4. Розвиток театрального і музичного мистецтва. Образотворче мистецтво.

Серйозну потребу відчувала українська культура і в теа¬трі. Звичайно, театральне мистецтво в Україні бу¬ло ві¬до¬ме

давно і здобуло собі визнання ще вертепом. У дру¬гій по¬ловині ХVІІІ ст. у маєтках багатих поміщиків і в дея¬ких міс¬тах виникають домашні театри (театр Л. Тро¬щин¬ського в Кибинцях на Полтавщині, Г. Тарновського в Ка¬чанівці на Чернігівщині). Крім акторів-кріпаків, у них бра¬ли уча¬сть різні аматори, переважно з родин поміщиків.

У першій чверті ХІХ ст. виникає професійний театр у Киє¬ві, Одесі, Полтаві та Харкові. Пізніше засновуються про¬фесійні театри в Катеринославі, Чернігові та інших мі-стах. Саме в Україні, в трупі Штейна, почалась і сфо¬р¬му¬ва¬лася у 1816-1820 рр. творчість великого актора-реаліста М. Щепкіна, тут виступив і К. Соленик.

М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність роз¬почав 1805 р. У 1821 р. за участю передових пре¬дстав¬ни¬ків української та російської громадськості його ви¬куп¬ле¬но з кріпацтва. Акторська творчість М. Щепкіна від¬зна¬чає¬ться новаторським пошуком. Він один з перших пе¬рей¬шов від класичної манери гри до сценічного реалізму і на¬ціонального українського стилю. Створив не¬пе¬ре¬вер¬шені образи Виборного й Михайла Чупруна («Наталка Пол¬тав¬ка» і «Москаль-чарівник» І. Котляревського). Виступав у те¬атрах Харкова, Полтави, мав власну трупу в Києві та у Малому театрі в Москві.

Традиції сценічного реалізму розвивав К. Соленик. Він здо¬був високу освіту в університеті м. Вільнюс. Як актор на¬давав перевагу українському класичному репертуару. Най¬кращі його ролі – Виборний, Возний, Михайло Чупрун («На¬талка Полтавка», «Москаль-чарівник»), Шельменко, Ст嬬цько («Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»).

На сцену українських театрів починають проникати п’є¬си, в яких відображається місцеве життя, звучить укр¬а¬ї¬н¬¬¬¬¬ська мова. Почесне місце серед них зайняли п’єси І. Кот¬¬-ляревського («Наталка Полтавка», «Москаль-чарів¬ник») та Г. Квітки-Основ’яненка («Шельменко-денщик», «Свବ¬тан¬ня на Гончарівці»). Вони, власне, й поклали поча¬ток но¬во¬го українського національного театру.

Розвиток соціальної і національної самосвідомості ук¬раї¬нського народу на початку ХІХ ст. досить відчутно по¬зна¬чився і на музичному мистецтві.

Наприкінці ХVІІІ, а особливо на початку ХІХ ст. у пі¬сен¬ній ліриці духовний кант витісняється піснею-ро¬ман¬сом світського характеру, що образно-емоційним і ме¬ло¬ди¬ко-інтонаційним складом пов’язана з українською селян¬ською піснею. Романси відзначаються глибокою емо¬цій¬ні¬стю і щирістю почуттів («Їхав козак за Дунай», «Віють віт¬ри», «Сонце низенько» та ін.).

Великої популярності і визнання в тогочасному сус¬піль¬ст¬ві набули пісні, створені на основі народного мелосу, зок¬рема «Гуде вітер вельми в полі» і «Не щебечи, соловейку» (му¬-зика М. Глінки на вірші В. Забіли). Композитори О. Аля¬¬б’єв і М. Маркевич записали й опублікували тексти і ме¬лодії ба¬га¬тьох українських пісень. А. Барсицький на¬писав му¬зику до трьох пісень «Наталки Полтавки» І. Котляревсь¬кго.

Своєрідними осередками музичної культури були крі¬паць¬кі театри й оркестри, які діяли у маєтках ук¬раї¬н¬ських по¬міщиків. Кріпацький театр у с. Спиридонова Бу¬да на Чер-нігівщині заснував поміщик Д. Ширай. Понад 200 крі¬паків виступали в оперній і балетній трупах, хорі й ор¬¬кес¬т¬рі. У маєтку гетьмана К. Розумовського діяла ве¬ли¬ка кବпела співаків-кріпаків, яку очолював А. Ра¬чин¬ський. К. Р¬¬о¬¬¬¬¬зумовський зібрав понад 2300 творів оперно-сим¬фо¬ніч¬ної та камерно-інструментальної музики. Син К. Рзу¬мовс¬ь¬¬кого Андрій перебував на дип¬ло¬ма¬тич¬них по¬са¬дах в Іта¬лії, Данії, Швеції, Австрії. Проживаючи у Від¬ні, ут¬римував хорову капелу з українських кріпаків.

Відомі своєю діяльністю меценатів українські по¬мі¬щи¬ки Галагани й Тарновські. Г. Галаган сприяв під¬не¬сен¬ню культурного життя Чернігівщини, видав народні пі¬сен¬ники, створив у с. Дегтярі кріпацький симфонічний ор¬¬кестр, у с. Сокирниці – хорову капелу, що виконувала уꬬраїнські народні пісні й класичні твори. Г. Тар¬нов¬ський утримував кріпацький театр і оркестр. У його має¬тку в с. Качанівці М. Глинка написав «Персидський хор» і «Марш Чорномора»до опери «Руслан і Людмила». Уперше ці тво¬ри, а також увертюра й частина опери прозвучали тут у ви¬конанні кріпацького оркестру.

