2.Предмет науки кримінологія

Для більш глибокого розуміння предмета кримінології, правильного визначення його змісту, кордонів, співвідношен­ня кримінології з іншими науками доцільно зіставити і роз­межувати предмет кримінології з її об’єктом. Розмежування зазначених категорій, широко визнаних в соціології, є важливим теоретико-пізнавальним принципом у методології сис­темних досліджень, бо «... все те, що пізнається, є об’єктом дослідження, оскільки воно ще не пізнане і суперечить знан­ню. Ті ж самі речі, явища, процеси, їх сторони і відношення, оскільки вони вже-відомі, зафіксовані з певної сторони в тій або іншій формі знань, «дані» у ній, але підлягають подаль­шому дослідженню, є предметом... Предмет обумовлюється об’єктом і є його стороною, зафіксованою у визначеній формі. У такому об’єктивному вигляді він суперечить людині та її знанням».

Таким чином, з викладених позицій об’єкт кримінології відтворює специфічне об’єктивне явище — злочинність та осо­бливі форми реакції на неї, які складаються з усунення при­чин та умов, що обумовлюють злочинність, розглянуті як складова частина більш загальних заходів та процесів люд­ської діяльності, пов’язаних з удосконаленням суспільних відносин у цілому. Предметом же кримінології є конкретні сторони і прояви цих об’єктів. При цьому проблеми, що ви­вчаються кримінологією, з погляду їх значимості для науки і практики, не рівнозначні. Одні з них є центральні, створю­ють власне предмет кримінології або, у крайньому випадку, його «ядро». Інші мають прикладне, допоміжне значення, стають умовою або засобом глибокого і всебічного пізнання цього предмета. Розглянемо у першу чергу ці елементи.

1. Головним (основним) елементом предмета кримінології є перш за все сама злочинність, як історично-перехідне, мінливе соціальне і кримінально-правове явище, яке є системою всіх злочинів, вчинених у державі за визначений період часу. Вона виміряється такими кількісно-якісними показниками, як: стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не складають злочинів, але тісно зв’я­зані з ними (фонові), наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія та ін., розглядаються кримінологією при аналізі причин та умов ряду видів злочинності і розробці заходів щодо їх запобіган­ня. Дослідження ж цих явищ і проблем боротьби з ними у повному обсязі не входить у предмет кримінології.

2. Особа злочинця представляється як система соціально-демографічних, соціально-рольових, соціально-психологічних властивостей суб’єктів злочинів. Дається їх класифікація. Розглядається в особі злочинця співвідношення біологічного і соціального. Щоб пізнати причини злочинності, необхідно розкрити механізм злочинної по­ведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу злочин­ця, вплив її властивостей та особливостей на протиправну по­ведінку. Особа злочинця досліджується також як безпосередній адресат запобігання вчинення нових злочинів (рецидива).

3. Причини та умови злочинності, об’єднані родовим по­няттям «криміногенні детермінанти», є сукупністю соціально-негативних економічних, соціально-демографічних, ідеологічних, соціально-психологічних, право­вих, політичних, організаційно-управлінських явищ, які породжують і обумовлюють (детермінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності в різноманітності їх змісту, природи, механізму дії вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому, окремих видів злочинів, кон­кретного злочину.

4. Запобігання злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію, послаблення причин і умов злочинності, утримання від злочинів і корекцію поведінки осіб, схильних до їх вчинення. Профілактична система аналізується: за спрямованістю, механізмом дії, етапам, масштабом, змістом, суб’єктами та іншими параметрами. Заходи попередження (запобігання) злочинності, їх зміст і характер цілком залежать від того, як визнача­ються причини останньої. Ряд вчених, розглядаючи злочин­ність як соціальне явище, підкреслювали, що головним в її попередженні є соціальна перебудова суспільства, соціально-економічні перетворення. Поряд з цим важливе значення ма­ють і спеціальні кримінологічні заходи, спрямовані на попе­редження негативних антисоціальних явищ, які застосову­ються правоохоронними органами і громадськими формуван­нями. Кримінологія мовби синтезує в собі все те цінне, що накопичено з проблеми попередження злочинності іншими науками, і дає цілісні знання про весь процес.

Розглянуті основні елементи предмета кримінології не вичерпують всього його змісту. Щоб повніше, глибше і ефективніше вирішувати задачі, що стоять перед нею, кримінологія вивчає і питання, які не входять до її предмета, або увійшли недавно. Це питання в літературі є дискусійним, і пов’язане з тим, що до цих проблем мають відповідне відношення інші юридичні та неюридичні науки. Коротко їх розглянемо.

