1.4 Проблемні питання, щодо ведення обліку поточних зобов’язань

Здійснюючи суттєвий вплив на фінансову стійкість і платоспроможність суб’єктів господарювання,  поточні зобов’язання з огляду на динамічний характер потребують ефективного управління грошовими потоками та контролю за фактичним станом розрахунків.

Під час діяльності будь-яких підприємств, їх ефективна робота в ринкових умовах та під час фінансової кризи залежить від знаходження резервів залучення і доцільного використання фінансових ресурсів, які надходять як із зовнішніх, так із внутрішніх джерел фінансування. Основним видом таких ресурсів є зобов’язання, а тому саме рівень управління впливає на такий показник діяльності підприємства як збільшення величини капіталу за умови мінімізації його вартості. Вирішення даного питання обумовлює необхідність розвитку інформаційної системи щодо управління зобов’язаннями, удосконалення її структури і поєднання інформаційних потоків, які формуються в системі бухгалтерського обліку.

В умовах фінансової кризи та недостатньої теоретичної розробки питань визнання поточних зобов’язань, розбіжності щодо їхнього визначення у правовому та обліковому полі, недосконалість методики відображення заборгованостей у регістрах бухгалтерського обліку і фінансовій звітності характеризують цей вид пасивів як одну з найбільш складних ділянок облікового процесу.

В літературних джерелах існують рівнозначні підходи щодо визначення поняття «поточні зобов’язання». В усіх визначеннях поточні зобов’язання трактуються як складова капіталу підприємства, сума заборгованості або боргів підприємства.

Трактування поняття «поточні зобов’язання» в літературних джерелах розглянемо в табл. 1

Таблиця 1

Розкриття поняття «поточні зобов’язання» в літературних джерелах

№ з/п	Джерело	Визначення
1	2	3
1.	Завадський І.С., Осовська Г.В., Юшкевич О.О. [107 с 133]	Поточні зобов’язання – сума боргів, що належить сплатити підприємству, організації, установі. Поточні зобов’язання виникають в процесі господарської діяльності підприємства, організації, установи і свідчать про залучення коштів в господарську діяльність підприємства
2.	Чабанова Н.В. [112 с 179]	Поточні зобов’язання – це вимоги по відношенню до підприємства інших суб’єктів господарювання на отримання грошей, товарів або надання послуг
3.	Грабова Н.Н. [103 с 173]	Поточні зобов’язання – сума боргів, які належить сплатити підприємству іншим підприємствам, фірмам, а також громадянам, які є його кредиторами
4.	Ткаченко Н.М. [13 с 153]	Поточні зобов’язання – заборгованість підприємства по оплатам іншим суб’єктам господарювання
5.	Загородній В.П. [10 с 172]	Поточні зобов’язання – сума заборгованостей підприємства (організації) юридичним або фізичним особам (кредиторам), що має бути погашена на протязі операційного циклу. Виникає внаслідок господарських стосунків між ними
6.	Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. [12 с 198]	Поточні зобов’язання - це складова капіталу підприємства, яка представляє собою вимоги до підприємства з боку фізичних та юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг
7.	Кірейцев Г.Г. [108 с 243]	Поточні зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди
8.	Житна І.П. [105 с 112]	Поточні зобов’язання - сума заборгованості підприємства перед юридичними і фізичними особами
9.	Філімоненков О.С. [111 с 234]	Поточні зобов’язання – це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування
10.	Грішина О. [104 с127]	Поточні зобов’язання – заборгованість, яка має бути погашена протягом поточного операційного циклу підприємства

Два автора підкреслюють, що дана заборгованість має бути погашена протягом операційного циклу підприємства, вісім з них визначають поточні зобов’язання насамперед як суму заборгованості підприємства, але жоден не розглядає його «глибше», наприклад як, свого роду, вид комерційного кредиту.

Проблема обліку поточних зобов’язань на підприємстві проаналізована авторами не достатньо, тому потребує ґрунтовної теоретичної розробки. Дослідження ускладнюється через різноманітність видів зобов’язань, методів їхнього погашення, велику кількість суб’єктів та об’єктів.

Перехід до ринкової економіки, корінні зміни виробничих відносин у всіх сферах господарювання, створення й розвиток фондового ринку, прагнення до пожвавлення внутрішнього інвестиційного клімату, інтеграція України у світову економіку й залучення іноземних інвестицій викликає необхідність перебудови методологічних, методичних й організаційних принципів і методів ведення бухгалтерського обліку й звітності відповідно до міжнародної практики.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про поточні зобов’язання підприємств та розкриття її у фінансовій звітності визначають НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», П(С)БО 11 «Зобов’язання», П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», П(С)БО 26 «Виплати працівникам».

Облік поточних зобов’язань розпочинається з його визнання, оцінки та фіксації в системі рахунків. Якщо у питанні визнання зобов’язань П(С)БО та МСФЗ узгоджені (оцінка їх може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід внаслідок погашення існуючої заборгованості), то щодо оцінки зобов’язань існує ряд відмінностей.

