Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Konspekt lekc. OBSCHIY.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆
  1. Параметри мікроклімату та прилади їх вимірювання

Людина постійно перебуває у взаємодії з навколишнім середовищем, що характеризується чистотою повітря і метеорологічними (мікрокліматичними) умовами.

Метеорологічні умови або мікроклімат у робочій зоні оказує великий вплив на працездатність і здоров'я людини. Параметри повітря у виробничих приміщеннях повинні відповідати санітарним нормам та ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень».

Організм здорової людини прагне зберегти температуру 36,6° при будь-яких умовах роботи. При зниженні температури повітря підсилюється тепловіддача тіла і людина починає відчувати холод. Надмірне охолодження організму (особливо при низькій температурі з підвищеною вологістю і сильним рухом повітря) призводить до різних простудних захворювань і зниження працездатності. При високих температурі і відносній вологості повітря тепловіддача утруднюється і виникає перегрів тіла людини, що призводить до теплового або сонячного удару.

При сприятливих метеорологічних і виробничих умовах тепловіддача шляхом випару через шкіру складає 25...20 % у тепловому балансі організму, а за рахунок легеневого подиху — 75...80 %. Тепловіддача при високій температурі повітря (34° і більш) відбувається головним чином через шкіру (80-85 %), а під час дихання — 20-15 %. При цьому у працюючих підвищується схильність до серцево-судинних і шлунково-кишкових захворювань, підсилюється стомлюваність, знижується продуктивність праці.

Умови праці з достатнім ступенем точності можна характеризувати оціночними показниками:

  1. метеорологічних умов або мікроклімату на робочих місцях у виробничих приміщеннях, у кабінетах операторів і в кабінах комбайнів: температурою повітря, С°; відносною вологістю, %; швидкістю руху повітря на робочому місці, м/с; барометричним тиском, Па;

  1. санітарно-гігієнічних умов виробництва: запиленістю і загазованістю повітря робочої зони в порівнянні з гранично допустимою концентрацією шкідливих речовин, мг/м3; встановлений­ СН 245—71; рівнем звуку, дБ; рівнем звукового тиску, дБ; віброшвидкістю і віброприскоренням робітників місць і органів управлінь відповідно у м/с і м/с2 або їхнім рівнем дБ;

  1. ефективності вентиляції приміщень, м3/год; опалення, кДж; освітленості робочих поверхонь, Лк;

  2. наявності площ, об’єму санітарно-побутових приміщень і їхнього устаткування на одного працюючого.

Оптимальні і припустимі норми температури, відносної вологості, швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень у залежності від періоду року і категорії робіт встановлені ГОСТ 12.1.005—76. Періоди року приймають теплий, перехідний і холодний.

Теплий період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря +10°С и вище. Холодний період року характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря нижче +10° С.

Робочою зоною вважають простір висотою до 2 м над рівнем полу (майданчика), на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працюючого (працюючих).

Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в Дж/с.

Категорії робіт — це розмежування робіт на основі загальних енерговитрат організму в Дж/с.

Легкі фізичні роботи (категорія I) — це роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходьбою, але не потребуючі систематичного підняття, перенесення вантажів (енерговитрати до 150 ккал/год (174 Дж/с).

Фізичні роботи середньої важкості

- категорія IIа - охоплюють види роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходьбою, але не потребують перенесення вантажів, при яких витрата енергії складає від 151 до 200 ккал/год (175 до 232 Дж/с);

- категорія ІІб - роботи, пов’язані з ходьбою і перенесенням вантажів вагою до 10 кг, при яких витрата енергії складає від 201 до 250 ккал/год (233 до 290 Дж/с);

Важкі фізичні роботи (категорія III) — роботи, пов’язані із систематичною фізичною напругою, перенесенням вантажів більше 10 кг (енерговитрати більші, ніж 250 ккал/г (290 Дж/с).

При надлишках теплоти в теплий період року повітря робочої зони у виробничих приміщеннях допускається: перевищувати на 3...5°С від температури зовнішнього повітря в 13 годин самого жаркого місяця, але не більш 28° С при легкій і середній тяжкості робіт I—II категорії, при важких роботах III категорії — на 3...500С, але не більш 26°С; відносна вологість допускається 55...75 % у залежності від температури повітря.

У холодний і перехідний періоди року зниження температури повітря поза постійними робочими місцями проти нормованих допускається: до 12° С при легких роботах, до 10° С при роботах середньої тяжкості і до 8 ° С при важких роботах.

