- •1.Багатство й різноманітність змісту і художніх форм.
- •2. Бароко в українській літературі.
- •3. Біографічний метод у літературознавстві
- •6. Вчення про прекрасне в художньому творі
- •7. Дискурс у літературі і мистецтві.
- •8. Драматургія. Основні прикмети творів драматичного роду.
- •9. Епос. Структура творів епічного роду.
- •10. Естетичні категорії.
- •14. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •13. Етнопсихологія Еннекена.
- •15. Закони сценічного часу і сценічної дії в драматургії.
- •16. Закономірності історичного розвитку літератури
- •18. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •19. Зміст як філософська категорія. Значення терміну «зміст» у літературознавстві.
- •21. Іван Франко – теоретик літератури
- •22. Індивідуалізація образів. Єдність типізації та індивідуалізації зображення.
- •23. Індивідуальний стиль і стиль епохи.
- •24. Індивідуальний стиль письменника
- •25. Інтертектсуальність (міжтектуальність).
- •27. Категорія стилю в мовознавстві і літературознавстві. Співвідношення між стилем і творчим напрямом
- •28. Класицизм як літературний напрям.
- •30. Культурно-історичні епохи. Класицизм.
- •31. Літературознавство серед інших гуманітарних наук.(проблема срівдружності наук)
- •33. Місце о. Потебні у формуванні психологічного напряму у літературознавсті
- •34. Модернізм у літературі і мистецтві
- •35. Основні системи віршування
- •36.Основні творчі принципи романтизму
- •37.Побудова епічних та ліричних творів
- •38.Поема. Сучасні жанрові різновиди поем.
- •39. Поняття про зміст твору. Основні компоненти змісту твору.
- •40. Поняття про методи вивчення літератури. Міфологічна школа
- •41. Постмодернізм
- •42. Принцип художньої правди в реалістичній літературі
- •43. Проблема прекрасного. Прекрасне в житті і в літературі
- •44. Проблема специфіки літератури (Лессінг, Франко)
- •45. Проблема специфіки художньої літератури. Художня література і наука
- •46. Проблеми національного в літературі й мистецтві
- •47. Проблеми новаторства в літературі й мистецтві
- •48. Проблеми образної специфіки у художньому творі
- •49. Проблеми романтизму. Виникнення й розвиток романтизму
- •50. Проблеми тенденційності й мистецтва. Франко про тенденційність літератури
- •51. Проблеми теорії літератури в трактаті Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •53. Процес розвитку і диференціації жанрів.
- •54. Психоаналітичний метод. Вчення Юнга.
- •55. Психологічна школа у літературознавстві (в.Вундт, о.Потебня).
- •56. Рецептивна естетика.
- •57. Рима. Роль рими у поезії.
- •60. Розвиток естетичної думки в античну епоху. Концепція мистецтва Платона і Аристотеля. Погляди на мистецтво в епоху Середньовіччя.
- •61. Розвиток теорії літератури в працях викладачів Києво-Могилянської академії.
- •62. Роман і повість та їх жанрові різновиди.
- •63. Семіотика у літературознавстві.
- •52. Проблема успадкування в літературі і мистецтві.
- •64. Сентименталізм як творчий напрям.
- •65. Система образів у літературному творі.
- •66. Специфічні особливості літератури як виду мистецтва.
- •67. Структуралізм.
- •68. Суть формалізму в літературі та мистецтві.
- •69. Сучасна триступенева жанрова класифікація літературних творів.
- •70. Сучасні дискусії з питань реалізму.
- •71. Сучасні нерівноскладові та вільні вірші.
- •72. Сюжет в епічному творі. Різноманітність форм і способів сюжетоскладання у творах епічного роду.
- •74. Філологічний метод у літературознавстві.
- •75. Формальний метод у літературознавстві.
- •76. Художня правда в літературі та мистецтві.
33. Місце о. Потебні у формуванні психологічного напряму у літературознавсті
Склалася в Європі й Російській Імперії в 70—80-х роках XIX століття.. Основну увагу представники школи звертали на вивчення духовного життя письменника, внутрішню, психологічну сторону його творчості, оскільки джерелом мистецтва вони вважали творчу особистість, глибини її психіки. В Європі принципи психологічного методу найвиразніше виявились у працях С. Жірардена, Е. Еннекена (Франція), В. Вундта,. Психологічна школа генетично пов’язана з культурно-історичною. Але представники психологічного літературознавства побачили обмеженість культурно-історичних досвідів. Вони вважали, що Теннівська тріада (раса, середовище, момент) не охоплює всього комплексу, що належить аналізувати л-ву. 3-ри напрями психологічної школи: Етнографічна психологія, яку представляли нім. Дослідники Вундт і його послідовник Фрайн-Фельс; Психолінгвістичний аналіз – Потебня; Етнопсихологія – Еміль Еннекен. У вітчизняному літературознавстві основоположником цього напряму був Олександр Потебня, який системно виклав ідеї психологічної школи у книзі «Думка і мова» (1862). Потебня дав системний виклад психологічних ідей стосовно художньої творчості. Він розглядав мову як пізнавальну діяльність, тобто мова не є засобом вираження готової думки, а її створення. Слово виступає не лише засобом спілкування а й засобом творення думки. Відомим є вчення харківського вченого про структуру слова. Йдеться про те, що слово складається із зовнішньої форми (членороздільного звуку), внутрішньої форми(образ того явища , яке виявляється у звучанні) та значення (змісту). Власне на внутрішній базі базується художня творчість. Внутрішня форма слова виступає посередником між змістом, ідеєю і його звучанням. Але роль внутрішньої форми є особливою, оскільки крім факту єдності, внут. форма дає значення цієї єдності.
Питанням психології художньої творчості він присвятив праці «З лекцій з теорії словесності» (1894), «Із записок з теорії словесності» (1905) та інші. З очолюваної ним так званої харківської школи літературознавців вийшли відомі дослідники Д. Овсянико-Куликовський, А. Горнфельд, Б. Лезін, О. Білецький та інші. В 1911—1923 в Харкові видавався збірник «Питання теорії і психології творчості» (вийшло 8 томів). Психологічна школа перестала існувати в 20-і роки 20ст..
Поняття образу в О. Потебні дуже об'ємне і не зводиться, як ми бачили, тільки до "внутрішньої форми". Деякі радянські філологи (В. Жирмунський, В. Виноградов та ін.) пробували доповнити О. Потебню міркуваннями про ритм чи мелодику в літературному творі, на які нібито вчений не звертав уваги, а вони ж, мовляв, теж належать до арсеналу образності, поетики творчості. Думається, що таке доповнення невиправдане, бо в основі своїй — ненаукове. Мелодика чи ритм у творі не творять нового змісту (ідеї); вони здатні лише посилити енергію чи вияскравити пластику того змісту і тому до "внутрішньої форми", тобто власне образу, не належать. Через це О. Потебня й не звертав уваги на них, абсолютизуючи найголовніше в понятті образу і навіть фетишизуючи його як основу художнього мислення, народжуваного в людській психіці.