6. Компетенція Верховної Ради України в сфері забезпечення національної безпеки.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України:

• визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки;

• формує законодавчу базу в цій сфері;

• схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

Верховна Рада України у межах, визначених у ст. 85 Конституції України повноважень:

• здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки і оборони;

• приймає закони у сфері національної безпеки; визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики;

• заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

• оголошує за поданням Президента України стан війни й укладення миру;

• схвалює рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

• здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України;

• затверджує загальну структуру, чисельність і визначає функції окремих суб'єктів забезпечення національної безпеки (Збройних сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України);

• схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, upo направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

7. Сили забезпечення національної безпеки України.

Одразу ж зауважимо, що свого часу як у КНБ, так і у нинішньому Законі України "Про основи національної безпеки України" вживається термін "воєнна організація держави". Згідно з КНБ воєнна організація держави включала в себе Збройні сили України, Службу безпеки України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, які мали забезпечити оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності її кордонів; протидію зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; боротися з організованою злочинністю; забезпечувати захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.

Водночас у нинішньому Законі України "Про основи національної безпеки України", окрім воєнної організації держави, серед суб'єктів забезпечення національної безпеки окремо виділені правоохоронні органи. Тому, відповідно до ст. 1 даного закону воєнна організація — сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз, а правоохоронні органи — органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Відповідно Воєнна організація забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру; а правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів.

Цікавим є і те, що дані терміни також застосовується і в Законі України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави". Причому у ст. 1 даного закону воєнна організація визначається як охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Відповідно правоохоронні органи — державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції . Очевидні розбіжності, які різнять визначення даних термінів від аналогічних у Законі України "Про основи національної безпеки України".

Таким чином, ураховуючи викладене, доцільним є застосування терміну "сили забезпечення національної безпеки", який доцільно використовувати при розгляді проблем націобезпекової проблематики.

У свою чергу сили забезпечення національної безпеки включають в себе Службу безпеки України, Збройні сили України, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Державну прикордонну службу України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державну митну службу України, Управління державної охорони України, Державну податкову службу України, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, які:

• забезпечують національну безпеку України, захист її державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності державних кордонів;

• здійснюють безпосередній управлінський вплив на зовнішні і внутрішні загрози та небезпеки, а також сприяють у формуванні передумов для здійснення ефективного управління ними;

• здійснюють боротьбу зі злочинністю, пріоритетними напрямами якої є: боротьба з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, тероризмом та іншими формами екстремізму, контрабандою, кіберзлочинністю, відмиванням надходжень, одержаних злочинним шляхом;

• забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.