- •Література
- •1. Поняття адміністративного права його методу та предмету.
- •2. Система та джерела адміністративного права.
- •3. Адміністративне право як наука.
- •4. Основні напрямки розвитку адміністративного права на сучасному етапі.
- •3 Основних напрямки адміністративної реформи в Україні:
- •Висновок
- •Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84/2003.
- •Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х.: 2001.
- •1 . Суть управління та його види.
- •Література
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р.
- •2. Поняття державного управління та його ознаки.
- •3. Принципи державного управління.
- •4. Співвідношення понять “державне управління” та “державна виконавча влада”.
- •5. Особливості державного управління внутрішніми справами.
- •Висновок
- •Висновок Література
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р.
- •Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84/2003.
- •1. Поняття суб’єктів адміністративного права.
- •2. Адміністративно-правовий статус Президента України.
- •3. Органи виконавчої влади, як суб’єкти адміністративного права.
- •4. Громадяни України, як суб’єкти адміністративного права.
- •5. Особливості правового статусу об’єднань громадян.
- •Висновок
- •1. Соціальна природа та загальнотеоретичні засади державної служби
- •2. Особливості зарубіжних моделей державної служби
- •3. Типи і види державної служби: проблеми класифікації
- •4. Інститут проходження державної служби
- •5. Основні напрями реформування державної служби на сучасному етапі
- •Висновок
- •Література
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р.
- •Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84/2003.
- •Література
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х.: 2001.
- •Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його елементи.
- •2. Поняття, структура та види адміністративно-правових норм.
- •За дією норм (по території, колу осіб):
- •Висновок
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р.
- •Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84/2003.
- •Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х.: 2001.
- •1. Форми державного управління.
- •2. Методи державного управління.
- •3.Адміністративний примус.
- •Висновок
- •1. Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •8. Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р.
- •9. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84/2003.
- •1. Поняття і система способів забезпечення законності.
- •2. Контроль та його види.
- •3. Нагляд та його види.
- •Висновок
- •Тема: Адміністративно-правова відповідальність
- •Висновок література
- •1. Поняття адміністративного правопорушення.
- •2. Склад адміністративного правопорушення.
- •3. Адміністративна відповідальність.
- •Висновок
- •Література
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р.
- •Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84/2003.
- •1. Поняття та основні риси адміністративного процесу. Принципи адміністративного процесу.
- •2. Особливості адміністративно-процесуальних норм і відносин. Суб’єкти адміністративного процесу.
- •3. Адміністративне провадження.
- •Висновок
- •План вступ
- •Висновок
- •Література
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х., 2001.
- •1. Поняття і види адміністративно-правових режимів
- •2Питання. Поняття надзвичайних режимів. Різновиди надзвичайних режимів
- •2.1.Правовий режим надзвичайного стану
- •Режим зони надзвичайної екологічної ситуації
- •2.3. Правовий режим воєнного стану
- •2.4. Режим державної таємниці
- •Висновок
- •Тема: галузеві, міжгалузеві та регіональні засади в управлінні
- •Література
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х.: 2001.
- •1. Галузеве управління і його зміст.
- •2. Особливості міжгалузевого управління.
- •3. Особливості регіонального управління.
- •Висновок
- •Висновок
- •Література
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002.
- •Битяк ю.П. Адміністративне право України. – х., 2003. Вступ
- •1. Загальна характеристика управління економікою україни в сучасний період.
- •Фактори які впливають на процес управління вітчизняною економікою
- •Негативні тенденції, що відбуваються в економічній сфері:
- •2. Світові моделі державної о управління економічною сферою.
- •3. Основи державного управління промисловістю та агропромисловим комплексом.
- •4. Основні напрямки вдосконалення державного управління економічною сферою.
- •Висновок
- •Тема: Адміністративно-правове регулювання відносин підприємництва в Україні план
- •Висновок Література
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян: Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002.
- •Поняття та види підприємнцтва.
- •2.Характеристика законодавчої бази, що регулює відносини підприємництва
- •3.Державна реєстрація піДприємництва
- •Висновок
- •Висновок
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •1. Організаційно-правові засоби управління обороною.
- •5. Міністерства оборони України.
- •2. Управління в сфері національної безпеки
- •Висновок
- •Тема: №17. Адміністративно-правові засади управління внутрішніми та закордонними справами
- •Висновки
- •Література
- •1. Управління внутрішніми справами.
- •2. Основні засади управління закордонними справами
- •Висновок
- •Література
- •Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України,1996.
