61. Розвиток теорії літератури в працях викладачів Києво-Могилянської академії.

На розвиток поетики в К.-М.академії мала вплив книга Якоба Понтани «Libri tres» («Три книги»), яка була пристосована до навчання поетики у вищій школі. У працях професорів К.-М.а. знаходить своє відображення теорія класицизму. Зокрема, у працях Теофана Прокоповича. Вплив поетики Понтана на поетику К.-М.а. є надзвичайно потужний. Прокопович був автором праці «Три книги про мистецтво поетичне», читані у академії в 1705 році, але видрук.у 1765 р. після смерті автора. Крім того, що Прокопович дотримувався принципів поетики Понтани і класицистичних догм, він був автором твору «Володимир» (трагікомедія) – це зразок класицистичного мистецтво. Ця трагікомедія написана у 1705 р. була присвячена І.Мазепі. після переїзду Прокоповича до Москви цей твір вже був присвячений Петру І. У «Володимирі» використано правило трьох єдностей: місця, часу і дії. Події відбуваються в Києві (при хрещенні Русі) 988 рік. Трагікомедія відповідає правилу трьох єдностей.

«Три книги...» Прокоповича мали великий успіх. За ними навчалась велика кількість студентів. 1-ша книга - «Книга загальна» - про матеріал, який обробляє поет, про мету поета, вибір змісту і форми, про помилки до яких можуть доходити поети. 2-га частина трактує певні жанри літературних творів: епопея, комедія, трагедія, буколічна поезія, елегія, лірика, гімн і сатирична поезія. 3-тя частина трактує жанри літературних творів, так, як епіграма та епітафія (напис на надгробку). Також теоретичні знання знаходимо ще в праці Л.Зизанія «Граматика славенороська...» (Вільно). У ній є розділ «О метре и рифме», тобто про систему римування. Є перші відомості про силабічне віршування (характерне для укр..віршування 16-17ст.. характеризується однаковою кількістю складів у рядку). Поетика Прокоповича та інших професів К.-М.а. була цілком побудована на класицистичних зразках і, зокрема, на поетиці Понтани. Ідеї, які були закладені в поетиці К.-М.а. мали розвиток у працях Конюшкевича, Слонинського та багатьох інших. Переважна ці поетики складались з 3-х частин. Основне завдання полягало в тому, щоб навчити спудеїв писати вірші. Могилянка була зразком тієї вищої школи, де досліджувались правила навчання у вищій школі.

62. Роман і повість та їх жанрові різновиди.

Роман – великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв»язку із суспільним розвитком. Як жанровий термін поняття «роман» вперше використав у 16ст. Дж.Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» (1589). Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською, а не латинською мовою. Поширення термін отримав після появи в 13 ст. двох «Романів про Розу» написаних старофранцузькою мовою. Згодом романом починають називати прозаїчні твори зі специфічною тематикою. Вже в 17 ст.. фр.П»єр Юе давав роману таке визначення: «це вигадані любовні історії, мистецьки викладені прозою для задоволення та повчання читачів». Жанровими ознаками є: розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці з собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої. У романі переплітаються різні види організації мови: монологи, діалоги та полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики. Деколи кілька романів автор пов»язує воєдино фабулою, спільними персонажами й загальним художнім задумом. Так народжуються цикли романів, тетралогії, трилогії та дилогії. За ідейно-художнім змістом романи поділяються на такі жанрові різновиди: соціальні, філософські, родинно-побутові, пригодницькі, сатиричні, авантюрні тощо. В сучасній українській прозі роман представлений кількома жанровими різновидами. За змістом – це може бути історичний роман («Похорон богів» І.Білика, «Роксолана» Загребельного); соціально-психологічний роман («Вир» Г.Тютюнник, «Собор» Гончара); фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» Бердника), сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки» Чорногуза); воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Первомайського, «Прапороносці» Гончара); біографічний («Шрамі на скалі» Іваничука); мемуарний («Третя рота» В.Сосюри) тощо. За формою оповіді – роман в новелах, роман-хроніка, химерний роман, роман-сповідь.

Повість – епічний твір середньої жанрової форми. Часто говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. В повісті можуть змальовуватись декілька подій, об»єднаних навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману, повість «не має напруженого та завершеного сюжетного вузла», в ній часто відсутня «єдність наскрізної дії», а тому «типова», «чиста» форма повісті – це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хронічки. Суттєвою відміною жанру повісті є її потенційна ліричність. Повість пов’язана з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими. В літературі Київської Русі повістями називали або літописи («Повість минулих літ»), або житія святих або воїнські повісті. Етимологія слова «повість» - «по-вість»: префікс по- вказує на віднесеність у минулий час, а –вість – вість про минуле, розповідь про те, що колись відбулось. Тобто повість повинна була б відрізнити всі об’єктивно-розповідні твори від творів, орієнтованих на вимисел. Свої жанрові, власне літературно-художні, риси повість отримує з розвитком поняття вимислу в літературі, коли документальності її змісту була протиставлена вигадана фабула. У сучасному розумінні повість існує з першої половини 19 ст.. Подальша жанрова еволюція повісті пов’язана з творчістю Марка Вовчка («Інститутка») Шевченка («Художник», «Музикант»). Майстрами цього жанру виявили себе Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, О.Кобилянська. У літературі 20-30ст. провідне місце посідали повісті Хвильового, Підмогильного, Панча. В сучасній літературі важливе місце повість посідає у творчості Гончара, Тютюнника, Харчука, Шевчука. Як і роман може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична.