29. Кирило-Мефодіївське товариство і т.Шевченко.

Кири́ло-Мефо́діївське товариство (Україно-слов'янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.

Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів»

Членами товариства, які називали себе братчиками, стали вихованці й співробітники Київського та Харківського університетів. Провідну роль серед них відігравали М.Костомаров, Т.Шевченко, Г.Андрузький, В.Білозерський, М.Гулак, П.Куліш. Впродовж існування товариства його ідеологія зазнавала істотних змін. Завдання об'єднання слов'ян, що стало підставою виникнення таємної організації, згодом конкретизувалось у двох напрямах — рівноправного співробітництва слов'янських народів та відродження України. Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа», та відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9). Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші, що починається рядками «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».

Заарештували Шевченка за написання віршів на «малоросійській мові», які «могли посіятися і внаслідок вкорінити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави»

30. Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки в Україні. Реформи 60-х - 70-х рр. ХІХ ст.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав "Положення про селян, що вийшли із кріпосницької залежності". "Положення" включало в себе 17 законодавчих актів і отримувало силу закону. В той же день цар підписав Маніфест про звільнення селян. У відповідності з Маніфестом всі кріпоені селяни отримували особисту свободу і громадянські права.

Весь процес звільнення селян включав в себе наступні процедури. Згідно з законом за поміщиками визнавалося право власності на всю землю в їх маєтках, в тому числі і на селянську, яку останні обробляли як свої наділи. Селяни отримували наділи не у власність, а в користування, взамін на відробіток повин-ностей, до повного викупу землі у поміщика. Селяни не мали права відмовлятися від наділу, але викуп землі міг здійснюватись тільки "за згодою сторін", тобто за бажанням поміщика.Вся територія Європейської частини Росії була поділена на три природно-економічні зони - нечорноземну, чорноземну і степову, В чорноземній і нечорноземній зонах були встановлені "вища" і "нижча" норми: на чорноземах — від 3 до 4,5 десятин, в нечорноземах — від 3,25 до 8, в степовій зоні - від 6,5 до 12 десятин на ревізьку душу (1 десятина = 1,096 га).Поряд із встановленням правил про норми земельних наділів, які відкривали поміщикам безліч лазівок для скорочення селянського землеволодіння, зберігався невизначений строк феодальної експлуатації. На весь період тимчасово зобов'язаного стану закріплювалось виконання селянами панщини і оброку. На Півдні України і в частині повітів Харківської та Чернігівської губерній сума оброку за вищий наділ становила 9 крб., на Лівобережній і Правобережній Україні за десятину садибної землі - 5,1 крб., польового наділу — від 1,4 до 2,8 крб. За кожну десятину польового наділу селянин мусив щороку відробляти від 12 до 29 днів панщини.

На Правобережній Україні у зв'язку з польським повстанням 1863 р. селяни були переведені на обов'язковий викуп, земельні наділі збільшено, а викупна плата зменшена на 20%.

У 1864 р. були створені виборні органи влади в масштабі губернії і повіту — «земські установи». Вони займалися тільки господарськими і культурними справами на території повіту й губернії, відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом зеїмства були не тільки виборними, а й загал ьностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії І селянства. Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами мали здійснювати губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли кожну їх ухвалу припинити. Одночасно проведено реформу міських рад: вибори відбувалися в трьох куріях, на основі маєткового цензу, так що перевагу діставало заможне міщанство. До компетенції міських рад входили аналогічні як і земств, справи впорядкування міст, торгівлі і промисловості, гігієни тощо. Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судочинства. У 1864 р. проведено судову реформу. Дорсформний суд був становий (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним. Суд залежав від адміністрації. Судова реформа 1864 р. проголошувала незалежність суду від адміністрації; суддю призначав уряд, але зняти з посади міг тільки суд. Запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судових засіданнях могли бути представники проси і публіка. Утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений). Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд;

окружний суд; судова палата. Для розгляду особливо важливих справ створювали Верховний кримінальний суд.

Важливі зміни відбувалися в системі освіти. Реформи 60-х років відкрили для нижчих верств більший доступ до неї на всіх рівнях, включаючи університетський. Вони також удосконалили програму навчання й надали університетам більшу автономію. Головну увагу було звернено на поширення серед народних мас освіти: створення популярної літератури, видання підручників, організацію школи. П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. Почали організовувати нові школи, зокрема для дорослих відкривали освітні курси по неділях, через що й самі школи називали «недільними».

Велике значення мала реформа 1874 р., за якою запроваджувалася загальна військова повинність: усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, повинні були відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю б років з наступним зарахуванням у запас на 9 років. У флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі. Для осіб з освітою встановлено менші строки служби. Поліпшилося навчання військ і підготовка офіцсрних кадрів. Армію було оснащено сучасними видами зброї, створено паровий військовий флот. У 1862 р. було проведено фінансову реформу, що централізувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.