- •Вступ до предмету. Мета, завдання, зв’язок з іншими
- •Основні терміни, поняття та визначення
- •Загальна характеристика методів контролю безпечності
- •Вступ до предмету. Мета, завдання, зв’язок з іншими предметами
- •Основні терміни, поняття та визначення
- •3. Правові та організаційні питання безпеки виробничих процесів
- •1. Сільське господарство - 2.0.00
- •2. Транспорт - 5.1.00
- •4. Народна освіта – 9.2.00
- •4. Державний нагляд і контроль
- •Система контролю безпечності техніки і обладнання як функція суоп
- •Загальна характеристика методів контролю безпечності техніки
- •Способи захисту
- •1. За часом прояву
- •2. За видом енергії
- •Параметри мікроклімату та прилади їх вимірювання
- •3. Контроль вмісту у повітрі шкідливих газів і пари. Методи і засоби визначення запиленості повітря
- •4. Заходи щодо оздоровлення повітря робочої зони
- •2. Нормування та вимірювання шуму.
- •3. Нормування та контроль рівня вібрації.
- •4. Види теплового випромінювання . Нормування та контроль.
- •Основні світлотехнічні характеристики. Їх контролювання і нормування
- •Нормування та вимірювання шуму
- •3. Нормування та контроль рівня вібрації
- •4. Види теплового випромінювання, нормування і контроль
- •5. Контроль іонізуючого та радіаційного випромінювання, методи та прилади контролю, допустимі рівні
- •Умови і обставини виникнення небезпечних ситуацій
- •3. Аналіз процесів формування небезпечних ситуацій
- •4. Логічне моделювання процесів формування та виникнення травмонебезпечних і аварійних ситуацій на виробництві
- •Головна подія
- •Головна подія
- •2. Особливості умов праці при експлуатації сільськогосподарських машин
- •3. Оцінка умов праці при роботі на тракторах
- •4. Умови праці при роботі на самохідних с-г машинах
- •2. Розробка Карт контролю показників безпеки машин
- •Вимоги безпеки до с-г машин і обладнання
- •Розробка карт контролю показників безпеки машин
- •Акт прийому-здачі техніки
- •Характеристика основних складальних одиниць і деталей
- •Діагностична карта Загальні відомості
- •Накопичувальна карта діагностування
- •Відомість атестації за показниками безпеки____________________________________________________________________(найменування техніки)
- •1. Методи оцінки безпечності техніки
- •Оцінка безпеки сільськогосподарської техніки методом огляду
- •Оцінка безпеки сільськогосподарської техніки методом експертизи
- •Оцінка безпеки сільськогосподарської техніки методом вимірювань
- •2. Оцінка безпеки на стаціонарних машинах
- •3. Оцінка безпеки на мобільних машинах не обладнаних робочим містом
- •2. Технічні засоби контролю і оцінки безпечності техніки та обладнання під час роботи
- •Сигнальні кольори, знаки безпеки та їх застосування. Оперативний контроль безпечності техніки і обладнання
- •Вплив конструкторсько-технологічної недосконалості розробок на рівень безпеки машин
Параметри мікроклімату та прилади їх вимірювання
Людина постійно перебуває у взаємодії з навколишнім середовищем, що характеризується чистотою повітря і метеорологічними (мікрокліматичними) умовами.
Метеорологічні умови або мікроклімат у робочій зоні оказує великий вплив на працездатність і здоров'я людини. Параметри повітря у виробничих приміщеннях повинні відповідати санітарним нормам та ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень».
Організм здорової людини прагне зберегти температуру 36,6° при будь-яких умовах роботи. При зниженні температури повітря підсилюється тепловіддача тіла і людина починає відчувати холод. Надмірне охолодження організму (особливо при низькій температурі з підвищеною вологістю і сильним рухом повітря) призводить до різних простудних захворювань і зниження працездатності. При високих температурі і відносній вологості повітря тепловіддача утруднюється і виникає перегрів тіла людини, що призводить до теплового або сонячного удару.
При сприятливих метеорологічних і виробничих умовах тепловіддача шляхом випару через шкіру складає 25...20 % у тепловому балансі організму, а за рахунок легеневого подиху — 75...80 %. Тепловіддача при високій температурі повітря (34° і більш) відбувається головним чином через шкіру (80-85 %), а під час дихання — 20-15 %. При цьому у працюючих підвищується схильність до серцево-судинних і шлунково-кишкових захворювань, підсилюється стомлюваність, знижується продуктивність праці.
