2. Суть і стилі лідерства.

Лідерство – це процес діяльності людини, яка веде групу до наміченої мети, сприяє групуванню групових цілей, виражаючи потреби і прагнення людей в організації.

Лідерство ґрунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, спрямовувати, мотивувати і контролювати їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника ґрунтується на його особистих якостях як людини (товариськість, компетентність, рішучість, ініціативність, логічність та здоровий глузд).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

Класифікація лідерства:

1. за змістом діяльності:

- лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки;

- лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми;

- лідер, який одночасно є і натхненником, і організатором;

2. за характером діяльності:

- універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера;

- ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях;

3. за стилем лідерства:

- авторитарний;

- демократичний;

- ліберальний.

Стиль керівництва – це манера поведінки менеджера стосовно підлеглих,з метою здійснити на них вплив і спонукати їх до досягнення цілей організації.

Формування стилю керівництва залежить від таких факторів як:

• Природні якості людини,

• Досвід практичної роботи в певній галузі,

• Сумлінне навчання,

• Самовиховання і характер.

При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав’язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв’язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки підлеглих про це, часто втручається в дії керівників нижчого ступеня, зв’язує їх ініціативу. Наради проводить лише для дотримання формальності, оскільки рішення у нього підготовлені заздалегідь. При цьому стилі управління керівник користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом.

Авторитарний стиль керівництва характеризується тим, що менеджер має достатньо влади, щоб нав’язати підлеглим свою волю. Менеджер – автократ керує всією роботою і для забезпечення її виконання здійснює психологічний вплав на підлеглих, як правило, погрозами.

Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим особистим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і розвиваються управлінські навички в підлеглих. Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим вирішувати усі інші. Він вважає своїм обов’язком постійно і ґрунтовно, з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку колективу.

Демократичний стиль керівництва характеризується тим, що менеджер не нав’язує свою волю підлеглим, які беруть участь у розробленні та прийнятті рішень, користуються широкою свободою у виконанні завдань.

Під делегуванням розуміють передачу завдань і повноважень особі, що бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування – це засіб, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників завдання, що повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації.

При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність у роботі, у прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Керівник даного стилю не може захищати власну думку та позицію у складних ситуаціях, готовий вислуховувати критику, недостатньо вимогливий до підлеглих. Він здатний нехтувати своїми принципами, якщо їх дотримування загрожує його популярності в очах вищих начальників або підлеглих. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам.

Ліберальний стиль керівництва характеризується тим, що менеджер майже не втручається у роботу підлеглих: їм надається повна свобода, виробничі питання вирішуються формально, виконання завдань диктується бажанням підлеглих.

Комбінований стиль керівництва базується на поєднанні авторитарного та демократичного стилів. Це означає, що керівник за певних умов виявляє себе більше автократом, а в інших – більше демократом. Його поведінка залежить від дисциплінованості працівників, їх взаємодії, рівня конфліктності в групі та інформаційних обмежень.

Адаптивне керівництво передбачає гнучку поведінку менеджера стосовно підлеглих. Менеджер має чітко уявляти собі здібності підлеглих, свої власні можливості, природу завдань, потреби, повноваження та якість інформації.