5. Виховні завдання:

• виховання дисциплінованості, наполегливості, сміливості (особливо у хлопчиків), товариськості, емпатійності, доброти, чесності, співчуття, справедливості, терпіння, впевненості у собі, віри у свої сили та можливості тощо;

• виховання естетичних норм і смаків: акуратності, охайності, гречності (у хлопчиків), жіночності (у дівчаток), правил поведінки у стосунках з дітьми та дорослими, почуття прекрасного (у природі, музиці, живописі, архітектурі тощо);

• формування емоційно-вольової сфери дитини: корекція емоційного стану шляхом формування у процесі занять позитивних емоцій; вироблення адекватних емоційних реакцій на ситуації, які виникають під час фізкультурних занять; формування тісного зв’язку між емоціями та руховою активністю; виховання правильного відношення дитини до свого стану, інших дітей, родичів, представників іншої статі, здорових однолітків та життя в цілому.

Зміст:

1. Діагностика рухових порушень.

Під «руховим порушенням» розуміється недорозвиток або викривлений розвиток таких компонентів рухової діяльності дитини як спосіб основного руху (вміння та навички), комплекс рухових якостей (сила, гнучкість, спритність, швидкість та витривалість), а також анатомо-фізіологічні особливості організму (стан м’язового тонусу, стан суглобів, архітектоніки кісток, деформації постави тулуба та кінцівок), які зумовлюють зниження кінцевого результату конкретного виду цієї діяльності (наприклад, стояння, ходіння, лазіння, ручних маніпуляцій з предметами тощо).

Визначення ступеня рухових порушень здійснює інструктор з фізичної культури або методист з ЛФК та заповнює робочу таблицю (Додаток 3).

Визначення на основі педагогічних спостережень або спеціальних завдань (тестів) порушеного виду рухової діяльності (наприклад, стояння, ходіння або бігу) потребує подальшої роботи з лікарем-невропатологом щодо з’ясування причини цих негараздів. Як підтверджують наукові дослідження, а також багаторічний досвід практичної роботи, більшість рухових порушень має нейрогенний характер, що призводить до парезів або паралічів тулуба і кінцівок. У наслідок цього знижується результативність виконання основних рухів у дітей, що негативно позначається на одному з трьох компонентів рухової активності (фізичного розвитку дитини, рухових якостей, техніки рухів). Отримані відомості щодо характеру основних рухів або найбільш проблемного основного режиму вносяться в універсальну контрольну картку рухового розвитку дитини (Додаток 4).

Перші два параметри (схема руху та рухові якості) визначаються за допомогою педагогічних методик (спостережень та ігрових тестів), а особливості фізичного розвитку (стан анатомо-фізіологічних особливостей організму) – на основі медичних технік: антропометрії, спірографії, плантографії, гоніометрії, електрокардіографії, міотонометрії, рентгенографії, магнітно-резонансної томографії тощо.

На основі результатів обстеження конкретного основного руху заповнюється універсальна картка за даним видом руху, на підставі якої розробляється генеральна формула корекції цього основного руху. Набір генеральних формул корекції за всіма основними рухами складає основу перспективної корекційної програми рухового розвитку для конкретної дитини з церебральним паралічем або групи дітей, які мають подібні рухові порушення.

З метою діагностики рухових порушень використовуються загальноприйняті у практиці фізичного виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату рухові тести, методики педагогічного спостереження за технікою основних рухів, а також «Методика ігрового тестування рухового розвитку дітей з порушеннями опорно-рухового апарату» М.М. Єфименка.

Для оформлення отриманих у процесі діагностичного обстеження показників рухового розвитку дитини використовується результативний тестовий протокол (Додаток 5).