Основні методи лікування психічно хворих

Про лікування осіб, які страждають певними формами психіч­них захворювань, йдеться в розділах підручника, присвячених опи­су цих хвороб. У цьому розділі ми зупинимося лише на деяких основних положеннях, характерних для лікування психічних захво­рювань взагалі.

Застосовувані у психіатрії методи лікування умовно ділять на дві основні групи — методи біологічної терапії і методи психоло­гічного (соціально-терапевтичного) впливу (психотерапії). Перші спрямовані на ліквідацію порушень біологічних (фізіологічних і біохімічних) процесів у організмі в цілому і, зокрема, в головному мозку. Об'єкт застосування психологічних методів лікування — особистість хворого. Поділ методів лікування психічних захворю­вань значною мірою умовний, жодний з біологічних чи психологіч­них методів не застосовується у психіатрії сам по собі. У більшості випадків для лікування психічно хворих використовують як комбі­нації різних біологічних або психологічних методів, так і поєднан­ня тих і інших. Добирають їх індивідуально, залежно від діагнозу захворювання, його стадії, від того, яка симптоматика переважає, від характерних особливостей хворого.

Біологічні методи

До біологічних методів лікування належать методи загально- біологічного лікування — інсулінокоматозна, електроконвульсив- на, пірогенна, розвантажувально-дієтична види терапії. Опис інсулінокоматозної і електроконвульсивної терапії вміщено в розділі підручника, присвяченому шизофренії (див. с. 195).

Пірогенна терапія здійснюється за допомогою засобів, які штучно викликають у хворого пропасний стан. При цьому в ор­ганізмі відбуваються зміни імунологічного характеру, дезинтокси- кація організму (при застосуванні сірки). У практиці використову­ють переважно такі методи пірогенної терапії, як маляріо- і суль- фозинотерапія.

Розвантажувально-дієтична терапія грунтується на дозовано­му голодуванні (з уживанням води) і наступному дієтичному хар­чуванні. Після лікувального голодування призначають спеціальну відновну дієту, яка передбачає головним чином молочно-рослинне харчування з обмеженням солі.

До біологічних методів лікування належать також протисудо­рожна терапія (див. розділ «Епілепсія», с. 213) і лікування препара­тами, які спричинюють нестерпність до алкоголю (див. розділ «Алкоголізм, наркоманія, тютюногіаління», с. 188).

Останнім часом усе більшого значення набуває використання в біологічній терапії лікарських засобів, які діють безпосередньо на психічну діяльність (психотропних препаратів). При цьому слід враховувати і загальний вплив їх на організм хворого. Психо­тропні препарати різні за своїми психофармакологічними властиво­стями: одні з них переважно впливають на-стан тривоги, другі — на галюцинації, треті — на депресію тощо. Тому в характеристиці впливу психотропного засобу розрізняють загальну і вибіркову ан- типсихотичну дію. Перша полягає у цілісному впливі на психотич- ну симптоматику у хворого, що заспокоює його і зумовлює зворот­ний розвиток психотичних розладів взагалі. Вибіркова дія вияв­ляється відносно певних психопатологічних.симптомів, які ніби є мішенню, на яку спрямована дія того чи іншого препарату.

Психотропні засоби ввійшли у психіатричну практику на почат­ку 50-х років, значно витіснивши інші методи активного лікування психозів. Спочатку широко застосовували аміназин, а сьогодні психіатрія має велику кількість психотропних засобів. У зв'язку з цим виникла потреба систематизації їх не лише за особливостя­ми хімічної будови, але і за клінічним ефектом. Було б неправиль­но думати, що психотропні засоби зовсім витіснили інші методи лікування. І сьогодні багато психіатрів лікування хворих на шизо­френію починають з інсулінокоматозної терапії, а психотропні пре­парати застосовують на початку захворювання і під час інсуліно- терапії для того, щоб зняти гостру психотичну симптоматику, яка утруднює проведення іноулінотерапії. Після закінчення інсуліноте- рапії хворий продовжує лікування психотропними засобами. У тих випадках, коли таке лікування позитивного ефекту не дає, особли­во при неперервно-прогредієнтному перебігу шизофренії, вдаються до ЕСТ. Лікування психотропними препаратами широко застосо­вують у початковій стадії реабілітації психічно хворих; на віддале­них етапах її ці препарати використовують для купірування заго­стрень і підтримуючої терапії. Таких прикладів поєднання психо­тропних засобів з іншими методами лікування можна навести багато.