Відносна вологість повітря нижче 40 або вище 70 % негативно впливає на організм людини. Якщо відносна вологість повітря не перевищує 20 %, робітник відчуває неприємну сухість слизуватих оболонок верхніх дихальних шляхів. При вологості більше 85 % і підвищеній температурі погіршується терморегуляція тіла людини, тому що затримується випар поту з поверхні тіла (отже, підвищується стомлюваність і утрудняється робота серця).

Санітарними нормами (СН 245—71) установлено, що найбільша працездатність (комфортна зона) людини буде при температурі 18...22° тепла, відносній вологості повітря 40...60%, швидкості руху повітря 0,3 м/с, витраті енергії до 172 Дж/с і атмосферному тиску — 760 мм рт. ст. У залежності від категорії робіт, періоду року допускається підвищення вологості повітря до 75 %, температури повітря до 13 і 26°, швидкості руху повітря 0,2 і 0,5 м/с.

Коливання тиску викликають слабість, запаморочення, нудоту, кровотечу з носа і рота.

Гранично припустима концентрація (ГПК) шкідливих речовин, мг/м3, у повітрі робочої зони не повинна перевищувати величин, зазначених у табл. 2.1, 2.2.

При одночасному впливі декількох шкідливих речовин сума відносини фактичних концентрацій кожного з них до їх ГПК не повинна перевищувати одиниці.

В сільському господарстві широко застосовуються шкідливі речовини. За ступенем впливу на організм їх поділяють на „чотири класа небезпечності” (табл. 2.3): 1 — речовини надзвичайно небезпечні, 2 — речовини високонебезпечні; 3 — речовини помірно небезпечні, 4 - речовини мало­небезпечні). Клас небезпеки шкідливої речовини визначається за низкою показників, для кожного з яких встановлені нормативні значення (табл. 2.2).

Таблиця 2.1 – Норми умов праці

Фактори, що впливають на продуктивність праці

Норма

Допустимі зна­чення

1

2

3

Санітарно-гігієнічні умови

Обмін повітря на одну людину, м3/ч

20-60 та більше (в залежності від об’єму приміщень

Гранично-припустима концентрація шкідливих речовин, мг/м3:

запиленість — наявність у повітрі пилу:

кварцевої

1,0

борошняної

6,0

тютюнової, чайної

3,0

гексахлоранової

0,05

загазованість — наявність у повітрі пари:

аміаку

20

окису вуглецю

20

бензину

100

Рівень звуку, дБА

45...80

85

Рівень звукових тисків, дБ (у залежності від частоти та умов середовища)

40... 99

100

Таблиця 2.2 - Клас небезпечності шкідливих речовин

(ГОСТ 121.007-76)

Найменування показника

Норми

для класу небезпечності

1

2

3

4

Гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, мг/м3

< 0,1

0,1-10

1,1-10,0

>10,0

Середня смертельна доза при введенні у шлунок (ССДШЛ), мг/кг

< 15

15-150

151-5000

>5000

Середня смертельна доза при нанесеннні на шкіру (ССДШК), мг/кг

< 100

100-500

501-2500

>2500

Средняя смертельная концентрация в воздухе (ССК), мг/м3

< 500

500-5000

5001-

50 000

>50 000

Коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння

(КМІО)

300

300-30

29-3

<3,0

Зона гострої дії (ЗГД)

<6,0

6,0-18,0

18.1-54

>54,0

Зона хронічної дії (ЗХД)

>10,0

10,0-5,0

4,9-2,5

<2,5

Вимірювання температури повітря здійснюється за допомогою термометрів ртутних (ТЛ-2), показання яких порівнюють з нормативними даними.

Швидкість повітря вимірюють за допомогою кататермометрів, термоанемометрів, мікроманометрів або анемометрів. Циліндричним або кульовим кататермометром (рис. 3) вимірюють швидкість від 0,04 до 1,5 м/с; термоанемометром ЕА-2М - від 0,1 до 5 м/с; диференціальним мікроанемометром - від 0,02 до 2 м/с; крильчастим анемометром АСО-3 від 0,3 до 5 м/с; чашковим анемометром МС-13 від 1 до 30 м/с. Якщо швидкість повітря вимірюють кататермометром, його попередньо нагрівають у гарячій воді (65...75°С) доти, поки спирт із нижнього резервуара не підніметься до половини верхнього розширення приладу, потім прилад виймають з води, обтирають насухо і поміщають у місце виміру, де прилад охолоджується навколишнім повітрям. У момент, коли стовпчик спирту досягне оцінки 38°, включають секундомір і відраховують час охолодження приладу на три градуси (від 38 до 35°). Після цього швидкість повітря визначають по формулах.

