45. Топографічна анатомія жовчного міхура і жовчних протоків.

Жовчний міхур — це грушо- або вере­теноподібної форми резервуар для жов­чі, розміщений на вісцеральній поверхні печінки в fossa vesicae fellea. Ємність його 40—60 мл.

Жовчний міхур знаходиться справа в точці пересічення реберної дуги з се­редньоключичною лінією, дещо зовні від правого прямого м'яза живота. Спереду і зверху міхур прилягає до печінки, справа і знизу — до правого згину обо­дової кишки, зліва — до пілоруса. В ньо­му розрізняють дно (fundus vesicae felleae) — найбільш розширену, за­округлену частину, напрямлену вперед, до нижнього краю печінки, циліндричної форми тіло (corpus vesicae felleae) та шийку (collum vesicae felleae) — вузьку частину міхура, яка поступово пере­ходить у міхурову протоку (ductus cysticus) .

Відношення очеревини до жовчного міхура непостійне і має індивідуальні коливання. В одних випадках очеревина покриває лише нижню поверхню міхура, в інших — нижню і бокову поверхні, а іноді вона вкриває жовчний міхур з усіх сторін і між ним і печінкою утворюється брижа. В цьому випадку можливі завороти міхура, оскільки він стає рухомим.

Кровопостачання жовчного міхура здійснюється жовчноміхуровою артерією (a. cystica), яка найчастіше відходить від правої гілки власної пе­чінкової артерії. Венозна кров від жовчного міхура відтікає через жовчно-міхурову вену (v. cystica), яка супро­воджує однойменну артерію і впадає у ворітну вену або в праву її гілку.

Лімфовідтік відбувається в лім­фатичні вузли першого порядку, які розміщені в печінково-дванадцятипалій зв'язці, біля воріт печінки (nodi lympha-tici hepatici).

Жовчні протоки. До позапечінкових жовчних проток відносять праву та ліву печінкову, загальну печінкову, міху рову і загальну жовчну протоки.

Печінкова протока (права і ліва) (ductus hepaticus dexter et sinister) ви­ходить із товщі печінки.

Загальна печінкова протока (ductus hepaticus communis) утворена шляхом злиття правої та лівої печінкових про­ток.

Міхурова протока (ductus cysticus) має довжину 1—5 см, в середньому 2—3 см, діаметр — 3—5 мм. Іде в бік воріт печінки донизу між листками пе­чінково-дванадцятипалої зв'язки і, з'єд­навшись з загальною печінковою про­токою, утворює загальну жовчну про­току -(ductus choledochus), яка відкри­вається.

Загальна жовчна протока (ductus choledochus) має довжину 5—8 см, діаметр б—10 мм. Залежно від розташу­вання в протоці розрізняють чотири частини. Перша частина прото­ки називається наддванадцятипалою, оскільки вона розміщена в товщі пе­чінково-дванадцятипалої зв'язки, про­стягаючись до верхнього рівня двана­дцятипалої кишки. Друга частина проходить за очеревиною, позаду верх­ньої частини дванадцятипалої кишки, і тому називається задньодванадцяти­палою. Третя частина найчасті­ше розміщена в товщі головки підшлун­кової залози, ближче до її задньої по­верхні, рідше — в борозні між головкою підшлункової залози і низхідною части­ною дванадцятипалої кишки або на зад­ній 'поверхні головки підшлункової за­лози. Ця частина називається задньою підшлунковою. Четверта части-н а в косому напрямку пронизує задню стінку дванадцятипалої кишки і відкри­вається на її великому соску. Найчасті­ше кінцеві частини загальної жовчної протоки та протоки підшлункової залози зливаються, утворюючи печінково-під­шлункову ампулу (ampulla hepatopan-creatica), в окружності якої непосмуго­вані м'язові волокна формують кільце­подібний стискач ампули (sphincter am-pullae).

Кровопостачання жовчних проток здійснюється гілками печінкових, жовчноміхурової, правої шлункової, під­шлунково-дванадцятипалої артерій. Ве­нозна кров відтікає у ворітну вену.

Іннервація. Загальну жовчну протоку іннервують гілки печінкового, підшлунковозалозистого і дванадцяти-палокишкового сплетень.