10. Монголо-татарська навала, її наслідки для українських земель.

У 1237-1238 pp. монголо-татари під керівництвом хана Батия спустошили Північно-Східну Русь. В 1239 р. вони взяли Чернігів, а 7 грудня 1240 р. — Київ. З 40 монументальних споруд Києва залишилося (дуже пошкодженими) лише 5, з 9 тис. дворів — 20, а з 50 тис. населення — не більше 2 тис. В деяких районах давнього Києва життя відродилося лише через кілька століть. Київ було відкинуто на кілька віків назад.

Упертий опір загарбникам чинили міста Данилів, Кременець і Холм, які Батию так і не вдалося захопити. Столицю Волині — Володимир-Волинський завойовники захопили лише після тривалої облоги. Три дні змогло протриматись інше столичне місто — Галич. Потім монголи пройшли вогнем і мечем через Галичину і Волинь, розбили польські й угорські війська, спустошили сербські і болгарські землі.

У 1256 р. князь Данило Галицький відкрито кинув виклик монголам, вигнавши їх війська з Північного Поділля та Східної Волині. Спроби монголо-татарського воєначальника Куремси взяти Володимир-Волинський і Луцьк закінчились невдачею. Проте у 1260 р. загін монголо-татар здійснив похід на Галицько-Волинське князівство, змусивши руських князів зруйнувати фортеці у Володимирі-Волинському, Луцьку, Кременці та Львові.Монголо-татарська навала призвела до великого спустошення Південно-Східної Русі: багато людей загинуло, міста були спалені і пограбовані. З 74 руських міст 49 були сплюндровані ордою Батия, 14 з них так і не піднялися з руїн, а ще 15 згодом перетворилися на села. Занепад міст, захоплення в полон ремісників призвело до погіршення економічного становища, згортання торгівлі, зникнення цілих галузей ремісництва. Було втрачено незалежність, послаблено обороноздатність. Іго загальмувало розвиток Русі, спричинило її відставання від Європи. Залежність від Золотої Орди виявлялася в трьох формах: 1) ви дача ярликів (грамот) на князювання, причому без врахування конкретних прав на престол, що призвело до численних інтриг; 2) сплата данини. Князі знаходились під наглядом представників ханів — баскаків. Збиралося 14 видів ординських даней та повинностей (безпосередньо для хана, торгові збори, візничі по винності, «корм» баскакам та ін.); 3) забезпечення монгольської армії рекрутами.Обмежувалася судова влада князів. У судовій практиці всі руські князі перебували під владою хана й монгольського Верховного суду та деяких з них стратили за наказом хана за ре альні або уявні державні злочини. Хан також розглядав більшу частину головних судових справ між руськими князями. Разом з тим хан не втручався в позови між російськими боярами й простолюдинами, дозволяючи князеві кожної даної місцевості продовжувати виконувати його судові функції.

11. Українські землі під владою Литви і Польщі (сер. Хіу - сер. Хуіі ст.).

За князя Гедиміна (1316-1341) починається процес приєднання українських земель до Литви, у ході звільнення від влади монголів. Ольгерд (1345 -1377) переміг татар у 1362 році у битві біля р. Сині Води і закріпив під своєю владою більшу частину укр. земель. Литовський період в історії України був новою фазою розвитку того самого суспільно-політичного організму, успадкованого від Київської Русі.Чимало норм руського права, назв посад, станів, системи адміністрації та ін. було сприйнято Литвою. Після Люблінської унії до складу Польщі ввійшли воєводства Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. Польща одразу поклала тотальну католізацію, полонізацію, колонізацію краю. Підвалини такої політики заклав ще Казимир III, приєднавши у 1349 р. Галичину. Спочатку його політика була досить обережною — залишилися назва «Королівство Русі» та деякі форми місцевої влади. Але водночас галицьке боярство поступово зміщувалося з адміністративних посад і замінювалося польськими намісниками, українські землі широко роздавалися польській шляхті, протегувалася польська та німецька торгівля, підтримувалися місії франкісканців і домініканців. Наступники Казимира діяли ще наполегливіше — проводилося насильницьке окатоличення населення, обмеження політичних і економічних прав галицької верхівки. Після підписання Люблінської унії ця політика поширюється на всю Україну. 3 огляду на це, в науковій літературі політика Польщі щодо українських земель позначається терміном «експансія», бо її метою було не тільки приєднати ці землі, а й змінити існуючий лад на свій зразок.Передусім були знищені рештки українських державних традицій. Скасовується українське право, запроваджуються польські суди й уряди, польський адміністративний поділ. «Руська мова» перестає бути державною, її поволі витіснили польська та латинська. У результаті прийняття ряду польських урядових законів більшість українських селян до середини XVI ст. стали кріпаками при фільварках. Крім того, значно посилюється релігійний гніт, особливо після Брестської церковної унії 1596 р.