Психотерапія

и психологічного

Психотерапія — лікування хворих шляхОр_агь слово лікаря впливу. До методів психологічного впливу нал£._ишньо| обстанов- чи іншого медичного працівника і вплив навк0'

ки, режиму. міміка і жести ме-

Звичайно, на хворого діє не лише слово, а Я /щпевтичному сло- дичного працівника, його вчинки. Якщо психот^||_Ка лікаря, медич- весному впливові не відповідають міміка, повеДГ_{ти не МО}жна ної сестри, то успіху від такого лікування чеК^₀р₀б_И) властивий Психотерапія спрямована на психічний бік ^аі_Сть психогенних будь-якому захворюванню. Це передусім ная^ Важливим факто- факторів, які спричинюють виникнення хвороби-л_Ювання і до оду­ром є також ставлення хворого до свого захв0*боротьба хворого жання. Лікуванню, як правило, сприяє активи^ _щодо одужання за своє здоров'я, його оптимістична настроєнісЛу і сумніви щодо При цьому перебільшені уявлення про ХВОРО^_мо шкідливі як і можливості одужання (гіпернозогнозія) так Серйозне ставлення недооцінка хворим свого стану і не досить бдоґо боку хвфроби до лікування (анозогнозія). Нарешті, до психі%у хворих до дії належить особлива, підвищена, чутливість р^₀рих патогенними несприятливих зовнішніх факторів; для таких івипадків сприйма- виявляються життєві ситуації, які у більшості щевної рівноваги, ються людьми спокійно, не порушують їхньої кувальній практиці Психотерапію дуже рідко застосовують у ліуксу лікувальних самостійно, здебільшого її включають до ком*¹ фізичних методів заходів разом з призначенням медикаментів» ування психотера- лікування тощо. Більше того, правильне засто^_логі_{чних МЄ}тодів певтичних методів підсилює ефективність 6^і

лікування. „рого спрямований

При психотерапії вплив на особистість хв^ють виникненню на те, щоб змінити властивості її, які спр^_ви хвороби, хворобливих розладів, або усунути окремі прО^психотерапії вра- При проведенні індивідуальної і колективно*^ психопатологіч- ховують характер хвороби, стадію її, особливо^ р_ИСи хворого, ної і соматичної симптоматики, а також особисті і професійні знан- Психотерапевт повинен не тільки мати глиб^ тактовною вміти ня, а й бути людиною душевною, доброзичливо^' встановлювати необхідний контакт з хворим. _х етапів. Перший Психотерапія складається з кількох основі^ захворювання етап — ознайомлення з хворим та історією ^{шного лікування' встановлення контакту з ним, потрібного для у^ пояснення йому Другий етап передбачає заспокоєння хвороб

причин і характеру його хвороби. На третьому етапі психотерапії перебудовується стан хворого і його ставлення до хвороби і до майбутнього. Він змінюється етапом тренування і закріплення до­сягнутого.

Значущість психотерапії в загальному комплексі лікувальних заходів не завжди однакова. При деяких захворюваннях, напри­клад при неврозах, психотерапія є основним методом лікування. Ефективним є також застосування психотерапії для лікування алкоголізму, так званих психосоматичних захворювань (вираз­кової хвороби, ішемічної хвороби серця) у поєднанні з фармако­логічними засобами. При багатьох соматичних захворюваннях, у разі підготовки до операції вона є допоміжним методом лікування.

Важливу роль у проведенні з хворими психотерапевтичної робо­ти відіграє середній медичний персонал. Медична сестра допома­гає лікареві зібрати анамнестичні відомості про хворого як у нього самого, так і в осіб, що його оточують,— рідних і близьких, дру­зів, товаришів по роботі. Збирання анамнезу вимагає від медично­го працівника таких якостей: уміння терпляче вислуховувати, виявляти при цьому високий такт, знання, про що і як слід розпи­тувати, здатності співчувати хворому в його переживаннях. Спо­стерігаючи за хворим у відділенні, медсестра може помітити навіть нерізко виражені зміни в його стані, які матимуть значення для подальшого лікування, і повідомити про них лікарю.

Хворий бачить у медичній сестрі виконавця зроблених лікарем призначень. Тому дуже важливо, як сестра роздає ліки, чи вірить вона сама у те, що вони допоможуть хворому. Формальне, байду­же ставлення медичної сестри до роздавання ліків значно знижує ефективність їх, оскільки будь-яке медикаментозне лікування включає в себе елементи психотерапевтичного впливу.

У вечірні години медичні сестри, якщо не рахувати чергового лікаря, заклопотаного невідкладними справами, є єдиними ме­дичними працівниками, до яких хворий може звернутися із своїми турботами, хвилюваннями. Тому медсестра повинна відповідати на запитання помірковано, людяно, заспокійливо. Медичний праців­ник не має права на бездушне ставлення до хворого. Хворих пови­нен оточувати у відділенні психотерапевтичний клімат, у створенні якого бере участь разом із лікарями середній і молодший медичний персонал.