Умови праці з достатнім ступенем точності можна характеризувати оціночними показниками:
метеорологічних умов або мікроклімату на робочих місцях у виробничих приміщеннях, у кабінетах операторів і в кабінах комбайнів: температурою повітря, С°; відносною вологістю, %; швидкістю руху повітря на робочому місці, м/с; барометричним тиском, Па;
санітарно-гігієнічних умов виробництва: запиленістю і загазованістю повітря робочої зони в порівнянні з гранично допустимою концентрацією шкідливих речовин, мг/м3; встановлений СН 245—71; рівнем звуку, дБ; рівнем звукового тиску, дБ; віброшвидкістю і віброприскоренням робітників місць і органів управлінь відповідно у м/с і м/с2 або їхнім рівнем дБ;
ефективності вентиляції приміщень, м3/год; опалення, кДж; освітленості робочих поверхонь, Лк;
наявності площ, об’єму санітарно-побутових приміщень і їхнього устаткування на одного працюючого.
Оптимальні і припустимі норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень у залежності від періоду року і категорії робіт встановлені ГОСТ 12.1.005—76. Періоди року приймають теплий, перехідний і холодний.
Теплий період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря +10°С и вище. Холодний період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря нижче +10° С.
Робочою зоною вважають простір висотою до 2 м над рівнем полу (майданчика), на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працюючого (працюючих).
Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в Дж/с.
Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в Дж/с.
Легкі фізичні роботи (категорія I) — це роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходьбою, але не потребуючі систематичного підняття, перенесення вантажів (енерговитрати до 150 ккал/год (174 Дж/с).
Фізичні роботи середньої важкості
- категорія IIа - охоплюють види роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходьбою, але не потребують перенесення вантажів, при яких витрата енергії складає від 151 до 200 ккал/год (175 до 232 Дж/с);
- категорія ІІб - роботи, пов’язані з ходьбою і перенесенням вантажів вагою до 10 кг, при яких витрата енергії складає від 201 до 250 ккал/год (233 до 290 Дж/с);
Важкі фізичні роботи (категорія III) — роботи, пов’язані із систематичною фізичною напругою, перенесенням вантажів більше 10 кг (енерговитрати більші, ніж 250 ккал/г (290 Дж/с).
При надлишках теплоти в теплий період року повітря робочої зони у виробничих приміщеннях допускається: перевищувати на 3...5°С від температури зовнішнього повітря в 13 годин самого жаркого місяця, але не більш 28° С при легкій і середній тяжкості робіт I—II категорії, при важких роботах III категорії — на 3...500С, але не більш 26°С; відносна вологість допускається 55...75 % у залежності від температури повітря.
У холодний і перехідний періоди року зниження температури повітря поза постійними робочими місцями проти нормованих допускається: до 12° С при легких роботах, до 10° С при роботах середньої тяжкості і до 8 ° С при важких роботах.
Відносна вологість повітря нижче 40 або вище 70 % негативно впливає на організм людини. Якщо відносна вологість повітря не перевищує 20 %, робітник відчуває неприємну сухість слизуватих оболонок верхніх дихальних шляхів. При вологості більше 85 % і підвищеній температурі погіршується терморегуляція тіла людини, тому що затримується випар поту з поверхні тіла (отже, підвищується стомлюваність і утрудняється робота серця).
Санітарними нормами (СН 245—71) установлено, що найбільша працездатність (комфортна зона) людини буде при температурі 18...22° тепла, відносній вологості повітря 40...60%, швидкості руху повітря 0,3 м/с, витраті енергії до 172 Дж/с і атмосферному тиску — 760 мм рт. ст. У залежності від категорії робіт, періоду року допускається підвищення вологості повітря до 75 %, температури повітря до 13 і 26°, швидкості руху повітря 0,2 і 0,5 м/с.
Коливання тиску викликають слабість, запаморочення, нудоту, кровотечу з носа і рота.
Гранично припустима концентрація (ГПК) шкідливих речовин, мг/м3, у повітрі робочої зони не повинна перевищувати величин, зазначених у табл. 2.1, 2.2.
