3.5. Соціальне партнерство

В сучасний період в розвинутих країнах все більш поширюється ідея соціального партнерства.

Соціальне партнерство відображає історично обумовлений компроміс інтересів головних суб'єктів сучасних економічних процесів та виражає суспільну необхідність соціального світу як одного з основних умов політичної стабільності і економічного прогресу.

Ідеї соціального співробітництва у сфері праці і трудових відносин, поперед всього, у вигляді дво- чи тристоронній основі, (біпартизм або трипартизм), є основою діяльності міжнародної організації праці (МОП), її ідеологічної бази.

Соціальне партнерство — це система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства, у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.

Соціальне партнерство здійснюється на дво- чи тристоронній основі через представницькі органи .сторін соціального партнерства відповідних рівнів.

Метою соціального партнерства є досягнення громадянської злагоди в суспільстві шляхом узгодження соціально-економічних інтересів сторін соціального партнерства як необхідні умови стійкого економічного розвитку, підвищення життєвого рівня народу.

Ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

• рівень демократизації управління виробництвом;

• рівня життя більшості населення і рівень диференціації їх доходів;

• психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві, які сприяють орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв'язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.

Основу цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці. Серед них найважливішими є:

• паритет представництва сторін соціального партнерства;

• пріоритет примирних процедур як способу розв'язання соціально-трудових конфліктів, пошуку компромісних рішень;

• взаємоповага сторін соціального партнерства;

• обґрунтованість і реальність вимог і взаємних зобов'язань сторін соціального партнерства;

• відповідальність сторін соціального партнерства за виконання домовленостей і прийнятих зобов'язань;

• обов'язковість розгляду центральними і місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад рекомендацій органів соціального партнерства відповідного рівня;

• обов'язковість розгляду кожною стороною соціального партнерства звернень інших сторін;

• взаємне інформування сторін соціального партнерства щодо її намірів.

На практиці соціальне партнерство здійснюється на засадах трипартизму як системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою мірою відповідальні за розробку взаємо­прийнятних рішень і, зрештою, за збереження соціального миру.

Соціальне партнерство в Україні здійснюється сторонами у формі:

• спільних консультацій, переговорів;

• колективних договорів і угод;

• спільного розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирюючих та арбітражних процедур; розгляду і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між сторонами соціального партнерства відповідного рівня;

• обміну необхідною інформацією між сторонами соціального партнерства;

• контролю за виконанням спільних домовленостей. Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин у суспільстві між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: власником (роботодавцем) та найманими працівниками (профспілкою) за участю держави, як арбітра, третейського судді.

У системі соціального партнерства відрізняють три системи: інституціональну, інформаційно-комупікативну та нормативно-регулятивну.

В інституціональної підсистемі суб'єкти соціального партнерства виконують належні їм функції.

Держава, як правило, бере участь у соціальному партнерстві на національному, регіональному та галузевому рівнях.

Держава виконує функції:

• гаранта громадянських прав:

• впроваджувана соціальної та економічної політики;

• власника (роботодавця);

• розробника правових та нормативних документів;

• незалежного регулятора системи трудових відносин (вирішення колективних конфліктів, примирення, арбітраж тощо).

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість з метою сприяння створенню для людини відповідальних умов праці життя.

Професійні спілки виконують функції:

• збереження та підвищення заробітної плати;

• поліпшення умов праці (техніка безпеки та охорона праці);

• забезпечення продуктивної зайнятості;

• збереження робочих місць для членів профспілки;

• забезпечення участі трудящих в управлінні виробництвом та розподілів виробленого продукту.

Власники (роботодавці) виконують функції:

• захистникових відносин;

• розвитку виробництва, оновлення його матеріальної бази, підвищення ефективності праці;

• сервісного обслуговування в наданні підприємцям консалтингових послуг.

Інформаційно-комунікативна підсистема системи соціаль­ного партнерства забезпечує зв'язки, що встановлюються між її інститутами: держава - профспілки; власники - профспілки; власники - держава; держава - профспілки - власники.

До нормативно-регулятивної підсистеми соціального партнерства належать міжнародна та національна нормативно-законодавча база, що регламентує діяльність її інститутів у межах соціально-трудових відносинах.

Органи соціального партнерства. Механізмом організації взаємодії учасників соціального процесу є насамперед оргац_и соціального партнерства відповідних рівнів. На національному рівні таким органом є Національна рада соціального партнерства. Це постійно діюча структура. До складу якої входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об'єдналися у масштабах країни.

Національна рада соціального партнерства є вищим органом соціального партнерства в Україні, який координує діяльність органів соціального партнерства на національному, галузевому, територіальному рівнях.

На галузевому рівні можуть утворюватись самостійно діючі органи - галузеві ради соціального партнерства, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об'єдналися на галузевому рівні.

На територіальному рівні сторони соціального партнерства утворюють постійно діючі органи - територіальні ради соціального партнерства.

На виробничому рівні порядок та умови здійснення соціального партнерства та створення відповідних органів визначається сторонами згідно з чинним законодавством.

На умовах, визначених сторонами соціального партнерства на виробничому рівні, соціальне партнерство може забезпечуватися також у структурних підрозділах підприємства установи, організації.

Для розгляду та підготовки пропозицій з окремих питань соціально-трудових відносин крім згаданих органів, сторони соціального партнерства у разі потреби можуть створювати інші постійні або тимчасові органи (дорадчі, консультативні, узгоджувальні, посередницькі, арбітражні тощо).

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств.

На національному рівні укладаються генеральні угоди, предметом яких є такі питання:

• диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництва, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;

• єдині для всієї території України мінімальні тарифні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;

• єдині тарифні умови оплати праці працівників і службовців за загальними професіями і посадами;

• максимальна тривалість робочого тижня;

• мінімальна тривалість оплачуваної відпустки;

• зобов'язання сторін з питань зайнятості;

• соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• зобов'язання відносно поетапного підвищення соціальних гарантій;

• реалізація державних соціально-економічних програм;

• охорона праці та довкілля;

• задоволення духовних потреб населення;

• взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угод. Предметом галузевої та регіональної угоди можуть бути:

• єдині для підприємств відповідної галузі, території тарифна сітка робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина галузева і територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;

• єдині для різних категорій працівників мінімальні розміри доплат і надбавок, які враховують специфіку умов праці окремих професійних груп певних галузей, територій;

• вимоги до організації та нормування праці;

• зобов'язання сторін з питань зайнятості;

• вимоги до умов і охорони праці;

• система контролю за виконанням угод;

• порядок і терміни укладання колективних угод;

• відповідальність сторін за невиконання угод.