Питання 1. Роль, місце і завдання Цивільної оборони в державній системі безпеки України.

Надійний захист населення і території від надзвичайних ситуацій (НС) техногенного, природного і воєнного характеру – одне з найважливіших завдань національної безпеки, яке визначено в Конституції та інших законодавчих актах України.

Головними документами, на базі яких розробляється державна політика у сфері захисту населення від наслідків НС є:

1. Закон України «Про Цивільну оборону України» 3.02.03 (зміни 24.03.99).

2. Положення «Про Цивільну оборону України» від 10.05.94.

3. Указ Президента України «Про утворення Міністерства з надзвичайних ситуацій» від 28.10.96.

4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру в Україні « від 3.08.98 р. №1198.

5. Закон України «Про захист населення і території від НС техногенного і природного характеру» від 8.06.2000.

6. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.04.

Закон України «Про Цивільну оборону України» проголошує, що кожен

громадянин має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих та на вимогу гарантій забезпечення цього права від КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Із зазначеного вище, згідно до статті 1 Закону випливає, що Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру.

Закон про ЦО України має 5 розділів

1. Загальні засади.

2. Повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій з питань ЦО.

3. Сили ЦО.

4. Утримання і матеріально-технічне забезпечення ЦО.

5. Міжнародне співробітництво України в галузі ЦО.

Перш, ніж розглядати завдання ЦО України, зупинимося на визначенні поняття «надзвичайна ситуація ».

Надзвичайна ситуація – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Завданнями Цивільної оборони України є:

1. Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техно­генного походження і впровадження заходів для зменшення збитків і втрат у випадку аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійного лиха.

З метою виконання завдання:

- вчасно розробляються і проводяться інженерно-технічні заходи щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситу­ацій і захисту населення від впливу їх наслідків;

готується науково-обґрунтований прогноз наслідків можливих надзвичайних ситуацій;

- здійснюється безупинне спостереження за станом потенційно-небезпечних об’єктів і навколишнього середовища;

- підтримуються в готовності до негайного використання за­соби оповіщення й інформаційного забезпечення населення, ство­рюються локальні системи виявлення місць зараження і локальні системи оповіщення;

- створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;

- здійснюється забезпечення працівників підприємств, уста­нов, організацій індивідуальними засобами захисту, а також ве­деться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно – технічних заходів Цивільної оборони.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзви­чайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про обстановку, що складається.

З метою виконання завдання в усіх ланках міських і по­заміських пунктів (управління) на основі автоматизованих систем централізованого оповіщення, ліній зв’язку і радіомовлення, а та­кож спеціальних засобів, створюється система оповіщення й інформаційного забезпечення. Це комплекс організаційно-тех­нічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади адміністраціям підпри­ємств, установ і організацій, силам Цивільної оборони і населен­ню.

Автоматизована система оповіщення й інформаційного за­безпечення створюється на базі загальнодержавної мережі зв’язку і радіомовлення, підрозділяється на державну і регіональну. Систе­ма повинна забезпечити циркулярне оповіщення посадових осіб з використанням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення. Система оповіщення й інформаційно­го забезпечення використовується централізовано.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.

З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів щодо забезпечення укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха й у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, здійснювані центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих рад народних депутатів, штабами Цивільної оборони, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а та­кож у випадку надзвичайної ситуації з метою створення умов для виживання населення, що може опинитися (опинилося) у осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків надзвичайних ситуацій, надання їм побутових послуг і реалізації соціальних гарантій на період про­ведення рятувальних та інших невідкладних робіт є:

- тимчасове розселення громадян у безпечних районах;

- організація харчування в районах лих і тимчасового розсе­лення;

- організація забезпечення потерпілого населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

- організація надання фінансової допомоги потерпілим;

- забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епіде­міологічного нагляду в районах тимчасового розселення.