- •1 . Організаційно-правові засади і система освіти, система і повноваження органів управління освітою.
- •2. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти
- •1.1. Організаційно-правові засади і система освіти
- •1.2. Система і повноваження органів управління освітою
- •2. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в галузі освіти. Управління освітніми закладами.
- •3. Організація державного управління наукою, органи управління наукою.
- •3.1. Організація державного управління наукою
- •3.2. Органи управління наукою
- •4. Наукові заклади і наукові товариства.
- •Висновок
- •Література
- •1. Загальна характеристика змісту державного управління в сфері соціально-культурного будівництва.
- •2. Основи державного управління культурою.
- •3. Державне управління охороною здоров'я.
- •Висновок
2. Методи державного управління.
У загальноприйнятому розумінні термін "метод" означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь.
Виходячи з цього, під методами будь-якої діяльності слід розуміти способи, прийоми, засоби, які використовуються для досягнення поставленої мети і становлять зміст цієї діяльності.
Використовуючи дану теоретичну конструкцію, можна сформулювати визначення методів державного управління — це різноманітні способи, прийоми і засоби цілеспрямованого впливу органів управління та їх посадових осіб на свідомість, волю і поведінку керованих.
Саме методи управління виражають змістовий бік керівного впливу. Вони й є волею держави, конкретизованою відповідним управлінським органом у рамках наданих йому юридично-владних повноважень. Тому методи державного управління, як правило, фіксуються в адміністративно-правових актах.
Як приклад можна навести Указ Президента України від 21 липня 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю". Даний документ містить ряд адміністративно-правових норм, які визначають найраціональніші методи державного управління для використання в цій специфічній галузі.
Насамперед він містить норму, яка приписує правоохоронним органам "вважати боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій та банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, головними напрямами в діяльності".
У зв'язку з цим силовим структурам (МВС, СБУ, Генпрокуратурі, Національній гвардії тощо) разом з іншими органами державної виконавчої влади приписується "систематично здійснювати скоординовані заходи, спрямовані на рішуче посилення боротьби з бандитизмом, корупцією, іншими тяжкими злочинами".
Їм пропонується звернути особливу увагу "на знешкодження озброєних злочинних угруповань, які мають міжрегіональний та міжнародний характер, використовують вибухові речовини та пристрої, тероризують населення".
З метою найефективнішої реалізації даної норми дозволяється "більш активно використовувати спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Національної гвардії України, а також технічні засоби Збройних Сил України та інших військових формувань".
Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим органам державної виконавчої влади, за участю правоохоронних органів, нормами цього акта державного управління надано право "визначати населені пункти та місцевості, на територіях яких поширені факти бандитизму... та тримати розвиток ситуації в них на особливому контролі".
МВС та СБУ, а також їх підрозділи на місцях згідно з нормами Указу можуть на цих територіях "переводити особовий склад підпорядкованих їм служб... на посилений варіант оперативно-службової діяльності для проведення спеціальних операцій щодо боротьби з бандитизмом, рекетом, захопленням заложників та іншими тяжкими злочинами..., залучати додаткові мобільні групи працівників правоохоронних органів та військовослужбовців, збільшувати кількість патрульних нарядів, особливо у вечірні та нічні години, а також виділяти відповідні технічні засоби". За наявності достовірної інформації про місця зборищ кримінальних елементів МВС, СБУ, Національна гвардія одержали право "терміново проводити спеціальні операції з затримання і перевірки підозрюваних осіб та вживати до них заходи відповідно до законодавства України".
Знову раз по раз звучать слова про загрозу "панування адміністративно-командної системи". Причому сама проблема методів управління значною мірою має суто публіцистичний характер, що не відображає наукові підходи до організації державно-управлінської діяльності за нових умов. Водночас об'єктивні наукові дослідження проблем державного управління й виконавчої влади цілком очевидно свідчать, що ігнорування адміністративно-правових методів стало однією з причин виникнення й поглиблення кризових явищ у громадському й державному житті.
З цих позицій не викликає сумніву той факт, що адміністративно-правові методи невіддільні від процесу реалізації виконавчої влади, що державне управління не може бути витіснене цивільно-правовими категоріями договірного типу. Очевидно також, що ці методи відіграють вирішальну роль у забезпеченні належного правового порядку, рівня державної дисципліни.
Види методів державного управління.
Різноманітність конкретно використовуваних у державному управлінні засобів (методів) реалізації завдань і функцій державних органів роблять актуальною проблему їх класифікації.
