44. Проблема специфіки літератури (Лессінг, Франко)

Специфіка літератури є предметом дискусій і суперечок. Цього питання торкалися в своїх дослідженнях і Лессінг та Франко. Важливим у творчому доробку Лессінга були його розмірковування про специфіку літератури та її відмінність від інших мистецтв. Ось що він пише в «Лаокооне»:"Отже, залишається непорушним наступне положення: тимчасова послідовність - область поета, простір - область живописця.» Лессінг вступає в полеміку з трактатом «Діалоги про живопис» (1557) італійського естетика Лодовіко Дольче, де відстоюється ідея про тотожність законів поезії та живопису. У визначенні меж між живописом і поезією Лессінг виходив з поділу мистецтва на просторові, до яких відносив усі пластичні мистецтва, і часові, образи якого розкриваються у дії та мають більше можливостей у наслідуванні «за характером наслідування». На думку Лессінга, коло життєвих явищ, які змальовує література, постійно розширюється. Але понад усе письменника цікавить людина, її переживання, радощі і страждання ("Лаокоон")

І. Франко писав, що найвища мета літератури "є чоловік, правдивий, живий чоловік, людська одиниця і людська громада". "Мистецтво, — вважав письменник, — повинно охоплювати все, бути відкриттям власного я і цілого світу, як його бачить і розуміє поет".

45. Проблема специфіки художньої літератури. Художня література і наука

Наука і мистецтво пізнають життя по-різному. Наука робить висновки на основі конкретних фактів, використовуючи відповідні, властиві їй поняття. її мета дати точні знання про предмет. Так, для фізіолога серце — орган кровообігу, для письменника — символ моральної характеристики людини. Дня астронома сонце — зірка, найближча до Землі, розпечена куля, для письменника — символ тепла, світла, предмет естетичної насолоди. Письменник завжди висловлює своє ставлення до зображуваного, оцінює його з позицій краси.

Порівнюючи літературу з наукою, І. Франко підкреслював, що художня література здатна проникнути у такі явища суспільного життя, "де не все може забратися наука (в житті щоденнім, в розвитку психологічнім страстей та нам'єтностей людських), і старається будити охоту і силу в читателях до усунення тих хиб'". Заслуговує на увагу думка І. Франка, висловлена у передмові до першого видання повісті "Захар Беркут": "Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди, о сконстатовання фактів, натомість повістяр користується тільки історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплощення певної ідеї в певних живих, типових особах. Освічення, характеристика, мотивовання і груповання фактів у історика і в повістяра зовсім од-мінні: де історик оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами".Художня література, за спостереженням І. Франка, "дає нам уявлення про найглибші внутрішні сторони життя народу, яких наука ще не навчилася досліджувати з достатньою докладністю". "Ціль поезії, — писав І. Франко, — є — викликати в душі читателя живі образи тих людей чи речей, котрі нам малює поет, і ними будити ті самі чуття, які проймали душу поета в хвилі, коли творив ті образи".

Специфіка літератури є предметом дискусій і суперечок. Тому з'явилося кілька теорій: теорія образної специфіки літератури, теорія предметної специфіки літератури, теорія естетичної сутності літератури, теорія ідеологічної сутності літератури, теорія наслідування дійсності шляхом моделювання. Однією з найдавніших є теорія образної специфіки літератури. її прихильники вважають, що специфічна властивість мистецтва полягає в його образності. Ця теорія зародилася в часи античності. її прихильниками були Ґ.В.Ф. Гегель, В. Бєлінський. В. Бєлінський у статті "Погляд на російську літературу 1847 року", наслідуючи Гегеля, писав, що різниця між наукою і літературою тільки у формі, а зміст їх однаковий. Безперечно, образність - важлива особливість мистецтва, але специфіка мистецтва не лише в образності. Не кожна образна розповідь про події є художньою, мистецькою, образність характерна для людського мислення, образними є сни, спогади. Образи можуть використовуватися у наукових працях, політичних трактатах, але там вони — ілюстративні, виконують допоміжну функцію. У творах мистецтва образи мають самостійне значення, вони емоційні, експресивні. Той, хто не бачить різниці між змістом науки і мистецтва, ототожнює образи мистецтва з ілюстративними образами науки. Якби зміст наукових, політичних, філософських трактатів не відрізнявся від змісту художніх творів, тоді мистецтво перетворилося б у просту ілюстрацію. Зміст мистецтва годі уявити собі без суб'єктивного елементу, вигадки, фантазії. Наука ж прагне дати об'єктивне знання про предметю. З критикою теорії образної специфіки мистецтва виступили Г. Поспелов Г. Абрамович. На їх думку, специфіка літератури у її предметі, а предметом є людина. Дійсно, у кожному творі є людина, її думки, почуття, переживання.

Російські літературознавці В. Ванелов, Л. Столович, С. Гольдентріхт вважають, що специфіка художньої літератури у тому, що вона змальовує естетичні сторони життя. Естетичні властивості дійсності, на їх думку, є предметом художнього пізнання. З цього приводу Г. Поспелов зауважує, що у світі немає естетичних за своєю суттю явищ життя, "всі ті явища життя, які відносяться до самої їх суті, не є естетичними властивостями". Художня література в ім'я утвердження ідеалу нерідко звертається й до потворних явищ життя.

Прихильники теорії ідеологічної сутності мистецтва відстоювали думку, що мистецтво оцінює життя з позицій відповідної ідеології. Поспелов зауважує, що предметом пізнання може бути не тільки соціальне життя людей, але й життя природи, побут, культура. їх вибір диктує письменнику ідеологія. Предмет мистецтва — це "ідеологічно усвідомлена характерність життя народу". Людина не просто споглядає життя, а дає йому емоційну оцінку. Це і є безпосереднє ідеологічне світосприйняття. Але в цю теорію не вписується архітектура і музика. До того ж мистецтво ширше від ідеології, воно цікавиться не лише ідеологією. Крім того, мистецтво — явище не ідеологічне, а естетичне.

Представники теорії наслідування дійсності шляхом моделювання вважають, що художня творчість є специфічним способом образного моделювання дійсності. Наприклад, бравий солдат Швейк і Василь Тьоркін, за словами М. Кагана, — "не результати відображення і пізнання дійсності, а створені образні втілення різних людських якостей і форм поведінки". Знаряддям художнього пізнання є не абстрактна думка, а творча уява. Письменник, актор, живописець, скульптор створюють образні моделі реальності. У мистецтві творча уява з допомогою мислення створює образи, "творить нове, небувале, а в науці абстрактне мислення з допомогою уяви відкриває закони буття". Створення моделей у науці має допоміжний характер, учений без них часто обходиться. У мистецтві образи-моделі є його "художньою плоттю". У художньо-образних формах, на думку вченого, моделюються "об'єктивно-суб'єктивні, а не об'єктивно-об'єктивні відношення". Художня модель створюється фантазією художника, який, малюючи з натури, творить свій образ.

Жодна із згаданих теорій у повній мірі не розкриває специфіку мистецтва, але всі разом вони дають досить повне уявлення про особливості мистецтва.