2.2. Трудові ресурси, їх соціально-економічна характеристика

Трудові ресурси – це складна багатогранна категорія. В залежності від мети їх вивчення трудові ресурси можуть розглядатись як демографічна, економічна, соціальна та статистична категорія.

В ринковій економіці поняття „трудові ресурси” дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Відповідно до рекомендацій МОП і міжнародних конференцій статистики праці населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення – це частина населення обох статей віком від 15 до 70 років, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих економічною діяльністю, яка приносить доход, та безробітних (у визначенні МОП).

Економічно неактивне населення – це особи, які не можуть бути кваліфіковані як „зайняті” або „безробітні”. До складу цієї категорії відносяться:

• учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

• особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

• особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

• особи, зайняті веденням домашнього господарства, вихованням дітей, доглядом за хворими;

• особи, які зневірились знайти роботу;

• інші особи, які не мають необхідність і у працевлаштуванні, та ті, що шукають, але не готові приступити до неї найближчим часом.

Варіанти класифікації населення за методикою МОП та традиційною методикою наведені на табл. 2.1. [3].

Все населення України, 100%
Поділ за методикою МОП
Економічно активне населення (всі, хто працює або активно шукає роботу)		Економічно неактивне населення		Населення молодше 15 і старше 70 років
Зайняті	Безробітні
Поділ за традиційною методикою
Трудові ресурси (працездатне населення в працездатному віці + працюючі підлітки + працюючі інваліди + працюючі пенсіонери – непрацюючі пільгові пенсіонери )			Населення, що не належить до трудових ресурсів (діти та непрацюючі пенсіонери, підлітки, інваліди)

Табл.2.1. Варіанти класифікації населення в економіці праці

Трудові ресурси – це частина працездатного населення країни, яка володіє фізичними, розумовими, здібностями, знаннями і здатна для здійснення корисної діяльності.

Працездатний вік – один з елементів умовної градації віку людини, зайнятої трудовою діяльністю. Межі працездатного віку визначаються законодавством в кожній країні. В Україні вони складають 16-59 років для чоловіків та 16-54 роки для жінок. Для окремих категорій працівників верхні межі знижуються (шахтарям до 55 років, дояркам – 50 років). В більшості країн світу працездатний вік завершується значно пізніше. Так, в Скандинавських країнах він закінчується в 65 років як для чоловіків, так і для жінок.

До трудових ресурсів належать:

• працездатне населення в працездатному віці, крім працюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років;

Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази: фаза формування, фаза розподілу і перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

• природним відтворенням, тобто народженням людей та досягнення ними працездатного віку;

• відновленням здатності до праці в існуючих працівників;

• одержання людьми освіти, спеціальності і певної трудової кваліфікації.

Фаза розподілу і перерозподілу робочої сили характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах і регіонах країни. Розподіл трудових ресурсів здійснюється також відповідно до статі, віку, рівня освіти і здоров’я. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці.

Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці.

Фаза використання полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі зміною їхньої якості. Це – зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо.

Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють одне одного.

Важливе значення для раціонального формування і розподілу трудових ресурсів має розроблення системи їх балансів. Основним інструментом планування трудових ресурсів є система балансів.

Балансовий метод – це встановлення динамічної рівноваги між потребами економіки в трудових ресурсах та їх наявністю. Для визначення кількісних і якісних характеристик різних сторін відтворення трудового потенціалу застосовується система взаємопов’язаних балансів та балансових розрахунків.

Система балансів трудових ресурсів включає такі види:

• зведений баланс робочих місць і трудових ресурсів (звітний і плановий);

• балансовий розрахунок додаткової потреби робочих місць;

• балансовий розрахунок потреби в підготовки, перепідготовки працівників;

• балансові розрахунки потреби в спеціалістах, міжгалузевий баланс затрат праці.

Показники та критерії ефективності використання трудових ресурсів:

Критерії оцінки використання трудових ресурсів відрізняються на різних рівнях управління.

Використання робочої сили на рівні підприємства характеризують таки показники:

• продуктивність праці;

• рівень використання фонду робочого часу;

• стан дисципліни та плинності кадрів;

• кількість і питома вага працівників, зайнятих ручною працею;

• якісна відповідність працюючих вимогам виробництва та зайнятим посадам;

• відносна та абсолютна кількість працівників, вивільнених з виробництва.

Під вивільненням робочої сили розуміється зменшення кількості робітників на тих чи інших ділянках виробництва внаслідок впровадження нових технологій, покращення організації виробництва, праці та управління. Показники результативності, якості і складності праці характеризують найбільш суттєві результати трудової діяльності. До них належать:

• продуктивність праці;

• співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати;

• середньорічна заробітна плата працівників;

• загальні втрати робочого часу в розрахунку на одного працівника;

• плинність кадрів.

Розмір та динаміка середньорічної заробітної плати характеризують грошовий еквівалент вартості робочої сили і відповідно рівень життя працівників. Якість праці характеризують такі показники:

• соціально-психологічний клімат у колективі;

• наявність робочої атмосфери;

• дизайн робочого місця та ергономіка;

Таким чином, наведена система показників дозволяє оцінити ефективність використання трудових ресурсів на різних рівнях економіки.