4. Зміст та Функції факторингу

Досить часто підприємства вдаються до використання так зва­них різновидностей кредиту. Одним із таких субститутів є факто­ринг, який можна трактувати як спосіб короткострокового фінансу­вання діяльності підприємства.

За визначенням, факторинг — це продаж дебіторської заборгованості на користь фінансового посе­редника (факторингової компанії чи банку). Зміст операції факто­рингу зводиться до переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому креди­тору. На основі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгова­ність) або по поточних розрахунках.

До найважливіших функцій факторингу належать:

• функція фінансування та кредитування: підприємства усту­пають право на одержання грошових засобів згідно з платі­жними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгова­ності (за вирахуванням комісійної винагороди факторинго­вій фірмі);

• функція покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості переходить до фактора;

• функція управління дебіторською заборгованістю: вся робота зі стягнення заборгованості переходить до компетенції фактора.

Тема 7. Фінансові аспекти реорганізації підприємств План лекції :

1. Сутність та загальні передумови реорганізації.

2. Основні завдання укрупнення підприємства.

3. Реорганізація підприємства, спрямована на його розукрупнення.

4. Перетворення, як особлива форма реорганізації підприємства.

7.1. Сутність та загальні передумови реорганізації.

Корпоративна реструктуризація або реорганізація — це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, результатом чого є передання або прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам.

Ос­новними мотивами проведення реорганізації здебільшого є такі:

• зниження операційних видатків (ефект агломерації) та ефек­ту масштабу;

• використання синергії (правило «2 + 2 = 5») або ж анергії (правило «2 + 2 = 3»), реалізації фінансової синергії, зокрема на основі створення податкових щитів;

• об'єднання технологічних потужностей, використання «ноу-хау», технологій, кадрового потенціалу ділових партнерів, еко­номія на К&О інвестиціях (інвестиції на наукові розробки та про­ектування продукту);

• розширення ринку збуту та завоювання ринкових позицій, у тому числі формування монополістичного становища на ринку;

• диверсифікація фінансово-господарської діяльності (у тому числі у вигляді дезінвестицій) та формування передумов реаліза­ції ефекту усереднення кон'юнктури ринку тощо.

Для досягнення визначених вище цілей у світовій практиці реалі­зуються такі види реорганізації суб'єктів господарювання, зокрема:

• реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства;

• реорганізація, спрямована на подрібнення підприємства;

• реорганізація без змін розмірів підприємства (рис. 7.1).

Специфіка формулювання та проведення реорганізаційних проце­дур на підприємстві безпосередньо залежить від положень реоргані­заційної процедури, затвердженої кваліфікованою більшістю голоси; власників корпоративних прав із правом голосу (у разі участі и реор­ганізації двох або більше суб'єктів господарювання, реорганізаційна угода погоджується власниками кожної зі сторін такої угоди). Зага­лом реорганізаційна угода визначає ключові питання проведення ре­організації та регламентує їх вирішення при реалізації такої угоди. До типових проблемних питань проведення реорганізації, які врегульо­вуються реорганізаційною угодою, відносять такі елементи:

• призначення поточного керівництва щодо виконання умов реорганізаційної угоди та визначення його повноважень;

• визначення порядку та процедури приймання-передавапня активів та зобов'язань учасників реорганізаційної угоди, у тому числі, порядок розподілу майнового інтересу (наприклад, пропо­рції обміну корпоративних прав);

• визначення строків реалізації окремих положень реоргані­заційної угоди (наприклад, приймання-передавапня активів та зобов'язань, реєстрація змін до статуту, перереєстрація суб'єктів господарювання та інші операції, передбачені реорганізаційною угодою);

• визначення особливостей передання прав та обов'язків з правонаступництва від правопопередника до правонаступника.

При цьому слід брати до уваги об'єктивні ринкові обмеження та нормативно-правове регулювання здійснення окремих госпо­дарських операцій, пов'язаних із виконанням реорганізаційної угоди. Так, типовими напрямами нормативно-правового регулю­вання реорганізаційних процедур вважаються:

• законодавство про створення та ліквідацію суб'єктів госпо­дарювання;

• порядок захисту інтересів принципалів суб'єкта господарю­вання, наприклад, кредиторів, працівників, акціонерів (насампе­ред акціонерної меншості);

• законодавство про обіг цінних паперів:

• антимонопольне законодавство.