Глава 1. Теоретичні основи

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

1.1. Предмет та задачи соціально-педагогічних технологій.

Соціальна робота – процес тривалий і дуже складний. Вплив соціального середовища на розвиток особистості дитини безумовно носить ви­ховний характер. З одного боку, будь-яке суспільство, яке на кожному етапі свого розвитку виробляє певну систему соціальних і моральних цінностей, свої ідеали, норми і правила поведінки, перш за все самозацікав­лене в тому, щоб кожна дитина, прийнявши й засвоївши їх, змогла б жити в цьому суспільстві, стати його повноправним членом. Для цього суспільс­тво в тій чи іншій формі завжди надає цілеспрямованого впливу на особи­стість. здійснюваного через виховання й освіту. З іншого боку, на її фор­мування має великий вплив і різноманітні стихійні, спонтанні процеси, що відбуваються в оточуючому житті.

Тому сумарний результат таких цілеспрямованих і стихійних впливів завжди відбувається і не завжди відповідає інтересам суспільства.

Роль соціальних інститутів у розвитку дитини неоднаковий. Один з них має стихійний вплив на дитину в процесі її розвитку і соціального становлення, інші ж виконують функцію цілеспрямованого, виховного впливу на формування її особистості. До таких соціальних інститутів відносяться сім'я, освіта, культура й релігія.

Сім'я є головним інститутом соціалізації, через який дитина засвоює основні соціальні знання, набуває морального вміння й навичок, сприймає певні цінності й ідеали, необхідні йому для життя в даному суспільстві.

Освіта. Через освіту дитина теж стає причетною до цінностей, що існують у суспільстві. Набуваючи у процесі освіти знань, вона не лише розвивається, але й адаптується до життя в суспільстві.

Культура – це саме той соціальний інститут, який вбирає в себе всі створені людством матеріальні й духовні цінності. Говорячи про роль культури з соціалізації дитини, ми наслідуємо слова видатного вченого, представника російської релігійної філософії Павла Олександровича Флоренського, який стверджує, що "культура – це середовище, що ростить й живить особистість". І в цьому значенні важко переоцінити той вплив, який має на дитину в її становленні й розвитку культура: література, живопис, засоби масової інформації і т.ін.

Релігія як соціальний інститут являє собою складне суспільне яви­ще, цілісну систему особливих уявлень, почуттів, культових дій, закладів і релігійних об'єднань віруючих. Вічні моральні цінності, які провіщає церква, релігійні свята й традиції, релігійна музика та ін. можуть надавати впливу на засвоєння дитиною моральних норм суспільства, правил поведінки в ньому. Тому релігія для дитини може відігравати важливу роль у процесі її соціалізації.

Історичне значення різних соціальних інститутів у вихованні дитини змінюється. На різних етапах розвитку суспільства ті або інші інститути відіграють то більше, то менше значення. Наочно це можна проілюструва­ти на прикладі розвитку України протягом XX століття, яке умовно можна розподілити на три періоди: дорадянський, радянський і пострадянський.

У дорадянський період сильний вплив на моральне становлення дитини має сім'я й релігія.

У радянський період виростає роль освіти й культури. Проголошен­ня пріоритетів суспільного виховання перед сімейним перемістив центр ваги виховання з сім'ї на школу. Література, кіно, живопис, музика цілеспрямовано виконують соціальне значимі завдання пропаганди й форму­вання у дітей і молоді комуністичних ідеалів, а такий важливий інститут соціалізації, як релігія, згодом внаслідок репресування церкви фактично перестає відігравати в житті суспільства будь-яку істотну роль.

У пострадянський період, як і раніше, зберігається важлива роль освіти у вихованні дітей. Поряд з цим починає зростати значення сім'ї й релігії. Зате значно змінюється роль релігії, деідеологізація якої привела до того, що її вплив на особистість дитини став набувати у більшій мірі стихійного, спонтанного характеру.

Розглядаючи виховний вплив соціального середовища на дитину, необхідно відзначити, що ставлення людини і зовнішніх соціальних умов її життя мають характер взаємодії. Середовище – це не просто вулиці, будинки, речі, розміщення яких досить знати людині, щоб, зайшовши до нього відчувати своє комфортно. Середовище – це ще найрізноманітніші об'єднання людей, які характерні особливою системою відносин і правил, що поширюються на всіх членів даної спільності. Тому, з одного боку, людина вносить до неї щось своє, певним чином впливає на неї, змінює її, але в той же час, і середовище впливає на людину висуваючи їй свої вимо­ги. Воно може приймати людину, якість її методики, прояви, а може й відкидати, може ставитися до неї доброзичливо, а може й непривітно.

Відношення середовища до людини визначається тим, наскільки її поведінка відповідає очікуванням середовища. Поведінка людини багато в чому визначається тим, яку соціальну роль вона відіграє в суспільстві.

Становлення в Україні професії "соціальний педагог", її високий суспільний статус, швидко ростуча потреба у відповідних службах соціального захисту людей висунули підготовку професійних соціальних педагогів на одне із пріоритетних місць у системі гуманітарної освіти. Сьогодні соціальна робота представлена в нашій країні широким спектром спеціалізацій:

• із певного профілю − соціальний педагог сімейного (широкого) профілю, спеціаліст із соціальної роботи у сфері управління, соціальний педагог-культуролог, соціальні педагоги більш вузівської спеціалізації (по роботі з дітьми, інвалідами. "трупами риска", підлітками);

• із певної вікової групи (соціальна робота з дітьми, молоддю, літніми людьми);

• у певних закладах (шкільний соціальний педагог, соціальний педагог у службі зайнятості, закладах культури, спорту);

• у специфічних сферах мікросередовища (соціальний педагог в общині, на селі, спеціалісти із соціальної педагогіки у місцях ув'язнення та ін.).