Застосовувані сьогодні для лікування психічних захворювань психотропні препарати поділяють на кілька основних класів, які відрізняються головним чином характером психофармакологічної дії. Препарати, які входять до одного класу, мають як спільні для всіх їх властивості, так і індивідуальні, за якими вони відрізняють­ся один від одного. Ця відмінність виявляється як у силі дії, так і в переважній її спрямованості. .

Транквілізатори (еленіум, седуксен, радедорм, тазепам, мепро- бамат, феназепам) застосовують головним чином для лікування неврозів, неврозоподібних станів, психопатій. Вони справляють за­спокійливий (седативний) вплив, знімають почуття тривоги/За­стосування транквілізаторів ніби готує грунт для проведення пси­хотерапії. Деякі транквілізатори мають особливо виражений сно­творний ефект (радедорм). При внутрішньовенному введенні седуксен справляє і антипсихотичний ефект, тому його використо­вують при лікуванні хворих на білу гарячку, при епілептичному статусі, соматогенних психозах, коли застосування сильніших за дією препаратів (нейролептиків) небажане.

Нейролептики — препарати антипсихотичної дії. До них нале­жать аліфатичні похідні фенотіазину (аміназин) та інші, седатив­на дія яких зумовлена зняттям афективної напруженості хвороб­ливих переживань. Препарати цієї групи мають виражену галь­мівну дію, купірують психомоторне збудження. Багато які з них, особливо тизерцин, справляють виражену снотворну дію!

Препарати, які належать до групи похідних піперазину (триф- тазин, етаперазин, френолон), відрізняються від засобів попе­редньої групи стимулюючою дією, вираженою головним чином у разі застосування їх у малих дозах. Через цю особливість їх на відміну від похідних фенотіазину застосовують для лікування психічних захворювань, які перебігають з явищами апатико-абу- лічного дефекту. Для них характерна вибіркова дія на маячення і галюцинації. Френолон, крім того, має м'яку антидепресивну дію. Стимулюючий ефект ці препарати спричинюють у разі призна­чення їх у невеликих дозах. Застосування середніх і великих доз цих нейролептиків зменшує вираженість продуктивної психотичної симптоматики, маячення і галюцинації зникають або втрачають свою значущість для хворого, чим зумовлений і загальний седа­тивний, антипсихотичний ефект похідних піперазину.

Антидепресанти сприяють нормалізації зниженого, депресив­ного настрою. До них належать трициклічні сполуки (меліпрамін, амітриптилін), чотирициклічні сполуки (піразидол), інгібітори мо- ноаміноксидази (ніаламід). Найчастіше застосовують у практиці меліпрамін (при тужливій депресії), який має стимулюючу дію, і амітриптилін (при тривожній депресії, яка перебігає із схильністю до збудження) — антидепресант із седативною дією.

До класу стимуляторів нервової системи належать такі препа­рати, як кофеїн, сиднокарб, сиднофен. їх так само, як і транкві­лізатори, застосовують головним чином при невротичних і неврозо- подібних станах, а також при шизофренії у тих випадках, коли захворювання перебігає із зниженням психічної активності, мляві­стю, апатико-абулічними змінами. Ці препарати застосовують для лікування різного роду астенічних станів, але після усунення впли­ву астенізуючих моментів.

Препарати метаболічної дії — ноотропи — відрізняються своєю спрямованістю на нормалізацію процесів обміну в цент­ральній нервовій системі. Застосування їх особливо показане при астеніях різного генезу (церебральний атеросклероз, наслідки черепномозкової травми, нейроінфекції), порушеннях пам'яті, зни­женні загальної активності, а також у геронтопсихіатрії. Най­більш поширені з них — аміналон, пірацетам (ноотропіл).

Клас нормотимічних препаратів (тобто засобів, які нормалі­зують настрій) представлений літію карбонатом, який з успіхом застосовують для купірування маніакальних, гіпоманіакальних і депресивних станів, а також для профілактики фаз МДП. Нормо- тимічний ефект властивий і фінлепсину, що його застосовують при епілепсії як протисудорожний засіб.

Біологічні методи лікування, особливо психофармакологічні, створюють можливість раннього застосування соціально-терапев­тичних (психологічних) методів лікування: психотерапії і соціаль- психофармакології

иої реабілітації. Якщо до великого поширення 'доступною для за- значна частина психічно хворих залишалась н^щних _заХодів то стосування психотерапії і соціально-реабіліта^_н{ _до сфери психо- сьогоднї практично всі хворі можуть бути залуч^ логічних методів впливу.