2. Підстави зобов'язань з надання медичних послуг

Притаманне відносинам у сфері охорони здоров'я поєднан­ня публічних і приватних елементів обумовило існування різних підстав зобов'язання з надання медичних послуг.

Доктрина цивільного права сформувала три підстави виникнення зобов'язань з надання цих послуг: 1) договір про надання медичних послуг; 2) одностороння обіцянка; 3) дії в інтересах третьої особи без доручення.

Договір про надання медичних послуг є найпоширенішою підста­вою виникнення цивільних правовідносин з оплатного надання медич­них послуг. На договір про надання медичних послуг поширюються загальні положення цивільного права про правочин і договір. Тому до­говір про надання медичних послуг має розглядатися як домовленість сторін цього договору (пацієнт і медична установа) у вигляді погодже­ної з медичною установою згоди пацієнта на надання медичної допомо­ги згідно із загальноцивільними умовами дійсності та набрання чин­ності договору.

Одностороння обіцянка є «дією на основі дружніх відносин», головна ознака яких полягає у відсутності правових зв'язків. Наприклад, обіцян­ка виміряти тиск є односторонньою обіцянкою, вона не передбачає на­дання екстреної медичної допомоги, отримання лікарем винагороди; ос­танній не вважається юридично пов'язаним домовленістю, що не тягне для нього негативних наслідків у разі ненадання обіцяної послуги².

Водночас доктрина і законодавство окремих іноземних країн допус­кають можливість судового розгляду у зв'язку з подібного роду непра­вомірною поведінкою, якою заподіяно шкоду.

Вітчизняна доктрина медичного права зазвичай виходить з ідеї про публічно-правовий характер таких відносин, в яких кожний медичний працівник зобов'язаний безоплатно надати необхідну медичну допомо­гу фізичній особі, яка перебуває в небезпечному для здоров'я стані.

Однак визнання публічно-правового характеру відносин з надання медичних послуг в умовах небезпечного для життя фізичної особи стану не є достатньо обгрунтованим, оскільки ці відносини можна розглядати діями в інтересах третьої особи без доручення.

Цивільно-правовий характер відносин у ситуаціях обов'язкового на­дання медичної допомоги в разі перебування фізичної особи в небез­печному для його життя стані підтверджується тим, що обов'язковість надання медичної допомоги не виключає укладання договору про на­дання медичних послуг після виведення пацієнта з небезпечного для життя стану.

Поширеною підставою для виникнення цих правовідносин є вчи­нення дій з надання медичних послуг без доручення. У вітчизняній лі­тературі до таких відносять випадки, коли особа, що за станом здоров'я потребує медичної допомоги, не здатна висловити згоду на лікування або відмову від нього¹.

Діями в чужому інтересі без доручення може бути кваліфіковано правові дії за відсутності необхідних умов дійсності договору надання медичних послуг. У випадку досягнення домовленості лікаря і фізичної особи (пацієнта) про надання послуги з усіх істотних умов і з дотриман­ням вимог щодо форми ненадання медичної послуги має кваліфікува­тися як одностороння відмова від договору.

У вітчизняній та іноземній доктринах права (зокрема, німецького цивільного права) обґрунтовується теза про те, що договору про надан­ня медичних послуг немає, якщо пацієнт перебуває без свідомості чи в інших невідкладних випадках за наявності реальної загрози його життю, коли медична допомога надається без згоди фізичної особи або її бать­ків (усиновителів), опікуна, піклувальника (ч. 5 ст. 284 ЦК України).

Наприклад, хворий потрапив непритомним до лікарні з неясною клінічною картиною захворювання. Для встановлення діагнозу слід взя­ти пункцію спинного мозку, але батьки хворого згоди на це не дають. Незважаючи на відсутність згоди батьків хворого, лікар бере в нього спинний мозок на аналіз, що дозволяє встановити правильний діагноз, застосувати правильні методи лікування і врятувати життя пацієнта. Обов'язок лікаря діяти саме так обумовлений тим, що надання послуг у такій ситуації має бути кваліфіковане, як дії в чужому інтересі без дору­чення (negotiorium gestio).

Цей випадок діяльності в чужому інтересі передбачає дотримання правил щодо надання медичних послуг в умовах медичного втручання.

У цьому разі послуги зазвичай надаються за згодою пацієнта. Допус­кається також можливість отримання згоди від третіх осіб — родичів пацієнта, незалежно від віку та дієздатності останнього. При цьому зго­ду на медичне втручання слід відрізняти від згоди на укладення догово­ру. Необхідною умовою медичного втручання є роз'яснення лікарем пацієнту сутності послуги, що надається, і можливих ризиків.

Медичне втручання щодо пацієнта, який перебуває у несвідомому стані, допускається з волі лікаря у разі наявності загрози життю або особливо небезпечного стану здоров'я пацієнта. Втручання у цих випад­ках допускається за згодою законних представників пацієнта, який є недієздатним або обмежено дієздатним. У всіх інших випадках медичне втручання припустиме виключно після укладення договору надання ме­дичних послуг, роз'яснення пацієнту значення надаваних послуг, мож­ливості ускладнень і отримання згоди пацієнта на втручання.

Такий підхід є виправданим і припустимим для вітчизняної доктри­ни і законодавства у сфері надання медичних послуг.

Отже, при наданні медичних послуг в умовах медичного втручання (тобто, на засадах дій у чужому інтересі без доручення — negotiorium gestio) дії лікаря вважаються вчиненими з дотриманням вимог виправ­даного ризику при дотриманні положень про медичне втручання, необ­хідною умовою якого є роз'яснення лікарем пацієнту сутності послуги, що надається, та можливих ризиків¹.