5. Організація і проведення рятувальних та інших невідклад­них робіт у районах лих і місцях ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чин­ним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф, епідемій, епізоотії, що загрожують життю і здо­ров’ю населення, а також у випадках:

- розвідування осередків ураження і визначення їх меж;

- проведення робіт, пов’язаних з пошуком і порятунком лю­дей;

- надання допомоги потерпілим;

- евакуації населення з небезпечних районів;

- проведення карантинно-обсерваційних заходів;

- ізоляції осередків ураження;

- забезпечення суспільного порядку в районах лих і в осередках ураження;

- здійснення заходів життєзабезпечення населення;

- соціально-психологічної реабілітації населення;

- здійснення санітарно-гігієнічних і протиепідеміологічних заходів.

6. Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх готовності для стійкого функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є постійно діючі органи управління зі справ Цивільної оборони, у тому числі створені в складі підприємств, установ та організацій силами і службами Цивільної оборони.

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони її органів управління та сил, навчання населення вмінню за­стосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Контроль за виконанням вимог Цивільної оборони, станом готовності сил і засобів Цивільної оборони, проведенням РІНР у випадку виникнення надзвичайних ситуацій здійснює централь­ний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катаст­рофи.

Систему ЦО України складають:

1. Центральний орган виконавчої влади з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

2. Органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у НС.

3. Органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, устане організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

4. Сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО.

5. Фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок НС.

6. Системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

7. Курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань ЦО.

8. Служби Цивільної оборони.

Принципи організації ЦО: заходи ЦО поширюються на всю територію України і всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Загальне керівництво ЦО України здійснюють:

1. Кабінет Міністрів України;

2. Міністерства;

3. Центральні органи державної виконавчої влади;

4. Місцеві державні адміністрації (обласні і районні держадміністрації);

5. Адміністрації підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Безпосереднє керівництво ЦО здійснюється начальники ЦО.

1. Начальник ЦО України – Прем’єр-міністр України, а його заступник – міністр з НС. На інших адміністративно-територіальних рівнях є:

2. в міністерствах – міністри;

3. в областях і районах – голови обласних і райдержадміністрацій;

4. в містах, селищах та селах – відповідні голови територіальних громад;

5. на підприємствах, в закладах та установ – їх керівники.

Завдання і функції керівництва підприємств, установ і організацій

незалежно від форм власності і підпорядкування визначені Законом України

“ Про Цивільну оборону України”.

Стаття 7. Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засоба­ми індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з ци­вільної оборони і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на НС Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. №1198 створена і функціонує «Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру в Україні» /далі – ЄДС /.

ЄДС складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні:

- загальнодержавний;

- регіональний;

- місцевий;

- об’єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням НС та захистом населення і території від їх наслідків. Кожний рівень ЄДС щодо розв’язання завдань у сфері запобігання НС має:

1. координуючі та постійні органи управління;

2. систему повсякденного управління;

3. сили і засоби;

4. резерви матеріальних та фінансових ресурсів;

5. систему зв’язку та інформаційного забезпечення.

Координуючими органами ЄДС є:

а) на загальнодержавному рівні:

- державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (КТЕБ та НС);

- Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

б) на регіональному рівні:

- комісії обласних державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС).

В) на місцевому рівні:

- комісії районних держадміністрацій і виконавчих органів рад з питань ТЕБ та НС;

г) на об’єктовому рівні:

- комісії з питань НС об’єкта, яка забезпечує безпосереднє керівництво реагуванням на НС або загрозу її виникнення. («НС» 10/2000 с. 23).

Всі комісії створюються рішенням відповідного органу державної влади. Комісію, як правило, очолює перший заступник (на державному рівні – перший Віце-прем’єр).

Постійними органами управління ЄДС є:

а) на загальнодержавному рівні:

- Кабінет Міністрів України;

- міністерства та державні органи виконавчої влади.

Б) на регіональному рівні:

- обласні державні адміністрації;

- управління з питань НС та цивільного захисту населення (НС та ЦЗН).

В) на місцевому рівні:

- районні державні адміністрації;

- виконавчі органи місцевих рад;

- відділи з питань НС та ЦЗН г) на об’єктовому рівні:

- управління підприємств, організацій;

- відділи, сектори або штаби ЦО об’єктів;

До системи повсякденного управління ЄДС відноситься;

- центри управління в НС;

- оперативно-чергові служби управлінь і відділів з питань НС та ЦЗН;

- диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

Для координування діяльності органів виконавчої влади, що пов’язана з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на НС природного походження створена постійно діюча комісія з техногенно-екологічної безпеки та НС (стенд). На державному рівні комісію з ТЕБ та НС очолює перший віце-прем’єр, а на територіальному рівні – перші заступники голів місцевих держадміністрацій. В окремих випадках комісія з ТЕБ та НС може створюватись на великих підприємствах. Члени комісії з ТЕБ та НС очолюють підкомісії за видами НС: при аваріях на АЕС, при аваріях зі СДОР, при аваріях на залізниці, при лісових пожежах, при аваріях на об’єктах нафто-газовидобутку, при численних захворюваннях.

