Рожевий лишай (рожевий пітиріаз Жібера)

Цей еритематозно-сквамозний дерматоз має інфекційно-алергій-не, вірусне походження; часто розвивається після інфекційних хвороб, що супроводжуються гарячкою, вакцинації.

Для рожевого лишаю характерне переважання хвороби серед дорослих (частіше жінок), спонтанне вилікування, відсутність рецидивів (тобто наявність імунітету).

Клінічна картина. Основним первинним морфологічним елементом хвороби є овальні чи округлі, нечітко обмежені рожеві плями діаметром 1,0-1,5 см. Через кілька днів центральна частина плями набуває жовтуватого забарвлення, епідерміс зморщується і нагадує гофрований цигарковий папір, а периферійна зона трохи виступає, має яскравіше забарвлення і злегка лущиться.

Спочатку виникає один елемент - материнська бляшка, або «медальйон», розміром 3><4 см; через 7-10 днів розвиваються численні дочірні елементи висипу у вигляді симетрично розташованих рожевих плям з легким дрібним лущенням. Цей висип виникає спалахами і завжди у певній послідовності: спочатку на шиї, грудях, потім на верхніх кінцівках і стегнах. Волосиста частина голови, обличчя, кисті, гомілки не уражуються. Хворих турбує сильний свербіж, що посилюється при потінні.

Із загальних симптомів на початку захворювання спостерігаються субфебрильна температура тіла, біль у суглобах і м'язах, незначне збільшення лімфатичних вузлів, лейкоцитоз у периферійній крові.

Тривалість хвороби - близько 6 тиж, рідко - довше. Після вилікування не залишається ніяких слідів.

Лікування:

1. Десенсибілізувальна терапія (препарати кальцію, антигістамін-ні засоби).

2. У разі генералізації процесу - антибіотики широкого спектра дії.

3. У тяжких випадках - кортикостероїдні препарати.

4. Етакридину лактат усередину по 0,05-0,1 г 2 рази на добу протягом 10 днів.

5. Вітаміни - аскорбінова кислота (вітамін С), аскорутин, вітаміни групи В.

6. Місцева терапія (іноді можна обмежитися тільки нею) - масляні і водні суспензії, кортикостероїдні креми.

Догляд за хворими. Хворим рекомендують уникати будь-яких подразнень, щоб не спричинити загострення процесу: не носити синтетичний та вовняний одяг; для миття використовувати м'які фланелеві клаптики тканини замість мочалки; з раціону виключити гострі, солоні, копчені продукти.

Пухирцеві дерматози

До групи пухирцевих захворювань належать хвороби, основним морфологічним елементом яких є пухир. Етіологія цих захворювань остаточно нез'ясована, проте на сьогодні їх розглядають як аутоі-мунні захворювання. Підтвердженням цьому є виявлення імуногло-булінів в ураженій шкірі, вмісті пухирів і сироватці крові хворих. Ці хвороби мають тяжкий перебіг і без адекватного лікування можуть закінчуватися летально.

Класифікація. Розрізняють такі пухирцеві дерматози:

1. Звичайна пухирчатка.

2. Вегетуюча пухирчатка.

3. Листоподібна пухирчатка.

4. Доброякісна сімейна пухирчатка (хвороба Хейлі-Хейлі).

5. Себорейна пухирчатка.

6. Герпетиформний дерматит (хвороба Дюрінга).

7. Герпес вагітних.

8. Бульозний епідермоліз (природжена пухирчатка).

Звичайна пухирчатка. На зовні здоровій шкірі виникають округлі пухирі діаметром від 0,5 до 2-3 см, наповнені прозорим жовтуватим, рідше кров'янистим вмістом. Через кілька

годин навколо пухирів розвивається еритематозний обідок. Пухирі легко розриваються, оголюючи болючі червоні мокнучі ерозії, оточені залишками покришки. Епітелізація відбувається дуже повільно, частіше під кірочкою; на цих місцях залишаються бурувато-коричневі плями. У разі приєднання вторинної піогенної інфекції розвиваються виражені гострі запальні явища.

Типова локалізація висипу - на тулубі, у ділянці згинів, на місцях, які зазнають натискання, у великих складках, на слизовій оболонці порожнини рота, в ділянці волосистої частини голови.

Пухирі на слизовій оболонці порожнини рота є характерним проявом хвороби, іноді вони утворюються навіть раніше, ніж на шкірі. Покришка їх дуже швидко розривається, ерозована поверхня вкривається сіруватим нальотом із своєрідним запахом.

Типовими ознаками звичайної пухирчатки є:

1. Позитивний симптом Нікольського - легке тертя пальцем спричинює відшарування поверхневих шарів епідермісу навіть на видимо здоровій ділянці шкіри, а під час потягування за край розірваної покришки пухиря легко відокремлюється роговий шар на великому протязі.

2. Наявність акантолітичних клітин Тцанка з великим ядром у мазках-відбитках з дна пухиря.