Анемометрами швидкість повітря вимірюють у такий спосіб. Записують вихідне положення стрілок на циферблатах тисяч і сотень оборотів. Показання великої стрілки записують цілком. Відключають за допомогою ерриєтира, - приладу, що знаходиться на бічній стороні. Поміщають прилад у потік повітря. Чекають, поки крила або чашки анемометра переборють інерцію приладу і придбають максимальну швидкість, потім включають стрілки й у цей момент відзначають час за секундоміром. Через 60 або 120 с, не відводячи прилад з місця досліджень, виключають стрілки й одночасно відзначають час. Записавши нове положення стрілок і віднявши перші показання від других, поділяють отриманий результат на час експозиції приладу.

Якщо поділки анемометра не відповідають точно метрам, отриманий результат (число поділків у секунду) множать на корективи, зазначені в паспорті приладу.

Рисунок 3 – Прилади для вимірювання швидкості руху повітря:

а і б – кататермометри (циліндричний та кульковий); в і г – анемометри чашковий та крильчастий).

При вимірюванні швидкості руху повітря ручним крильчастим анемометром (АСО-3), тривалість досліду дорівнює 1-2 хв. Показники лічильника (К2) записують, за формулою 2.1 визначають число поділок (n) як різницю між кінцевими і початковими даними лічильника:

n= (2.1)

За допомогою тарувального графіка (рис. 4) визначають швидкість руху повітря. На вертикальній шкалі відзначають число поділок. Від цієї точки проводять горизонтальну лінію до перетину з похолою лінією. Точка перетину дає шукану швидкість за шкалою абсцис.

2 ,4

2,0

1,6

1,2

0,8

0,4

0

0,2

0,4

0,6

0,8

1,0

м/с

Рисунок 4 – Графік переведення показників лічильника в показники швидкості руху повітря

Відносна вологість Wв- це відношення кількості водяних парів, що є у даному об’ємі повітря, до гранично можливого при даній температурі. Вона може бути визначена за формулою 2.2:

, (2.2)

де qm – вологість насиченого пару.

Визначення температури і відносної вологості повітря проводять із використанням психрометра Августа або Астмана (рис. 5).

Найбільш поширений аспіраційний психрометр Астмана МВ-4М, який вимірює температуру від 25 до +510С та відносну вологість від 10 до 100% з відносною похибкою ±2-4% в умовах припустимої температури. Принцип його дії заснований на різниці показників сухого та змоченого термометрів, показники яких знімають через 3-5 хвилин.

Відносну вологість повітря визначають за психрометричним графіком (рис. 6).

Відносну вологість по номограмі визначають у такій послідовності: по вертикальних лініях відзначають показання сухого термометра, а по похилим — показання змоченого термометра.

По точці перетинання цих ліній на горизонтальних лініях знаходять відносну вологість, виражену у відсотках.

Рис. 5 – Психрометр Астмана МВ-4М

Приклад: при Тс = 15°С і Тв — 10°С відносна вологість складе 53 %.

Максимальний вміст водяної пари в повітрі qт (г/кг) у залежності від його температури (Т) визначають по табл. 2.3.

Повітря вважається сухим, якщо відносна вологість складає менш 40, нормальним — при 40-60, вологим при 61-75, мокрим — при Wв > 75 %. Відносну вологість повітря в приміщенні можна вимірювати і по гігрометру метеорологічному волосному ГМВ-1.

Рисунок 6 – Номограма для визначення відносної вологості повітря

Він одразу показує відносну вологість від 10 до 100 %. Тарується цей прилад за показниками аспіраційного психрометра.

Для реєстрації температури і відносної вологості застосовуються термографи М-16, гігрографи М-21 і інші прилади.

Таблиця 2.3 -Максимальний вміст водяної пари у повітрі в залежності від температури

Температу-ра

повітря, °С

Вміст водяної

пари при повному насичені, г/кг*

Температура

повітря, °С

Вміст водяної

пари при повному насичені, г/кг*

—15

1,1

30

20,3

—10

1,7

35

35,0

—5

2,6

40

46,3

0

3,8

45

60,7

5

5,4

50

79,0

10

7,5

55

102,3

15

10,5

60

131,7

20

14,4

65

168,9

25

19,5

70

216,1

*Вміст водяної пари в повітрі визначено при нормальному атмосферному тиску

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]