснiй оцiнцi ризику видiляютъ такi пiдходи:

Статистичний метод, що реалізується шляхом розрахунку дисперсій, стандартних вiдхиленъ i коефiцiєнту варіації;

Експертний метод, що реалізується шляхом експертних оцінок досвідчених пiдприємцiв i спецiалiстiв;

Метод використання аналогів, який застосовує бази даних про ризик аналогічних проектів або угод. Отримані дані опрацьовуються для виявлення залежностей у закінчених проектах із метою врахування потенційного ризику при реалізації нового підприємницького проекту.

Відносна оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства дає змогу оцінити фінансову надійність підприємства. Аналіз фінансового стану підприємства є одним із елементів попередження банкрутства.

III. Вибір методу управління ризиком (тактики) та його застосування ґрунтується на даних оцінки ризику. Серед способів управління ризиками виділяють:

- організаційно - технiчнi;

- фінансово - договiрнi.

Однією із сфер здійснення заходів із ризик-менеджменту є страховий ринок. Як система управління, ризик-менеджмент охоплює процес виявлення мети ризику i ризикових вкладень інвестицій (тимчасово вільних грошей, технічних (математичних) резервів i т. iн.), визначення імовірності настання подій, ступеня i величини ризику, аналізу середовища, вибір стратегії управління ризиком, а також конкретно тактики, що відповідає даній стратегії.

Використання ризик-менеджменту в страхуванні включає три основні позицій:

- виявлення наслідків діяльності економічних суб’єктів у ситуації ризику;

- уміння реагувати на можливі негативні наслідки цієї діяльності;

- розробка i здійснення заходів, за допомогою яких можуть бути нейтралізовані або компенсовані імовірні негативні наслідки подій та попередження настання ризику.