3. Зміни загального стану хворих - втрата апетиту, прогресивне виснаження, часто підвищення температури тіла, пригнічений або збуджений нервовий стан, іноді пронос, блювання.

Вегетуюча пухирчатка. Початок захворювання як у разі звичайної пухирчатки, проте через 5-6 днів дно ерозій вкривається мокнучими і смердючими вегетаціями, які виступають над рівнем шкіри на 1 см і більше. Нерідко у міру засихання виділень уся уражена поверхня вкривається товстими вологими кірками, що також мають неприємний запах. Симптом Нікольського позитивний, наявні клітини Тцанка. Перебіг хвороби тяжкий, швидко (через 3-6 міс) призводить до летального наслідку.

Листоподібна пухирчатка. Пухирі не досягають повного розвитку, вмісту в них мало, вони в'ялі. Після розриву покришки оголюється ерозована поверхня, на якій епідерміс безперервно відшаровується у вигляді великих пластинок, досить товстих, жовтуватих, вологих і трохи жирних. Різко позитивний симптом Нікольського, слизові оболонки не уражуються.

Доброякісна сімейна пухирчатка (хвороба Хейлі—Хейлі)

Висип локалізується здебільшого в місцях великих складок, симптом Нікольського не завжди позитивний, суб'єктивні відчуття відсутні, клітини Тцанка не виявляються, перебіг хвороби доброякісний.

Себорейна пухирчатка. Перші симптоми хвороби розвиваються на так званих себорейних ділянках - на шкірі обличчя, волосистої частини голови, грудей, між лопатками. На них з'являються еритематозні вогнища, вкриті пухкими сіруватими лускатими кірками. У разі мокнуття з'являються жовті або коричневі кірки, симптом Нікольського позитивний.

Герпетиформний дерматит (хвороба Дюрінга). Для цього захворювання характерний поліморфізм висипу - плями, уртикарноподібні елементи, папули, напружені пухирі на гіперемійованій основі, які схильні до групування і не мають тенденції до периферійного росту, тобто не збільшуються в розмірах . Симптом Нікольського негативний, клітини Тцанка не виявляються. Ерозії швидко епітелізуються, після чого залишається стійка гіперпігментація. Слизові оболонки не уражуються. У вмісті пухирів виявляють еозинофільні гранулоцити. Суб'єктивно - виражений свербіж. Типова локалізація - розгинальні поверхні кінцівок, шкіра тулуба, сідниць, обличчя, долонь і підошов. Характерна позитивна проба Ядассона (діагностична компресна проба з маззю, що містить 50 % калію йодиду).

Лікування різних видів пухирчатки (окрім герпетиформного дерматиту):

1. Кортикостероїди як основні засоби лікування. Починають з призначення у високих дозах - до стабілізації процесу та зникнення пухирців, надалі дозу повільно знижують до підтримувальної, на якій хворі перебувають іноді все життя.

2. Антибіотики - для профілактики інфекційних ускладнень (в основному застосовують антибіотики тетрациклінового ряду).

3. Препарати калію і кальцію (калію оротат, аспаркам, панангін, кальцію глюконат).

4. Анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл).

5. Вітаміни.

6. Місцеве лікування - змащування ерозивних поверхонь 1-2 % водними розчинами анілінових барвників, згодом, після підсихання - кортикостероїдними кремами; у разі локалізації процесу на слизовій оболонці порожнини рота — полоскання 0,5 % розчином новокаїну, 2 % розчином таніну, після загоєння - змащування шипшиновою та обліпиховою олією.

7. При тяжкому перебігу хвороби застосовують цитостатики та сорбційні методи терапії (плазмаферез, гемосорбція).

Лікування герпетиформного дерматиту (хвороби Дюрінга):

1. Препарати сульфонового ряду - ДДС (діамінодифенілсуль-фон) - по 0,05-0,1 г 2 рази на добу 5-денними курсами з 3-денною перервою (5 курсів).

2. Антигістамінні препарати.

3. Протизапальні засоби (індометацин тощо).

4. Протималярійні препарати (плаквеніл, делагіл).

5. Вітаміни.

6. Місцеве лікування - анілінові барвники, кортикостероїдні мазі з антибіотиками.

Догляд за хворими. Для хворих з пухирцевими дерматозами важливий добре організований санітарно-гігієнічний режим. Палати, де перебувають такі хворі, необхідно систематично провітрювати і підтримувати в них температуру не нижче ніж 20 °С. Для запобігання вторинній піококовій інфекції необхідне протирання здорових ділянок шкіри 1-2 % саліциловим або борним спиртом; використовують також лікувальні ванни з відварами дубової кори, ромашки лікарської або розчином калію перманганату. Милом та мочалкою користуватися забороняється. Після ванни шкіру хворого необхідно висушити простинею, вкласти його в ліжко, при цьому накривши теплою ковдрою. У разі локалізації висипу в ротовій порожнині їжа має бути рідкою, негарячою, щоб не подразнювати слизову оболонку. Дієта - переважно білкова, збагачена вітамінами, мікроелементами, з обмеженою кількістю вуглеводів і кухонної солі.