1. Прогнозування злочинності, а також планування захо­дів щодо її попередження. Актуальність і перспективність цієї проблеми пояснюється тим, що вона є складовою части­ною більш ємкісного поняття «злочинність», яке охоплює ми­нуле, сучасне і майбутнє злочинності. Застосування необхід­них заходів щодо її попередження неможливе без відповід­ного планування цих процесів. Тому ця проблема має бути включена в предмет кримінології.

2. Кримінальна статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві. Вона допомагає правоохоронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби із злочинністю.

3. Методика аналізу злочинності. При проведенні криміно­логічних досліджень використовують різні методи — соціоло­гічні, статистичні, математичні, психологічні, запозичуючи їх з інших наук і пристосовуючи до проблеми, що вивчається. Застосування цих методів дозволяє науці проникнути у суть досліджуваних явищ, успішно вирішувати задачі, що стоять перед нею.

4. Ряд супутніх злочинності, негативних явищ. Ці прояви в кримінології іменуються «фоновими», а в соціології — «асоціальними». Кримінологія не може не брати їх до уваги, бо їх вплив на злочинність великий. Крім того, попередження є найбільш ефективним, якщо воно починається на так званій стадії ранньої профілактики. .

5. Проблема поведінки потерпілого. Для позначення цього аспекту в науковій літературі з’явився термін «віктимоло­гія» — вчення про жертву злочину. У кримінологічних до­слідженнях до недавнього часу основна увага приділялась виключно поведінці злочинця, а взаємозв’язок між поведінкою злочинця та потерпілого викликав незначний інтерес. Разом з тим потерпілий є другою стороною, яка причетна до злочину. Саме він вступає в безпосередні відносини з злочинцем, а тому цією проблемою повинна займатись кримінологія.

6. Проблема суїцидальної поведінки (проблема самогубства). Частина кримінологів виступають проти включення цього питання в науку кримінологію, але є і протилежні погляди. Вважаємо, що ця проблема носить міждисциплінарний характер, вона має відношення до психіатрії, психології, кримінального права, але існує і кримінологічний аспект.

7. Успішному розвитку самої науки сприяє аналіз її історії, розвиток кримінологічних досліджень в інших державах, аналіз зарубіжних теорій злочинності. Все це забезпечує по­дальше поглиблення кримінологічних знань, підвищує ефективність запобіжної діяльності.

Викладені положення є відправними моментами для розуміння завдань та функцій кримінології. Правильна постановка завдань перед кримінологією є гарантом її ефективності в розумінні тих суспільних процесів, які протікають у державі. Основними задачами кримінології є:

1. Отримання достовірних знань про все те, що складає її предмет.

2. Систематичне виявлення та аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій, обставин, детермінуючих (обумовлюючих) злочинність.

3. Виявлення і вивчення протиріч та конфліктів, які ве­дуть до виникнення та реалізації злочинних намірів, а також формування особи злочинця.

4. Розробка наукових рекомендацій щодо усунення або нейтралізації явищ, які сприяють антисуспільній злочинній поведінці.

5. Наукова розробка заходів щодо постійного виявлення осіб, від яких можна чекати вчинення злочинів, їх вивчення і застосування ефективного профілактичного впливу на них.

Виходячи з цих завдань, формуються і функції криміноло­гії. Основними з них є:

а) описова функція. Кримінологія виявляє, фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані з злочинністю, віддзер­калює їх властивості і відношення, дає їм наукове описання;

б) пояснювальна функція. Розкриваючи на основі емпіричних показників і теоретичних положень суть досліджува­них об’єктів, встановлюючи закономірності злочинності, дію її причин, формування особи злочинця, функціонування системи попередження злочинності, кримінологія дає їм наукове пояснення;

в) пророкуюча (прогнозуюча) функція. Вивчаючи тенденції, перспективи змін кримінологічне значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан і розвиток;

г) практично перетворювальна функція. Кримінологічне описання, пояснення, прогнозування так або інакше підпорядковані інтересам наукового обґрунтування управління соціальними процесами, зв’язаними з попередженням злочинності. Тому попередження злочинності у широкому розумінні фокусує всі інші питання, що вивчаються кримінологією. Цим і визначається значення практично перетворювальної функції науки, оскільки кримінологічні знання тільки тоді ма­ють цінність, якщо вони озброюють відповідних суб’єктів со­ціальної практики, служать для них орієнтиром, керівни­цтвом до дій.