Обсяг поточної роботи комісії пов’язаний:

- з виявленням видів та джерел небезпеки;

- прогнозуванням можливості виникнення НС і їх наслідків;

- визначенням необхідних сил та засобів для ліквідації НС;

- організацією захисту та життєзабезпечення людей в умовах НС;

- забезпеченням готовності сил, що залучаються до проведення РНР та інше.

До складу сил і засобів ЄДС входять:

відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт. Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні формування з яких складаються зазначені сили, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення робіт в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають в стані постійної готовності. У виняткових випадках для ліквідації НС залучаються спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони у порядку, який визначено законом України «Про надзвичайний стан». Також можуть залучатись до ліквідації НС та їх наслідків в межах що не суперечать чинному законодавству сили і засоби МВС, Держкомкордону і СБУ.

Фінансування заходів ЦО здійснюється за рахунок відповідно державного і місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування згідно з законодавством України.

Для надійного та стійкого управління процесами захисту населення в НС своєчасного проведення РНР в осередках ураження та інше створюється система зв’язку та інформаційного забезпечення.

Система зв’язку містить:

- вузли зв’язку стаціонарних та пересувних пунктів управління;

- лінії прив’язки до вузлів зв’язку державної мережі;

- лінії, канали та засоби зв’язку, що надаються у розпорядження органів ЦО міністерствами та їх органами на місцях;

- сили та засоби зв’язку сполучень та частин ЩЛ Міноборони, Міністерства Внутрішніх Справ;

- резерв сил та засобів зв’язку.

Інформаційне забезпечення функціонування ЄДС здійснюється:

- центром управління в НС МНС;

- силами і засобами Урядові інформаційно-аналітичної системи з питань НС із залученням технічних засобів і студійних комплексів Мінінформу;

- інформаційними центрами і центрами управління в НС міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

- центрами управління в НС обласних державних адміністрацій та відповідних органів місцевого самоврядування;

- уповноваженими органами з питань НС та ЦЗН;

- інформаційними службами підприємств, установ, організацій і потенційно небезпечних об’єктів із залученням засобів зв’язку і передачі даних (Єдиний сигнал ЦО «Увага всім» завивання електросирен увімкнути радіо, телевізор).

Залежно від масштабів і особливостей НС, рішенням відповідних органів у межах конкретної території встановлюється один з таких режимів функціонування системи захисту населення і територій:

- режим повсякденної діяльності – при нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, метеорологічної обстановки;

- режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні виробниче промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, метеорологічної обстановки, одержання прогнозу про можливість виникнення НС;

- режим надзвичайної ситуації – при реальної загрозі виникнення НС і реагування на неї;

- режим надзвичайного стану – запроваджується відповідно до Закону України « Про надзвичайний стан».

Питання 2. Призначення та склад сил Цивільної оборони України.

Для захисту населення і територій, попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються сили цивільної обо­рони.

Силами Цивільної оборони є:

1. Оперативно – рятувальна служба цивільного захисту (ОРСЦЗ).

2. Спеціалізовані формування цивільної оборони (СФ ЦО).

3. Невоєнізовані формування цивільної оборони (НФ ЦО).

Оперативно – рятувальна служба цивільного захисту – це формування, які підпорядковуються керівникові центрального орга­ну виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах за­хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. ОРСЦЗ призначе­на для захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводить рятувальні та інші невідкладні роботи.

