3.2. Форми соціально-трудових відносин
Соціально - трудові відносини як система мають дві форми існування: перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях; друга — соціально-трудові відносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівні.
Класифікація соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їхній розподіл на індивідуальні, що передбачають взаємодію одного працівника з роботодавцем, і колективні, коли роботодавці і працівники взаємодіють між собою. Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис.3.1).
Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розглянутих відносин є: роботодавець, спілка роботодавців, держава. Таким чином, суб'єктами соціально - трудових відносин можуть бути працівник, група працівників, об'єднаних якою-небудь системоутворюючою ознакою. У цьому зв'язку соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими чи колективними, коли працівники (роботодавці) взаємодіють між собою. Звідси соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-. три- і багатосторонні.
Рис.3.1
Структура
системи соціально-трудових відносин
Як суб'єкт соціально-трудових відносин може виступати організація (підприємство) чи її група, а також територіальне утворення. Як суб'єкт світове співтовариство за певних умов розглядає й окрему державу. Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально- трудових відносин в умовах ринкової економіки.
Найманий робітник — це громадянин, що уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Договір наймання може бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками.
Як найманий працівник - суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати як окремі працівники, а також і групи працівників, що розрізняються за своїм становищем у соціально-професійній структурі, спрямованістю інтересів, мотивацією праці, іншими ознаками.
Розвинуті трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих робітників і захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні спілки — масові організації, які об'єднують найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Професійні спілки створюються для захисту економічних інтересів найманих робітників чи осіб вільних професій у визначеній сфері діяльності профспілок: забезпечення зайнятості, умов та оплати праці.
Рис.3.2 Суб’єкти соціально-трудових відносин
Роботодавець, відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості — це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників. Звичайно роботодавець є власником засобів виробництва.
Роль держави в соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (напр. Р.Фрімен, М.Саламон та ін.). Систематизація їхніх поглядів, аналіз практичного досвіду діяльності держави в сфері соціально-трудових відносин показує, що найчастіше вона виконує тут такі ролі: законодавця, захисника прав, регулювальника, роботодавця.
Взаємозв'язки між суб'єктами соціально-трудових відносин виникають на різних рівнях: працівник-працівник; працівник— роботодавець, профспілка-роботодавець, роботодавець-держава; працівник-держава й ін.
Як предмети соціально-трудових відносин на рівні працівників виступають визначені сторони трудового життя людини, зміст яких залежить від її життєвих етапів і специфіки цілей та задач, що вирішує вона на кожному з цих етапів.
На першому етапі життєвого періоду як предмет соціально-трудових відносин можуть виступати: трудове самовизначення, профорієнтація, професійна освіта й ін. На наступному етапі визначальну роль у соціально-трудових відносинах будуть відігравати: звільнення—наймання—звільнення, соціально-професійний розвиток, професійна підготовка і перепідготовка, оцінка праці, її винагорода. На слідуючому етапі предметом соціально-трудових відносин може стати ступінь трудової активності.
Усе різноманіття соціально-економічних явищ, що виступають як предмети соціально-трудових відносин, структурується в такі три самостійні предметні блоки: соціально-трудові відносини зайнятості; соціально-трудові відносини, пов'язані з організацією й ефективністю праці; соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за працю.