У зв'язку з тим, що конкретних прийомів, які застосовуються для впливу на керовані об'єкти, дуже багато (про це достатньою мірою добре свідчить аналіз Указу Президента України від 21 червня 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю"), проблема класифікації методів полягає у визначенні критеріїв, грунтуючись на яких можна звести ці прийоми до однорідних груп.
Враховуючи, що вибір критерію багато в чому залежить від мети і завдань, які стоять перед дослідником, в юридичній літературі можна знайти найрізноманітніші варіанти класифікацій. Так, Ю. Козлов поділяє їх на дві групи:
позаекономічного (прямого) й економічного (непрямого) впливу; А. Лунєв — на чотири: морально-політичні, економічні, організаційні, адміністративно-директивні;
Г. Атаманчук — також на чотири: морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні, адміністративні. Існують і інші підходи, коли виділяють методи одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані тощо.
Усі перелічені класифікації мають на меті: розмежувати й згрупувати засоби, прийоми, способи впливу на свідомість і поведінку людей у процесі державного управління. Тому вони, безумовно, корисні й, до певної міри, ефективні. Проте необхідність впливу не є за своєю природою суб'єктивістською чи довільною. Вплив завжди здійснюється через необхідність задоволення об'єктивних потреб. Тому і засоби, які використовуються для такого задоволення, об'єктивно зумовлені.
Отже, потреби процесу управління є важливим критерієм класифікації методів управління. У найбільш загальному вигляді ці потреби можна поділити на три види потреб:
переконувати, заохочувати, примушувати.
Потреба переконувати полягає у використанні економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організаційних, психологічних засобів.
Потреба заохочувати передбачає використання цих же (економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організаційних, психологічних) засобів.
Потреба примушувати також передбачає використання саме цих засобів (економічних, політичних, моральних, ідеологічних, адміністративних, організаційних, психологічних).
Відмінність полягає тільки у цільовій спрямованості при конкретному застосуванні того чи іншого прийому й в інтенсивності використання тієї чи іншої групи прийомів.
Отже, йдеться про три найзагальніші, найуніверсальніші, а в теоретичному розумінні найкраще визначені й детерміновані методи державного управління: переконання, заохочення і примус.
Дана позиція визнається усіма адміністративістами і дискусії з цього питання практично не ведуться (окрім проблеми співвідношення переконання й заохочення).
Останніми роками відомі вчені-адміністративісти (Ю. Козлов, Л. Коваль) дедалі частіше звертаються до класифікації методів управління на адміністративні (позаекономічні, прямого керівного впливу) й економічні (непрямого керівного впливу). Як критерій у даному випадку використовується вид конкретних засобів, які застосовуються при розв'язанні управлінських завдань.
Адміністративні методи — це засоби впливу на діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян з боку органів управління шляхом прямого встановлення їх обов'язків, шляхом наказу, що спирається на владні повноваження і стан підпорядкування. Це односторонній вибір органом управління способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об'єкта управління.
При використанні адміністративних методів орган управління прямо приписує керованому, що він повинен робити. Тут найрельєфніше виявляється природа державного управління, що насамперед характеризується відносинами влади і підлеглості.
Позаекономічний характер даних методів означає, що реальним об'єктом управління є свідомо-вольова поведінка керованих (чи то громадянин, чи то підприємство). При цьому використовуються необхідною мірою засоби переконання й примусу.
Економічні методи — це такі способи впливу на поведінку трудових колективів, посадових осіб і громадян, які орієнтуються не на прямий, а на непрямий вплив.
Застосування економічних методів означає утворення таких економічних умов, які викликають зацікавленість у виконанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці. Тут не приписується прямо, що і як слід робити.
Суб'єкт управління досягає належної поведінки керованих шляхом впливу на їх матеріальні інтереси. З цією метою однаковою мірою можуть використовуватися й перспективи матеріальних переваг, й загрози матеріальних санкцій.
Проблема методів діалектична. Це означає, що між даними методами немає і не може бути антагоністичних суперечностей. З таких причин:
по-перше, управлінська діяльність за своєю природою адміністративна. Через це застосовувані методи не можуть бути неадміністративними, незалежно від вкладеного в них змісту;
по-друге, у названих методів єдина кінцева мета — реалізація управлінського впливу;
по-третє, ці засоби використовуються практично одними й тими ж суб'єктами державного управління;
по-четверте, вони використовуються стосовно одних і тих же об'єктів, оскільки не існує об'єктів, які потребували б лише адміністративного чи економічного впливу;
по-п'яте, й ті й інші засоби виступають як односторонні й владні волевиявлення суб'єктів управління;
по-шосте, й ті й інші часто фігурують в одному й тому ж акті державного управління.