Піднесення професійної української музики у ХІХ ст. по¬в’язане з розбудовою міст та поширенням різ¬но¬ма¬ніт¬них форм культурного життя. У 1809 р. відкривається р¬о¬сій¬ська опера в Одесі (з 1926 р. – український оперний те¬а¬тр), а у 1867 р. – російська опера в Києві (з 1919 р. – український оперний театр). Оперні театри поступово ставали засобами пропаганди української музики, вико¬нав¬ської майстерності українських артистів.

С. Гулак-Артемовський – український композитор, оп嬬рний співак (баритон), драматург навчався у Київській ду¬ховній семінарії. Він був кращим співаком хору се¬мі¬на¬рії, з 1838 р. співав у Придворній капелі. На зібрані кошти з кон¬церту, організованого М. Глинкою і О. Дар¬го¬миж¬сь¬к¬и¬м, удо¬с¬коналював вокальну майстерність в Італії. Де¬бют С. Гу¬-лака-Артемовського відбувся 1841 р. на сцені Фло¬рен¬тій¬ської опери. Найважливіше досягнення С. Гу¬ла¬ка-Ар¬те¬мов¬ського – створення за власним лібрето першої на¬ціо¬наль¬ної української опери «Запорожець за Дунаєм» (1862). Сю¬жет опери підказаний М. Костомаровим. Твір при¬ваб¬лю¬вав яскравим національним побутом, багатством на¬род¬них мелодій, реалізмом народного життя. Прем’єра від¬бу¬лася 1863 р. у Маріїнському театрі Петербурга, згодом – у Великому театрі в Москві. На сюжети з українського жит¬¬тя композитор написав вокально-хореографічний ди¬вер¬¬тисмент (легка віртуозна музична п’єса) «Українське ве¬сіл¬ля», поставив власний водевіль «Ніч напередодні Івана Ку¬¬пала», де виконував пісні-романси «Стоїть явір над во¬дою» та «Спать мені не хочеться».

Центром підготовки кадрів художників в Росії, була Академія Мистецтв, створена в Петербурзі в 1757 р. Багато її випускників були вихідцями з України, у тому числі художник А.Лосенко і скульптор І.Мартос, портретисти Д.Левицький та В.Боровиковський.

Тенденція класицизму, що панувала в Академії, знайшла вираження в скульптурних пам'ятниках, що були встановлені в українських містах (надгробок фельдмаршалу Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській Лаврі (1804-1805), пам'ятник дюку де Ришельє в Одесі (1823-1828), автором яких був прославлений український і російський скульптор, академік І.Мартос (1790-1835). В Москві йому належить пам'ятник Мініну та Пожарському (1818).

20 років прожив в Україні видатний російський кріпосний художник В.Тропінін, який створив серію портретів українських селян Поділля. Учнями видатного російського художника, представника класицизму, академіка К.Брюллова були Безперчий, Мокрицький, Сошенко, а також поет Тарас Шевченко.

Пензлю Шевченка належать портрети сучасників, серія гравюр "Мальовнича Україна", акварелі і малюнки, зроблені у засланні (серія "Притча про блудного сина", "Покарання шпіцрутенами", портрети місцевого жителів Киргизії). Після повернення з заслання Шевченко за свої роботи одержав звання академіка по гравіюванню на міді. Широко відомий і автопортрет Шевченко, в якому знайшла відбиток глибока духовна драма поета і художника.

Мальовнича творчість Шевченко вплинула на багатьох художників. Російський художник Лев Жемчужников написав портрет "Кобзар на дорозі", створив альбом ескізів на українську тематику, назвавши його шевченківською назвою - "Мальовнича Україна". Цей альбом вийшов, як додаток до журналу "Основа" (1861-1862).

Класицизм. Наприкінці 18 - на початку 19 ст. офіційним стилем в архітектурі України був класицизм. Активну участь у спорудженні будинків і плануванні нових міст в Україні в цей час взяли російські зодчі Старов, Захаров, Мельников, Стасов. На землях Північного Причорномор'я, звільнених від турок і кримських татар, виростають нові міста: Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Одеса, Севастополь. В древніх українських містах (Київ, Чернігів, Харків, Полтава, Суми) споруджується багато адміністративних і комерційних будівель, дворянських клубів, офіційних резиденцій, соборів і т.ін.

Контрольні запитання

1. Як змінювалося ставлення до науки в культурі ХІХ ст.?

2. Чому мораль, мистецтво і філософія були головними формами духовної самосвідомості культури ХІХ ст.?

3. Які соціально-економічні та політичні процеси впливали на культурне життя України в ХІХ ст.?

4. Назвіть імена найвидатніших збирачів фольклору та дослідників побуту українського народу в ХІХ ст.

5. Якою була роль української інтелігенції у творенні культури Новітнього часу?

6. Яку роль відігравали університети в культурному житті України ХІХ ст.?

7. Яке місце Кирило-Мефодіївського братства в історії вітчизняної культури? Хто з видатних культурних діячів був серед його засновників та активних членів?

8. Які фактори сприяли посиленню зв’язків української культури з культурами інших слов’янських народів?

9. Назвіть імена російських письменників, музикантів, акторів, живописців, архітекторів, чия творчість тісно пов’язана з Україною.