Характерною ознакою зобов’язань є часові межі. Суттєвим для користувачів фінансової звітності є розуміння фінансового стану підприємства, в тому числі фінансових труднощів, а також можливих перспектив його розвитку. В даному аспекті фінансова звітність не достатньо розкриває інформацію про поточні зобов’язання. Посиленням аналітичної ємності звітності, її інформативності, співставності показників могло б стати розділення пункту «кредиторська заборгованість» на дві статті: «кредиторська заборгованість, термін сплати якої не настав» та «кредиторська заборгованість, не сплачена в належний термін», що б дало можливість користувачам справедливо оцінити реальну заборгованість підприємства.

Структурна перебудова української економіки та новітні досягнення в галузі бухгалтерського обліку обумовлюють необхідність перегляду організації бухгалтерського обліку, методики відбиття господарських операцій, обсягу і змісту фінансової звітності.

Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено клас 6 «Поточні зобов’язання». Проаналізуємо підхід до обліку деяких підвидів поточних зобов’язання на основі поділу по плану рахунків, враховуючи методику ведення первинного, синтетичного і аналітичного обліку та порядок відображення у звітності кожного їхнього виду .

Одним з найбільш вагомих операцій в системі поточних зобов’язань мають розрахунки з постачальниками і підрядниками. Підставою для економічних взаємовідносин господарюючих суб’єктів являється господарський договір. У момент укладення договору в підприємств уже виникли права і обов’язки, які ніяким чином не відображаються в бухгалтерському обліку, до того моменту, коли хоча б одне із них не перейде до виконання умов договору. Хотілося б звернути увагу на те, що факт укладення господарського договору є джерелом зобов’язань.

Дуже часто, при здійсненні контролю за поточними зобов’язаннями, плануванні розрахункових операцій і конкретно при проведенні розрахунку з постачальниками для бухгалтера, який керується бухгалтерськими даними, стає сюрпризом наявність нового договору (а тим більше термінова необхідність оплати по ньому, за відсутності необхідних незапланованих коштів). З даною проблемою легко зіткнутись на великих підприємства, з різноманітністю служб і розгалуженістю задач.

Облік розрахунків із постачальниками і підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги ведеться на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками». Сам факт укладення господарських договорів (не говорячи вже, про економічний зміст договору), на рахунках обліку не відображається, хоча це б було доцільним для поглиблення інформованості бухгалтерської служби.

Не менш важливим є розрахунки з працівниками підприємства, облік яких ведеться на рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці». Зараз існує тенденція до невчасної виплати заробітної плати на більшості приватних підприємств України. Серед важливих проблем сучасності – незацікавленість підприємств у своєчасному розрахунку зі своїми працівниками, оскільки така заборгованість за суттю є безоплатним кредитом. М.С. Пушкар зазначає, що "...з економічної точки зору виходить, що не підприємство авансує гроші на заробітну плату, а персонал авансує зароблені кожного дня гроші своєму підприємству" [7]. В зарубіжних країнах це питання постало менш гостро, оскільки в них практикується потижнева оплати праці. Проте це збільшує обсяг бухгалтерської роботи. М.С. Пушкар пропонує таке вирішення цієї проблеми, щоб за своє авансування "...працівники отримували не лише компенсацію, пов’язану з рівнем інфляції, а й відсотки за кредитування підприємства у розмірі ставки Національного банку. Такий порядок краще стимулював би своєчасну виплату заробітної плати..." [7,8]. Натомість, зараз, за несвоєчасну виплату заробітної плати підприємство, можливо, й сплачує штрафи, проте сплачує їх державі, що ніяким чином не відноситься до працівників, які по суті надали кредит. Окрім того, не краща ситуація спостерігається на державних підприємствах, де взагалі відсутній стимул для вчасної виплати заробітної плати, так як штраф державне підприємство сплачуватиме державі.

Іншим видом поточних зобов’язань є зобов’язання перед бюджетом. До цього виду заборгованості слід ставитись дуже відповідально, оскільки неправильне нарахування сум податків і обов’язкових платежів, невчасне їхнє перерахування до бюджету спричинює не лише сплату пені, а й адміністративну або навіть кримінальну відповідальність[5].

З огляду на різні види податків і зборів, а також через появу нових та ліквідацію раніше діючих, зміну ставок і терміну сплати бухгалтеру слід не лише бездоганно здійснювати первинний та аналітичний облік розрахунків за податками і зборами (обов’язковими платежами), а й постійно стежити за змінами щодо оподаткування.

Для узагальнення інформації за всіма видами платежів до бюджету, в тому числі податків з працівників підприємства, використовується рахунок 64 «Розрахунки за податками і платежами», що не зовсім доцільно, так як це один з найважливіших видів зобов’язань.