Цей аналіз свідчить про те, що ці методи дають найбільший ефект при комплексному використанні з урахуванням конкретної управлінської мети. У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що поширене нині конструювання особливих, протилежних адміністративним, економічних методів не відповідає реальним потребам виконавчої влади і стану, який склався в галузі державного управління.
На жаль, незважаючи на вищевикладені обставини, у засобах масової інформації на публіцистичному рівні досить активно пропагується ідея необхідності вже сьогодні повністю відмовитися в державному управлінні від методів адміністративного характеру на користь економічних важелів впливу на суспільні відносини. Як аргумент на захист даної позиції наводиться стимулююча сила цих важелів.
Необхідно зазначити, що стимулююча сила й призначення економічних методів очевидні. Проте не можна обмежуватися лише подібною констатацією, тому що все врешті-решт залежить від їх практичного використання. Практика ж свідчить, що за допомогою таких методів не завжди досягається необхідна мета. По суті, орієнтація на їх широке застосування, на витіснення ними адміністративних методів нічого істотного в 60—90-і роки не дала. Як самоціль економічні методи не спрацювали. Не спрацьовують вони й нині. Якби все було так, як уявляють їх прихильники, то їх застосування неодмінно призвело б доходів примусу, підвищення їх ефективності аж до повної реалізації принципу невідворотності покарання за скоєне
правопорушення.
Через це захист правових відносин у даних галузях забезпечується, крім використання інших можливостей, вже існуючими видами державного примусу.
Серед усіх видів примусу найбільшою питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави виділяється адміністративний примус. Так, застосування заходів адміністративного впливу передбачене навіть за скоєння кримінальних правопорушень (див.: ст. 51 КК).
За своєю соціально-правовою природою адміністративний примус є органічною складовою державного примусу.
Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.
Серед його заходів є суто адміністративні, найбільш рельєфні, що не мають аналогів серед інших видів державно-примусового впливу. Це, наприклад, відшкодовне вилучення предмета, що був засобом чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст. 28 КпАП);
зобов'язання прилюдно попросити вибачення у потерпілого (ст. 241 КпАП)-, утворення тимчасових надзвичайних органів з передачею їм функцій органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування одночасно на територіях, де введено надзвичайний стан (ст. 19 Закону "Про надзвичайний стан") та ін.
Є й такі, що близькі за зовнішніми ознаками до заходів кримінального чи цивільно-правового примусу. Наприклад, це штраф, який визначається кримінальним (ст. 32 КК) і адміністративним (ст. 27 КпАП) законодавством як грошове стягнення, а цивільним законодавством як вид забезпечення виконання зобов'язань (ст. 178 ЦК). Проте у перелічених видів грошового штрафу відмітні як правова природа, так і юридичні умови й наслідки їх застосування. Саме тому всі види штрафів, які застосовуються у відповідних сферах державного примусу, наділяються додатковими характеристиками, що дозволяють правозастосовнику безпомилково розрізняти штрафи кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові.
Отже, заходи державного примусу залежно від галузі застосування наділяються відповідними ознаками. Відмітні ознаки адміністративного примусу, що дозволяють розпізнати заходи адміністративного впливу серед інших державних примусових заходів, такі:
• якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінальний примус практично рівнозначний кримінальній відповідальності), то адміністративний примус і адміністративна відповідальність — різні правові явища. З одного боку, вони співвідносяться між собою як ціле й частина, а поняття "адміністративний примус" значно ширше, ніж поняття "адміністративна відповідальність", інакше кажучи, адміністративна відповідальність є частиною адміністративного примусу. З іншого боку, адміністративна відповідальність може бути наслідком кримінального примусу;
• як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються органами державного управління та їх посадовими особами. Дана функція органів державного управління та їх посадових осіб фіксується у відповідних адміністративно-правових нормах. Так, право кримінальної міліції повертати неповнолітніх до місця їх постійного проживання чи навчання, доставляти їх в органи внутрішніх справ у випадках здійснення адміністративних правопорушень передбачене Законом від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх" (ст. 5); право посадових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів на вилучення неякісної продукції.
Застосування до відповідної категорії осіб ст. 51 КК є кримінальним Примусом, у результаті якого застосовуються заходи адміністративного стягнення і настає адміністративна відповідальність.
