3. Поняття представництва. Сфера дії представництва (представника). Підстави, за яких виникають повноваження з представництва.

Представництво є однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 237 Цивільного кодексу України представництво є правовідношенням, відповідно до якого одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, господарському та третейському суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми та у багатьох інших випадках.

Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники - громадяни, як правило, мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-літнього віку. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто 16-річного віку.

Повноваження представника - це певні юридичні дії, які представник здійснює від імені особи, яку він представляє. Обсяг та характер повноважень представника залежить від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво. Отже, розрізняють такі види представництва:

1) представництво, яке ґрунтується на договорі ;

2) представництво, яке ґрунтується на законі;

3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Під добровільним або договірним представництвом розуміється представництво від імені дієздатного громадянина або юридичної особи, які мають можливість самостійно вести свої справи, але використовують послуги представника. При цьому особа, яку представляють, визначає не тільки особу представника, а і його повноваження. Відношення між представником і тим, кого представляють, регулюється шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

4. Доручення. Форма і строк доручення. Передоручення. Припинення доручення.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Згідно ч. 3 ст. 244 довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами.

Вимоги до довіреності:

1) вона може бути вчинена лише у письмовій формі;

2) як кожен документ, має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єктів, місце, дату видачі тощо;

3) у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові особою, яку представляють;

4) може бути видана без зазначення строку і зберігати чинність до її припинення.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність завжди має письмову форму. Вона може бути простою письмовою або письмовою нотаріальною.

Строк дії довіреності, який встановлюється у ній, за загальним правилом, не може перевищувати трьох років. Якщо термін дії у довіреності не вказаний, вона зберігає силу аж до її припинення.

Залежно від змісту та обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, яку він представляє, розрізняють три види довіреності:

1) загальна довіреність;

2) спеціальна довіреність;

3) разова довіреність.

Згідно з ч.1 ст.248 ЦК, довіреність припиняється внаслідок закінчення її терміну, а стосовно разової довіреності - здійсненням представником дій, на які він уповноважений. Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмовитись від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу передоручення [^ix].