Представники цієї професії сьогодні працюють у найрізноманітних сферах: у сфері сім'ї, спілкування і стосунків, соціальної допомоги і соціального захисту молоді, у сфері безпеки та міліції, освіти, дозвілля культури та спорту.

Вони можуть працювати в житлових будинках і мікрорайонах, у міліції, у школах, лікарнях, центрах дозвілля, реабілітації, тюрмах, у церкві, профспілках, добровільних та комерційних організаціях

Де б не працювали соціальні педагоги, завжди це спеціалісти вищої кваліфікації, люди особливої, делікатної професії.

Вихід на професійний рівень постановки соціальної роботи в країні – явище значне. І в цьому зв'язку введення професійної підготовки соціальних педагогів в університетах ті інших вузах країни є вдосконалення вищої школи, необхідним для формування загальної культури громадян. Соціальний педагог – професія синтетична, комплексна.

Програма підготовки спеціаліста побудована на міждисциплінарній, інтегративній основі і вміщує загальні цілі соціальної роботи, вивчення цілісних соціальних структур, різних рівнів і різноманітних форм життєдіяльності, відносин людини, базові елементи знань із різних ланок гуманітарних наук (філософії, історії, психології, педагогіки, політології, культурології, етики та ін.); передбачає специфіку навчального закладу, а також формування практичних умінь і навичок.

У сучасних умовах створення нової спеціальності, перебудови всієї системи відносин у суспільстві, із орієнтацією усіх інститутів на потреби конкретної людини. Кваліфіковані стандарти професії, що мають справу з людиною і її оточенням (і перш за все, соціального педагога як професії), повинні передбачати необхідний мінімум знань та вмінь у галузі практичної психології та педагогіки.

Таке соціальне замовлення передбачає профілювання педагогічної підготовки спеціалістів на широкий, особистиісно-середовищний контекст, повернення її на спеціальність "соціальна педагогіка", на педагогіку соціальної роботи в найбільш широкому спектрі її сфер, форм та видів.

Соціально-педагогічні технології – одні з базових дисциплін у системі підготовки соціальних педагогів і працівників. Освітній стандарт передбачає психолого-педагогічну підготовленість і компетентність спеціаліста з орієнтацією його на багатопланову соціальну практику, оволодіння методикою відношень у соціумі: у сім'ї, общині, умовах відкритого мікросередовища особистості, у сфері праці, побуту та дозвілля, у соціальній роботі з різними віковими і професійними групами, із дітьми й дорослими, іншими категоріями людей.

При цьому педагогічні принципи закономірності застосовуються й адаптуються із урахуванням регіональної, соціокультурної, національної та мікросоціальної специфіки.

Виходячи із сказаного, соціально-педагогічні технології як базовий курс у циклі фундаментальних дисциплін гуманітарної освіти зорієнтована на досягнення таких основних цілей:

• закласти основи соціально-педагогічного світогляду, визначити місце соціального педагога у взаємовідносинах особистості, сім'ї та суспільства у сучасній концепції підвищення якості життя;

• озброїти майбутніх спеціалістів знанням фундаментальних педагогічних закономірностей, уміння приймати обґрунтовані, педагогічно доцільне рішення у різних галузях соціальної практики;

• сприяти особистісному розвитку, самовихованню, соціальної і професійної адаптації людини. Укріплення морального і фізичного здоров'я, створення комфортного середовища перебування в соціумі.

Мета соціально-педагогічної підготовки соціального педагога, таким чином, навчить розуміти людину в суспільстві, у соціумі як відкриту систему, приміняти методологію і теорію у різних галузях діяльності соціального педагога.

У відповідності з цим пропонованій посібник спрямований на соціально-педагогічну підготовку соціальних педагогів, що містить необхідний і достатній мінімум знань. Який може бути скоректований (зпрофільований) посередництвом переважаючого розвитку тих чи інших базових елементів або введення додаткових тем, курсів у відповідності зі специфікою вузу або спеціалізації. Державно-освітній стандарт програми соціально-педагогічної підготовки соціального педагога передбачає певні базові елементи як професійний фундамент, що вміщує знання про людину в особистісно-середовищному контексті, уміння й навички істотні для практики соціальної роботи. Сказаним обумовлена структура передбачуваного посібника для вищої школи, який може бути використаний із спеціальності "Соціальний педагог".

Наскрізна ідея даного посібника – необхідність побудови технології роботи соціального педагога на основі цілісної концепції людини, педагогічного обґрунтування і доцільності підходів, що використовуються у різних галузях його діяльності.

Ключові поняття: педагогіка середовища.

Поняття і завдання:

1. Які основні ознаки педагогіки середовища?

2. Яку роль відіграє культура у педагогізації середовища?

3. Яка метьа соціально-педагогічної підготовки соціального педагога?

Проблемна питання: В чому полягає завдання соціального педагога по формуванню педагогіки середовища? Аргументуйте свою відповідь.