21. Калькуляція собівартості за змінними витратами (директ-костинг)

На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США.

Директ-костинг (калькулювання змінних витрат) – система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

1. Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних вирбничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми

2. Управлінський і фінансовий облік інтегровані

3. В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід

Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене виробництво.

Постійні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді.

Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об’єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “витрати-обсяг-прибуток”.

Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об’єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об’ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов’язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.

Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов’язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “Виробництво”, непрямі виробничі витрати – по дебету рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” з кредиту рахунків виробничих тиа фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “Виробництво” і кредиту рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші операційні витрати” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об’єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Для забезпечення аналітичних розрахунків необхідно вести окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати