3. Розвиток музично-драматичного мистецтво. М. Лисенко – засновник української класичної музики.

Українська музика того періоду стала невід’ємною ск¬ла¬до¬вою побутово-реалістичного і романтичного театру, дповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала лю¬д¬ські характери, надавала усьому творові на¬ціо¬на¬ль¬но¬го колориту. Сценічний етнографізм тримався у театрі най¬довше і не лише з огляду на заборони. Тут велику роль ві¬діграла чарівність української народної пісні. Українська піс¬ня звучить в усіх музичних творах («Запороржець за Ду¬наєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса, «Під¬горяни» М. Вербицького та ін.), стає основою фор¬те¬піан¬ної музики та камерних вокальних творів (сонати, еле¬гії, ноктюрну, вальсу, польки, романсу П. Сокальського, С. Во¬роб¬кевича, М. Лисенка та ін.). Композитори охоче писали му¬зику для хорів, використовуючи народний обрядовий ме¬лос: щедрівки, купальські і весільні пісні та ін. Це спри¬я¬ло піднесенню української пісні на рівень високого про¬фе¬сійного мистецтва, про це свідчать такі шедеври, як «Ой закувала та сива зозуля» П. Ніщинського, «Туман хви¬ля¬ми лягає» М. Лисенка.

Створюючи яскраві взірці національної музики, ук¬раї¬н¬ські композитори активно розробляють тематику творів М. Гоголя (опери «Рідзвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бу¬ль¬ба» М. Лисенка); Т. Шевченка (опери, кантати, солоспіви, хо¬ри, романси на тексти поета майже усіх тогочасних ком¬позиторів, особливо М. Лисенка); поетичного фоль¬к¬ло¬ру (мелодрами В. Олександрова на теми пісень «За Неман іду» та «Ой не ходи, Грицю»; численні водевілі й оперети із спі¬вами й танцями і т. п.). В народних вокальних тра¬ди¬ціях написаний український національний гімн «Ще не вмер¬ла Україна» (1862, музика М. Вербицького, слова П. Ч󬬬бинського).

Незабутню сторінку в історію української музики того часу впи¬сав С. Гулак-Артемовський (1813-1873) – сла¬вет¬¬ний співак і обдарований композитор, актор оперних те-атрів Петербурга і Москви, вихованець Глінки і друг Ше⬬ченка. Гулак-Артемовський – автор вокально-хор¬е¬о¬г¬рବ¬¬фічної вистави «Українське весілля», музичної ком¬по¬зи¬ції «Картини степового життя циган», водевіля «Ніч на¬п¬е¬р嬬додні Іванового дня», солоспівів «Спать мені не хочеться», «Стоїть явір над водою» та ін. Та найбільша заслуга ком¬по¬зи¬тора полягає в створенні першої української опери – «За¬по¬рожець за Дунаєм» (1862), яка й досі з великим успіхом іде на сцені театрів.

Помітний слід лишив по собі композитор П. Со¬каль¬ський (1832-1887) – один з організаторів одеського «То¬ва¬ри¬ства аматорів музики» і музичної школи при ньому. У своїх операх на теми з історії українського народу («Май¬ська ніч», «Облога Дубна»), а також у цілому ряді романсів Со¬кальський широко використав багатство мелодій ук¬раї¬н¬ських народних пісень.

Помітний внесок у розвиток музичної культури в Ук¬раїні зробив М. Аркас (1853-1909). Йому належить понад 80 за¬писів і обробок мелодій народних пісень, ряд ро¬ман¬сів та дуетів. Найвидатніший твір Аркаса – опера «Ка¬те¬р¬и¬¬на», в ос¬нову якої автор поклав однойменну поему Т. Шев¬ченка.

Яскравою сторінкою в історії української музичної куль¬тури стала творчість П. Ніщинського (1832-1896) – автора широковідомої музики до «Назара Стодолі» Т. Шев¬ченка і талановитої поліфонічної композиції «Ве¬чор¬ни¬ці».

Дещо жвавішим, порівняно з попереднім періодом, бу¬ло музичне життя в другій половині ХІХ ст. на за¬хід¬но¬ук¬раї¬нських землях. Але і тут народна музика пробивала собі шлях у широкій світ професійного мистецтва надто по¬вільно. Першими західноукраїнськими композиторами бу¬ли здебільшого вихідці з середовища духовенства, які ви¬ховувалися в духовних школах. Їх музична освіта не ся¬га¬ла за межі знань канонічних творів для церковного вжи¬т¬¬ку. Тому тривалий час у творчій практиці за¬хід¬но¬укра¬ї¬н¬ських композиторів звернення до народної пісні, мелодії ма¬ло спорадичний характер.

У стилі зростаючої уваги до народної пісні, музики роз¬горталась композиторська діяльність О. Ни¬жан¬ківського (1862-1919), який був талановитим музи¬кан¬том, дири¬гентом і організатором музичного життя в Гବличині. Він – автор ряду хорових творів («Вечірня пісня», «З окрушків»), солоспівів («О не забудь», «В гаю зеленім» та ін.), дуетів («До ластівки», «Люблю дивитись») та ін.

В організації музичного життя в Галичині значну роль ві¬¬діграв А. Вахнянин (1841-1908) – засновник музичного то¬вариства «Торбан» у Львові і музичної школи при ньому, а також співочого товариства «Боян» і «Вищого музичного ін¬¬¬ституту ім М. Лисенка» у Львові, директором якого він був до кінця свого життя. Як композитор Вахнянин ві¬до¬мий кількома хоровими творами («Наша жизнь», «Чи зна¬єш, де країна наша мила», «Мир вам, браття» та ін.), опе¬рою «Купало» і кількома уривками з музики до «Назара Ст¬одолі» Шевченка, «Ярополка» К. Устияновича.

Одним з перших українських композиторів-про¬фе¬сіо¬на¬лів у Галичині був М. Вербицький (1815-1870). З ба¬га¬тьох його симфоній-увертюр, в яких використував мелодії ко¬ломийок, вальсів, полонезів, слід згадати музику до «За¬по¬віту» Шевченка, «Поклону» Федьковича та «Жовніра» Гу¬ша¬левича. Написав він також музику до оперет «Підгіряни» й «Верховинці» та ін.

У розвитку музичної культури на Буковині помітне міс¬це зайняла творчість поета і композитора С. Во¬роб¬ке¬ви¬ча (1836-1903). Воробкевич написав близько 15 хо¬ро¬вих тво¬рів на слова Шевченка («Минають дні», «Огні го¬ря¬ть» та ін.), багато жанрово-побутових пісень, романсів на те¬к¬сти власних віршів («Заграй ми, цигане старий», «При ви¬ні»та ін.), створив музику до своїх п’єс («Гнат-приблуда», «Блу¬дний син» та ін.).

Отже, процес розвитку професійної музики як на схід¬них, так і західних українських землях у другій половині ХІХ ст. відбувався, з одного боку, в напрямі вдос¬ко¬на¬лен¬ня музичної техніки, надбань світової музичної культури, а з другого боку, – збирання, вивчення і творчого ви¬ко¬ри¬стан¬ня величезних надбань національної народної му¬зики. На цьому шляху творці української професійної му¬зики до¬сягли помітних успіхів, але для того, щоб вона була на рівні з кращими світовими зразками, потрібно було з’я¬ви¬ти¬ся справжньому генієві, людині великого розуму, здат¬ної піднести національну музику до вершин високого ми¬стец¬тва. Таку роль в Україні виконав М. Лисенко (1842-1912) – великий композитор і основоположник української кла¬сичної музики.

Початок вторчості М. Лисенка припадає на 60-і роки ХІХ ст. Вчився в Київському університеті, а потів у кон¬сер¬ваторії в Лейпцигу. Тут він написав перший свій твір – «За-повіт» і видав перший випуск збірки українських на¬род¬них пісень.

Композиторська діяльність Лисенка розгорталася в тіс¬но¬му зв’язку з розвитком реалістичного народного театру, з діяльністю драматичних, хорових і музичних труп, ан¬сам-блів, гуртків на східних і західних українських землях. Від першого твору «Заповіт» (1868) на слова Шевченка й до опери «Енеїда» (1911) на сюжет однойменної поеми Кот¬ля-ревського Лисенко постійно виступав як палкий про¬па¬га¬н¬дист національної культури, написав багато творів на сло¬ва, теми, мотиви творів українських письменників. Тут на-самперед треба здагати оперету «Чорноморці», створену на основі п’єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит» і на¬род¬ну оперу «Наталка Полтавка» за однойменним твором Кот-ляревського.

Протягом усієї композиторської діяльності Лисенко раз у раз звертався до творчості Шевченка. Він написав му¬зи¬ку більше як до 80 його поетичних творів. Своєрідним апе-феозом всієї Лисенкової музичної Шевченкіани є п’ята час¬тина кантати «Радуйся, ниво неполитая» – «Оживуть степи, озера», яка звучить як урочистий гімн праці вільної лю¬дини.

Численні хори, солоспіви, дуети, тріо, кантати, сюіти ст¬ворив Лисенко до цілого ряду творів українських поетів – Є. Гребінки («Човен», «Ні, мамо, не можна»), С. Ру¬дан¬сько¬го («Ти не моя»), П. Куліша («Удосвіта встав я»), М. Стବри¬цького («Вечір», «В грудях вогонь»), С. Воробкевича («Сон¬¬це ся сховало»), І. Франка («Вічний революціонер», «Без¬-межне поле», «Не забудь юних днів»), Лесі Українки («Ти¬хий сон по горах ходить») та ін.

Визначне місце в музичній діяльності М. Лисенка по¬сіла творчість М. Гоголя. На сюжети його творів у спів¬пра¬ці з М. Старицьким Лисенко створив оперету «Різдвяна ніч», оперу «Утоплена» і музичну драму «Тарас Бульба». Він не¬втомно збирав, вивчав, обробляв народні пісні (видав сім випусків по сорок пісень для голосу з фортепіано, п’ять циклів обрядових пісень, дванадцять випусків хорів по де¬сят¬ку в кожному і т.п.), а на теми народних казок створив ди¬тячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна».

Велику наукову цінність в історії української музичної фо¬льклористики мають теоретичні праці М. Лисенка – «Ду¬ма про Хмельницького і Барабаша», «Народні музичні ін-стру¬менти на Україні» та ін. Видатну роль зіграв Лисенко як диригент, педагог, організатор хорових та ін¬стру¬мен¬таль¬них колективів і як засновник музично-драматичної шко¬ли в Києві (1904), від якої веде свою історію Київська дер¬жавна консерваторія ім. П. Чайковського.