Тема 2. Загальне поняття права.

1. Значення терміна «право».

2. Право у загальносоціальному розумінні та співвідношення його з іншими основними видами соціальних норм.

3. Основні ознаки, властивості, характерні риси права. Зв'язок права і держави.

4. Суб'єктивне право та його співвідношення з правом в об'єктивному розумінні.

1. Значення терміна «право».

На сьогодні не існує загальновизнаного визначення поняття права, причиною чому є його складна та суперечлива природа, що має свій прояв у неоднакових світоглядних позиціях представників різних наук — філософії, соціології, політології, культурології, теології, історії і, безумовно, юриспруденції (наприклад, у філософсько-правових дослідженнях).

Але частіше саме в навчальній юридичній літературі застосовуються визначення, які за своїм змістом та методологічним характером можна віднести до інтеграційного праворозуміння, що поєднує різні доктринальні підходи до тлумачення, з'ясування природи та призначення права у бутті цивілізації.

Право як явище характеризується наступними універсальними рисами:

— виражає міру свободи, рівності, справедливості, гуманізму, є моральною засадою розвитку цивілізації та культури;

• має нормативну, регулятивну (функціональну) природу;

• має інтелектуально-вольовий характер;

• виражається у певній офіційній та системній формі;

• має загальнообов'язковий характер;

• виражає волю та інтереси суб'єктів соціальних відносин;

— встановлюється, гарантується, забезпечується і охороняється державою, громадянським суспільством та іншими суб'єктами суспільних відносин.

Сутність права полягає у його соціальному призначенні — регулювати відносини в суспільстві, враховуючи надбання розвитку людської культури відповідно до природного статусу людини в різноманітних умовах її соціального буття.

2. Право у загальносоціальному розумінні та співвідношення його з іншими основними видами соціальних норм.

Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує у суспільстві, так і у тому, що право діє у суспільстві. Право, яке не реалізується, не діє, не є правом.

Формально право існує у вигляді сукупності норм — правил, що мають обов'язкову силу, встановлені законодавчим органом або іншим способом. Те, що сукупність таких норм існує, є об'єктивним фактом. А отже, потрібно досліджувати зміст існуючих правових норм. При цьому, можна навіть не звертати увагу на те, як ці норми діють у кожному конкретному випадку стосовно до конкретного носія того чи іншого права. Тобто, в даному випадку йдеться про абстрактне право, тобто об'єктивне право, як сукупність правових норм. Творцем об'єктивного права є, здебільшого, держава. Проте, у той же час, необхідно мати на увазі, що чинне право не тотожне з законодавством. Реальні суспільні відносини є набагато складніші і різноманітніші, ніж передбачені законодавством. Закон лише закріплює те, що вже існує у суспільстві, або те, у чому виникла потреба, яка вимагає свого оформлення в законі. В житті все постійно змінюється, одні правові відносини появляються, інші змінюються та зникають. З іншого боку факт нетотожності діючого права із законодавством збільшується в силу наявності частини формально існуючого законодавства, яке не застосовується в житті чи то тому, що певна правова норма вже пережила себе і стала непотрібною, або через зміну суспільної ситуації, і чинність деяких нормативних актів або їхньої частини призупиняється. У принципі, неможливо досягнути такого стану, за якого реальне право і чинне законодавство будуть на 100 відсотків збігатися.

Соціальні норми та їхні види.

У суспільстві повинні існувати норми, які регулюють функціонування даного суспільства, тобто соціальні норми. Право не є єдиним регулятором суспільних відносин, тобто стосунків, які виникають між людьми; ці стосунки регулюються також й іншими соціальними нормами.

Соціальні норми — це норми, які визначають поведінку людини у суспільстві і, відповідно, її ставлення до інших людей.

Основні види соціальних норм:

• моральні норми — це вид соціальних норм, які визначають ставлення людини до людини, як індивіда, і визначають у цих стосунках поняття добра і зла, обов'язку, справедливості і забезпечуються моральними факторами, такими як громадська думка, моральний осуд тощо;

• звичаї — це норми, які склалися історично, закріпилися у суспільній практиці у результаті багаторазового застосування в регулюванні певного роду суспільних відносин;

• релігійні норми — це норми, встановлені для регулювання суспільної і особистої поведінки прихильників певного віровчення, як правило, закріплюються у відповідних канонічних текстах;

• корпоративні норми — норми різного виду об'єднань та спілок — громадських організацій, професійних спілок, політичних партій;

Можливі й інші види соціальних норм.

Спільні риси права та інших соціальних норм полягають у тому, що:

-вони відображають загальнолюдські цінності;

-мають спільну економічну та політичну основу;

-джерелом їх є народ;

-всі норми здійснюють функцію регулятора суспільних відносин.

Відмінні риси права та інших соціальних норм помітні з огляду на такі ознаки:

1) за походженням. Норми права утворюються, переважно, органами держави і безпосередньо після прийняття стають обов’язковими. Інші соціальні норми утворюються під впливом громадської думки, уявлень людей і стають значимими тільки після того, коли їх усвідомить велика група людей;

2) за сферою дії- норми права регулюють тільки найважливіші суспільні відносини, які до того ж піддаються зовнішньому контролю. Соціальні норми можуть регулювати і вужчу сферу суспільних відносин, у т. ч. тих, що не піддаються контролю ззовні;

3) за ступенем деталізації норми права є деталізованими правилами поведінки, які чітко встановлюють права, обов’язки та відповідальність суб’єктів, а інші соціальні норми є, переважно, не деталізовані і виступають як загальні принципи;

4) за формою вираження – норми права фіксуються у спеціальних державних юридичних актах, а інші соціальні норми, як правило, не фіксуються у письмових документах;

5) за способом забезпечення – норми права забезпечуються державним примусом, а інші соціальні норми – силою громадської думки, переконанням, виключенням з громадської організації тощо [^vii].