Крім того ОРСЦЗ виконує такі завдання:

- приймають участь в заходах, спрямованих на запобігання НС;

- виконують аварійно – рятувальні роботи та інші невідкладні заходи з оперативної локалізації та ліквідації наслідків НС;

- приймають участь у локалізації і ліквідації великих лісових пожеж;

- здійснюють роботи з санітарної обробки населення;

- роботи зі спеціальної обробки техніки, іншого майна, знезаражування будівель, споруд та територій;

- приймають участь у забезпеченні евакуації населення і культурних цінностей із зон НС;

- приймають участь у здійсненні карантинних заходів під час епідемій (епізоотій, епіфітотій);

- виконують піротехнічні роботи, пов’язані із знищенням вибухонебезпечних речовин.

ОРСЦЗ містить:

- орган управління;

- аваррійно-рятувальні загони у містах Київ, Мелітополь, Дрогобич та Ромні;

- спеціальні загони: морський у м. Керч, авіаційний у м. Ніжин;

- вузли зв’язку у містах Київ та Переяславль – Хмельницький;

- підрозділи забезпечення;

- 27 гарнізонів служб обласного підпорядкування;

- пожежно – рятувальні підрозділи (у адміністративних районах).

Загальна кількість служби складає біля 70000 чоловік.

Спеціалізовані формування цивільної оборони – це складова час­тина сил цивільної оборони, що призначена для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руй­нуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазо­добувних промислах, проведення профілактичних та відновлювальних робіт, у тому числі і поза межами України.

Спеціалізовані формування утворюються в залежності від рівня підпорядкування: центрального підпорядкування – центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; територіального – місцевою державною адміністраці­єю, об’єктового – адміністрацією підприємства, установи, організації.

Спеціалізовані формування виконують:

- рятувальні, аварійні та евакуаційні роботи в осередку ураження і надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на робочому місці або під час евакуації;

- роботи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям;

- виробництво, ремонт і технічне обслуговування дихальних апа­ратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв’язку, іншого облад­нання для боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій.

За окремими договорами спеціалізовані формування:

- виконують роботи неаварійного характеру, спрямовані на поси­лення протиаварійного захисту потенційно небезпечних об’єктів;

- здійснюють підготовку персоналу потенційно небезпечних об’єк­ті до дій у надзвичайних ситуаціях;

- виконують завдання гуманітарної та інших видів допомоги, виз­начених Женевськими конвенціями про захист жертв війни та цивільного населення.

Для реалізації покладених завдань спеціалізовані формування ма­ють у своєму складі оперативні та допоміжні підрозділи, науково-дос­лідні організації, підприємства.

Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслід­ків надзвичайних ситуацій.

Невоєнізовані формування цивільної оборони – це складова час­тина сил цивільної оборони, які утворюються на воєнний час в областях, містах, районах, а також на підприємствах, що будуть продовжувати свою виробничу діяльність під час війни, а на мирний час – для прове­дення рятувальних і інших невідкладних робіт в осередках ураження. НФ ЦО – це група людей, об’єднаних в загони, команди, ланки, які працюють на певному об’єкті, забезпечені спеціальною технікою і майном та підготовлені до ліквідації наслідків у НС.

За підпорядкованістю всі невоєнізовані формування ЦО поділя­ються на територіальні та об’єктові, а за призначенням – на формування загального призначення і формування забезпечення (служб ЦО).

Територіальні формування утворюються в областях, містах, місь­ких і сільських районах та підпорядковуються відповідному начальнику ЦО (області, міста, району). Вони залучаються до виконання завдань ЦО при виникненні надзвичайних ситуацій на найбільш важливих об’єктах.

Об’єктові формування утворюються на об’єктах народного гос­подарства, які продовжують свою діяльність в умовах НС, і виконують рятувальні та інші невідкладні роботи на своїх об’єктах.

Формування загального призначення залучаються до проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в осередках ураження. До них належать: збірні загони (команди, групи); збірні загони (команди, групи) механізації робіт і рятувальні загони (команди, групи).

Формування забезпечення (служб ЦО) створюються для виконан­ня спеціальних заходів під час проведення рятувальних і інших невідклад­них робіт (розвідка, надання медичної допомоги, локалізація і гасіння по­жеж, проведення заходів радіаційного і хімічного захисту, ведення аварійно-технічних робіт, забезпечення охорони громадського порядку тощо).

До невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження. Зараху­вання до невоєнізованих формувань не звільняє від основної діяльності.