Існує безліч спеціальних методик психотерапії. Лікування за цими методиками здійснюють лікарі-психотерапевти, проте середні медичні працівники повинні знати, у чому вони полягають, фіксу­вати різницю у стані хворого до і після проведення сеансу лікуван­ня, своєю діяльністю закріплювати результати психотерапевтично­го впливу, сприяти зміцненню віри хворого в одужання.

9

241

Одним з видів психотерапії є гіпноз, при якому виникає особли­вий стан психіки, що займає середнє положення між сном і станом неспання. Відповідно до поглядів фізіологічної школи І. П. Павло- ва> гіпноз являє собою ніби частковий сон, при якому гальмування

охоплює не всю кору великого мозку. Окремі ділянки кори зали­шаються незагальмованими, через них здійснюється вибірковий контакт хворого з лікарем (рапорт). У зв'язку з гальмуванням, що охопило решту ділянок кори великого мозку, і відсутністю сторон­ніх подразників вплив лікаря навіюванням за допомогою рапорту стає для хворого особливо значущим. Цьому сприяють і гіпноїдні фази, що розвиваються у головному мозку, при яких слабкий для людини у стані неспання подразник виявляється сильнішим за зви­чайно дуже сильні подразники.

Для введення хворого в гіпнотичний стан використовують такі прийоми, як фіксація його погляду на блискучому предметі або предметі, що світиться, монотонні звуки метронома та інші, однак основну роль відіграє словесне навіювання. В. М. Бехтерєв розці­нював навіювання як вторгнення у свідомість або прищеплювання їй сторонньої ідеї без участі волі і уваги особи, яка цю ідею сприймає. І. П. Павлов довів, що навіювання — це типовий умов­ний рефлекс; навіяти за допомогою гіпнозу опік (аж до появи пу­хиря на шкірі) можна лише в тому випадку, якщо ті, кого гіпноти­зують, вже зазнали його в минулому.

Причини успішної дії навіювання переважно полягають у тому, що гіпноз — це ніби пограничний стан між свідомою діяльністю і неусвідомлюваними проявами психіки. При гіпнозі відбувається оживлення слідів минулих вражень, і, таким чином, він дає змогу психотерапевтові проникнути у минулі переживання хворого, уточ­нити характер психогенії, що мала місце в минулому, і психотера­певтично нейтралізувати її.

Раціональна психотерапія грунтується на переконанні хворого у стані неспання. На думку автора цього методу — французького психіатра П. Дюбуа, раціональна психотерапія — це безпосеред­ній вплив на світ уявлень хворого шляхом переконливої діалекти­ки. Основну роль при цьому відіграє не навіювання хворому тих чи інших думок, а логічне його переконання, навчання хворого пра­вильному мисленню. Основними засобами раціональної психоте­рапії є логічна аргументація, докази. Пояснюючи хворому похо­дження симптомів захворювання, що спостерігалися в нього, лікар підвищує його активність у боротьбі з хворобою, сприяє розширен­ню його кругозору, правильній оцінці хворим свого стану. Успішне проведення раціональної психотерапії багато в чому визначається вмінням психотерапевта чітко формулювати свої думки, викори­стовувати в своїх доказах просту аргументацію.

З психотерапевтичною метою нерідко застосовують метод са­монавіювання, який звичайно включають до психотерапевтичного комплексу разом з іншими методами. Відомо, що навіювання, яке людина робить сама собі, зумовлює в її організмі фізіологічні змі­ни, що об'єктивно реєструються. Уже в давнину люди знали, що самонавіюванням можна заглушити у себе біль. Давньоримський філософ Сенека в листі до свого друга Луція писав, що біль легко зносити, якщо не підсилювати його думками про нього; якщо ж,

навпаки, підбадьорювати себе, говорячи «це нічого» або «це не біда», біль стає легким.

Метод самонавіювання був запропонований французьким апте­карем Кує. Він полягає у повторюванні хворим собі, найкраще пе­ред засинанням і після пробудження, спеціальних формул самона­віювання, наприклад: «З кожним днем мені стає краще і краще, побоювання мої абсолютно безпідставні, вони повністю зникнуть».

Прийоми самонавіювання використано в методиці аутогенного тренування, запропонованій німецьким психотерапевтом Й. Шуль- цом. За цією методикою хворий систематично привчається приво­дити себе в особливий стан, який нагадує легку дрімоту (гіпотак- сію). За допомогою прийомів розслаблення, релаксації м'язів, а разом з ними і судин* а також цілеспрямованих самонавіювань хворий вчиться викликати у себе відчуття тілесного комфорту, спо­кою, впевненості в собі. Навчання починається з оволодіння прийомами, за допомогою яких хворий досягає відчуття тепла і ва­ги в кінцівках, у всьому тілі. За допомогою методів самонавіюван­ня хворий може регулювати функції вегетативної нервової систе­ми свого організму, зменшувати емоційну напруженість. Вітчизня­ні психіатри користуються модифікаціями методики аутогенного тренування, розробленими М. С. Лебединським, С. С. Лібіхом,