3. Відмінності менеджера і лідера:

1. Менеджер спрямовує роботу інших і несе персональну відповідальність за її результати, вносить порядок і послідовність у роботу. Взаємодію з підлеглими він вибудовує переважно на фактах встановлених цілей. Лідер надихає людей, вселяє ентузіазм, передаючи співробітникам власне бачення майбутнього і допомагаючи їм адаптуватись до нового.

2. Менеджер переважно пасивні щодо цілей. Частіше вони орієнтуються на кимось встановлені цілі. Лідери ж, навпаки, самі визначають цілі і спрямовують зусилля своїх послідовників на їх реалізацію.

3. Менеджери схильні розробляти свої дії в деталях і в часі, планувати залучення і використання необхідних ресурсів для підтримування організаційної ефективності. Лідери ж досягають цілей прогнозуванням майбутнього і шляхів його досягнення, не вникаючи в оперативні деталі і рутину.

4.Менеджери надають перевагу порядку у взаємодії з підлеглими, вибудовуючи стосунки з ними відповідно до ролей підлеглих у запрограмованому ланцюжку подій або у формальному процесі прийняття і реалізації рішень. Це зумовлено тим, що менеджери відносять себе до особливого соціального інституту. Лідери підтримують працівників, які розуміють і поділяють їхні погляди та ідеї, враховують їх потреби, цінності та емоції і не пов’язують повагу до себе зі своїм статусом.

5. Менеджери забезпечують досягнення цілей працею підлеглих, контролюючи їхню поведінку і реагуючи на кожне відхилення від плану. Лідери будують стосунки з підлеглими на довірі, мотивуючи і надихаючи їх.

6. Менеджери, використовуючи свій професіоналізм, здібності та вміння, концентрують свої зусилля у сфері прийняття рішень, намагаються звузити набір способів вирішення проблеми, рішення часто приймають на основі досвіду. Лідери розробляють нові і неоднозначні способи вирішення проблеми, беруть на себе ризик і виявлення нових проблем, особливо в тому разі, коли існують можливості для отримання винагороди.

Дослідження свідчать, що значна група менеджерів має лідерські якості. Але ситуація, коли менеджер не є лідером, трапляється в житті часто. Водночас лідер не завжди обіймає керівну посаду і його вплив на оточуючих може заважати менеджерові ефективно керувати.

Тема 5. Управління конфліктними та стресовими ситуаціями.

1. Суть та види конфліктів.

Конфлікт – відсутність згоди між двома чи більше суб’єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, осіб, груп працівників та внутрішній дискомфорт особи.

У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точок зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийняті у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.

Конфліктна ситуація – це ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами.

Конфліктна ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох обов’язкових елементів:

1. учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують несхожі чи прямо протилежні цілі);

2. об’єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка);

3. рушійну силу - інцидент (факт зіткнення протилежних сил).

За наслідками конфлікти бувають:

• функціональні – сприяють підвищенню ефективності діяльності організації;

• дисфункціональні – зумовлюють зниження рівня забезпечення особистих потреб, послаблення ролі групового співробітництва, а в підсумку – зниження ефективності діяльності організації;

• безрезультатні – не зумовлюють жодних змін у діяльності організації.

За змістом виділяють такі типи конфліктів:

• внутріособистісний (конфлікт вимог) – його виявом є суперечність чи протилежність вимог, що ставляться до одного й того ж виконавця різними функціональними керівниками, яким він одночасно підпорядковується. Типовим прикладом особистісного конфлікту може бути також ситуація, коли виробничі чи професійні вимоги не збігаються з потребами чи цінностями виконавця.

• міжособистісний - виникає при розподілі ресурсів, робіт, матеріальних заохочень, обов’язків, а також внаслідок помітних відмінностей у знаннях, кваліфікації, рівні інтелекту, психологічної несумісності працівників;

• конфлікт між особою і групою – породжений порушенням групових норм, персональних обов’язків, низьким рівнем культури взаємин;

• міжгруповий – виникає між лінійним і штабним персоналом, профспілкою та адміністрацією, формальними і неформальними групами, в його основі – зіткнення інтересів різних груп;

• конфлікт між апаратом управління та виконавчим апаратом – є наслідком неефективних управлінських рішень, недоліків у сфері комунікацій.