При одночасному впливі декількох шкідливих речовин сума відносини фактичних концентрацій кожного з них до їх ГПК не повинна перевищувати одиниці.
В сільському господарстві широко застосовуються шкідливі речовини. За ступенем впливу на організм їх поділяють на „чотири класа небезпечності” (табл. 2.3): 1 — речовини надзвичайно небезпечні, 2 — речовини високонебезпечні; 3 — речовини помірно небезпечні, 4 - речовини малонебезпечні). Клас небезпеки шкідливої речовини визначається за низкою показників, для кожного з яких встановлені нормативні значення (табл. 2.2).
Таблиця 2.1 – Норми умов праці
Фактори, що впливають на продуктивність праці |
Норма |
Допустимі значення |
1 |
2 |
3 |
Санітарно-гігієнічні умови |
||
Обмін повітря на одну людину, м3/ч |
20-60 та більше (в залежності від об’єму приміщень |
|
Гранично-припустима концентрація шкідливих речовин, мг/м3: |
||
|
||
запиленість — наявність у повітрі пилу: |
|
|
кварцевої |
1,0 |
|
борошняної |
6,0 |
|
тютюнової, чайної |
3,0 |
|
гексахлоранової |
0,05 |
|
загазованість — наявність у повітрі пари: |
|
|
аміаку |
20 |
|
окису вуглецю |
20 |
|
бензину |
100 |
|
Рівень звуку, дБА |
45...80 |
85 |
Рівень звукових тисків, дБ (у залежності від частоти та умов середовища) |
40... 99 |
100 |
Таблиця 2.2 - Клас небезпечності шкідливих речовин (ГОСТ 121.007-76) |
||||
Найменування показника |
Норми для класу небезпечності |
|||
1 |
2 |
3 |
4 |
|
Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м3 |
< 0,1 |
0,1-10 |
1,1-10,0 |
>10,0 |
Середня смертельна доза при введенні у шлунок (ССДШЛ), мг/кг |
< 15 |
15-150 |
151-5000 |
>5000 |
Середня смертельна доза при нанесеннні на шкіру (ССДШК), мг/кг |
< 100 |
100-500 |
501-2500 |
>2500 |
Средняя смертельная концентрация в воздухе (ССК), мг/м3 |
< 500 |
500-5000 |
5001- 50 000 |
>50 000 |
Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КМІО) |
300 |
300-30 |
29-3 |
<3,0 |
Зона гострої дії (ЗГД) |
<6,0 |
6,0-18,0 |
18.1-54 |
>54,0 |
Зона хронічної дії (ЗХД) |
>10,0 |
10,0-5,0 |
4,9-2,5 |
<2,5 |
Вимірювання температури повітря здійснюється за допомогою термометрів ртутних (ТЛ-2), показання яких порівнюють з нормативними даними.
Швидкість повітря вимірюють за допомогою кататермометрів, термоанемометрів, мікроманометрів або анемометрів. Циліндричним або кульовим кататермометром (рис. 3) вимірюють швидкість від 0,04 до 1,5 м/с; термоанемометром ЕА-2М - від 0,1 до 5 м/с; диференціальним мікроанемометром - від 0,02 до 2 м/с; крильчастим анемометром АСО-3 від 0,3 до 5 м/с; чашковим анемометром МС-13 від 1 до 30 м/с. Якщо швидкість повітря вимірюють кататермометром, його попередньо нагрівають у гарячій воді (65...75°С) доти, поки спирт із нижнього резервуара не підніметься до половини верхнього розширення приладу, потім прилад виймають з води, обтирають насухо і поміщають у місце виміру, де прилад охолоджується навколишнім повітрям. У момент, коли стовпчик спирту досягне оцінки 38°, включають секундомір і відраховують час охолодження приладу на три градуси (від 38 до 35°). Після цього швидкість повітря визначають по формулах.
Анемометрами швидкість повітря вимірюють у такий спосіб. Записують вихідне положення стрілок на циферблатах тисяч і сотень оборотів. Показання великої стрілки записують цілком. Відключають за допомогою ерриєтира, - приладу, що знаходиться на бічній стороні. Поміщають прилад у потік повітря. Чекають, поки крила або чашки анемометра переборють інерцію приладу і придбають максимальну швидкість, потім включають стрілки й у цей момент відзначають час за секундоміром. Через 60 або 120 с, не відводячи прилад з місця досліджень, виключають стрілки й одночасно відзначають час. Записавши нове положення стрілок і віднявши перші показання від других, поділяють отриманий результат на час експозиції приладу.