В Україні до 2000 р. нинішній рахунок 64 "Розрахунки за податками і платежами" заміняли три рахунки: 65 "Розрахунки по позабюджетних платежах", 67 "Податкові розрахунки" і 68 "Розрахунки з бюджетом". Очевидно, що це забезпечувало більший контроль за правильністю і своєчасністю обліку розрахунків за податками і платежами. Хоча така методика відображення обліку розрахунків з бюджетом характерна для багатьох розвинутих країн, об’єднання обліку за всіма видами платежів до бюджету понижує якість інформації і зрозумілість фінансової звітності.

Останнім рахунком, який передбачено в Плані рахунків для ведення обліку поточних зобов’язань, є 68 «Розрахунки за іншими операціями». На цьому рахунку обліковують ті операції, які не відображаються на інших рахунках поточних зобов’язань. До рахунка 68 «Розрахунки за іншими операціями» в Плані рахунків передбачено такі субрахунки:

681 «Розрахунки за авансами одержаними»;

682 «Внутрішні розрахунки»;

683 «Внутрішньогосподарські розрахунки»;

684 «Розрахунки за нарахованими відсотками»;

685 «Розрахунки з іншими кредиторами».

Об’єднання на одному рахункові різних за економічним змістом розрахунків не зовсім обґрунтоване. Як видно з переліку субрахунків, на рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями» обліковують розрахунки як з покупцями і замовниками, так і з дочірніми підприємствами, з виробничими одиницями й господарствами, виділеними на окремий баланс, з навчальними закладами тощо.

Останнім часом в Україні зосереджено особливу увагу на вдосконаленні обліку на підприємстві. Питання структури, поняття та методики обліку поточних зобов’язань знайшли своє відображення в працях як вітчизняних так і зарубіжних вчених-економістів: Сопко В.В., Єфіменко В.І., Бутинця Ф.Ф., Кужельного М.В., Кузьминського А.М., Крамаровського Л.М., Чумаченко М.Г., Лінник В.Г., Бєлобжецького І.А., Білухи М.Т., Голова С.Ф., Савицької Г.В., Стражева В.Н., Дрозда І.К., Усача Б.Ф., Дж. Фостера, Шевчука В. О., Штейнмана М. Я. та інших.

П(С)БО не збігаються структурою та змістом з МСБУ і це дає підставу окремим експертам (переважно західним) стверджувати про невідповідність бухгалтерського обліку України міжнародним стандартам. Що стосується обліку зобов’язань І. Губіна [38] зазначає надмірну лаконічність П(С)БО 11 «Зобов’я-зання», який на декількох сторінках машинопису об’єднав чотири міжнародних стандарти з значним обсягом інформації. Загальним методологічним підходам по визначенню зобов’язань та їх визнанню в П(С)БО 11 не приділено достатньої уваги.

Удосконалення існуючої в Україні системи обліку поточних зобов’язань можливе лише за умови її уніфікації, з міжнародною, але при одночасному урахуванні національних особливостей. Хоча, застосовувати в наших умовах традиційні за кордоном методики аналізу кредиторської заборгованості не завжди доцільно, через відсутність необхідного обсягу вірогідної і доступної інформації щодо розрахунків з кредиторами, – це дозволить повністю розкрити облікову інформацію для ефективного управління господарською діяльністю підприємств.

Висновки до розділу 1

Таким чином, проведено теоретичне дослідження з питань визначення економічного змісту поняття «поточні зобов’язання», визначена класифікація заборгованості та причини її виникнення. На підставі проведеної роботи зроблено наступні висновки:

1. Поточні зобов’язання підприємства, що відображають його заборгованість перед партнерами по комерційних операціях згідно з рахунками, прийнятими до оплати, в практиці називають кредиторською заборгованістю. Тобто, кредиторська заборгованість — це суми короткотермінових зобов’язань підприємства перед постачальниками, робітниками з оплати праці, бюджетом та інших фінансових зобов’язань. Її обсяг, якісний склад і рух характеризують стан платіжної дисципліни, яка є свідченням стійкості фінансового стану.

2. Фінансовий стан підприємства нерідко залежить від своєчасності розрахунків, тому в умовах ринкової економіки важливе значення має облік, аналіз та контроль поточних зобов’язань. Тому, серед пріоритетних напрямків стратегії розвитку чільне місце посідає фінансове оздоровлення підприємств і, насамперед, подолання затяжної і глибокої кризи неплатежів.

3. Низька платоспроможність підприємств викликає створення великих обсягів кредиторської заборгованості на балансі підприємств.

4. Важливим напрямом управління кредиторською заборгованістю є вивчення джерел погашення короткострокових фінансових зобов’язань підприємства. При цьому здійснюється порівняння величини погашених короткострокових зобов’язань з сумою виручки від можливих видів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

5. Розгляд нормативних актів, що прямо чи опосередковано регламентують питання обліку поточних зобов’язань, підтверджує недосконалість законодавчої бази. Тому можна сказати, незважаючи на зрушення у напрямку удосконалення методології обліку залишається багато невирішених питань.