Якщо поділки анемометра не відповідають точно метрам, отриманий результат (число поділків у секунду) множать на корективи, зазначені в паспорті приладу.
Рисунок 3 – Прилади для вимірювання швидкості руху повітря:
а і б – кататермометри (циліндричний та кульковий); в і г – анемометри чашковий та крильчастий).
При вимірюванні швидкості руху повітря ручним крильчастим анемометром (АСО-3), тривалість досліду дорівнює 1-2 хв. Показники лічильника (К2) записують, за формулою 2.1 визначають число поділок (n) як різницю між кінцевими і початковими даними лічильника:
n=
(2.1)
За допомогою тарувального графіка (рис. 4) визначають швидкість руху повітря. На вертикальній шкалі відзначають число поділок. Від цієї точки проводять горизонтальну лінію до перетину з похолою лінією. Точка перетину дає шукану швидкість за шкалою абсцис.
2 |
|
|
|
|
|
|
2,0 |
|
|
|
|
|
|
1,6 |
|
|
|
|
|
|
1,2 |
|
|
|
|
|
|
0,8 |
|
|
|
|
|
|
0,4 |
|
|
|
|
|
|
0 |
0,2 |
0,4 |
0,6 |
0,8 |
1,0 |
м/с |
Рисунок 4 – Графік переведення показників лічильника в показники швидкості руху повітря
Відносна вологість Wв- це відношення кількості водяних парів, що є у даному об’ємі повітря, до гранично можливого при даній температурі. Вона може бути визначена за формулою 2.2:
, (2.2)
де qm – вологість насиченого пару.
Визначення температури і відносної вологості повітря проводять із використанням психрометра Августа або Астмана (рис. 5).
Найбільш
поширений аспіраційний психрометр
Астмана МВ-4М, який вимірює температуру
від 25 до +510С
та відносну вологість від 10 до 100% з
відносною похибкою ±2-4% в умовах
припустимої температури. Принцип його
дії заснований на різниці показників
сухого та змоченого термометрів,
показники яких знімають через 3-5 хвилин.
Відносну вологість повітря визначають за психрометричним графіком (рис. 6).
Відносну вологість по номограмі визначають у такій послідовності: по вертикальних лініях відзначають показання сухого термометра, а по похилим — показання змоченого термометра.
По точці перетинання цих ліній на горизонтальних лініях знаходять відносну вологість, виражену у відсотках.
Рис. 5 – Психрометр Астмана МВ-4М
Приклад: при Тс = 15°С і Тв — 10°С відносна вологість складе 53 %.
Максимальний вміст водяної пари в повітрі qт (г/кг) у залежності від його температури (Т) визначають по табл. 2.3.
Повітря вважається сухим, якщо відносна вологість складає менш 40, нормальним — при 40-60, вологим при 61-75, мокрим — при Wв > 75 %. Відносну вологість повітря в приміщенні можна вимірювати і по гігрометру метеорологічному волосному ГМВ-1.
Рисунок 6 – Номограма для визначення відносної вологості повітря
Він одразу показує відносну вологість від 10 до 100 %. Тарується цей прилад за показниками аспіраційного психрометра.
Для реєстрації температури і відносної вологості застосовуються термографи М-16, гігрографи М-21 і інші прилади.
Таблиця 2.3 -Максимальний вміст водяної пари у повітрі в залежності від температури |
|||
Температу-ра повітря, °С |
Вміст водяної пари при повному насичені, г/кг* |
Температура повітря, °С |
Вміст водяної пари при повному насичені, г/кг* |
—15 |
1,1 |
30 |
20,3 |
—10 |
1,7 |
35 |
35,0 |
—5 |
2,6 |
40 |
46,3 |
0 |
3,8 |
45 |
60,7 |
5 |
5,4 |
50 |
79,0 |
10 |
7,5 |
55 |
102,3 |
15 |
10,5 |
60 |
131,7 |
20 |
14,4 |
65 |
168,9 |
25 |
19,5 |
70 |
216,1 |
*Вміст водяної пари в повітрі визначено при нормальному атмосферному тиску

,4