2. Поняття аудиторських доказів, їх види.

Аудиторські докази – надійна, достовірна інформація, яку аудитор отримує при проведенні перевірки та на які аудитор спирається при висловленні своєї думки та складанні аудиторського висновку. Кількість аудиторських доказів, які необхідно отримати під час перевірки прямо пропорційно пов’язана зі встановленим рівнем ризику, тобто чим вищий ризик, тим більше доказів необхідно отримати. Слід відмітити, що чим вища якість доказів, тим менше доказів необхідно зібрати для підтвердження встановленої мети.

Всі аудиторські докази мають певне джерело походження. Залежно від джерела походження виділяють такі види аудиторських доказів:

• зовнішні (отримані від третіх осіб)

• внутрішні (інформація, отримана від підприємства, що перевіряється);

• змішані (інформація, отримана від підприємства та підтверджена третьою особою, наприклад акт звірки з дебіторами чи кредиторами)

Аудитор же використовувати будь-які з видів доказів. Головною умовою є те, щоб отримані докази були достовірними та відповідними (тобто дійсно підтверджували поставлену мету).

Достовірність або надійність аудиторських доказів. Коли аудитор оцінює надійність отриманих доказів, він користується деякими критеріями. По-перше, більш надійними вважаються докази, отримані із незалежних джерел. По-друге, надійність аудиторських доказів, наданих працівниками підприємства (тобто бухгалтерські документи) залежить від ефективності засобів внутрішнього контролю. По-третє, переваги надаються доказам, отриманим у письмовій формі (і лише оригіналам документів, а не ксерокопіям та фотокопіям). Втім, будь-які правила мають винятки. Можлива ситуація, коли підприємство не має оригіналу документів, лише копії. У такому випадку аудитор повинен оцінити ефективність засобів контролю щодо отримання копій документів, їх авторизації та зберігання. Якщо з точки зору аудитора засоби контролю є ефективними, достовірність таких доказів значно підвищується.

Аудиторські докази є більш переконливими, якщо вони отримані із різних джерел і підтверджують, а не суперечать один одному. Якщо докази, отримані із різних джерел суперечать один одному, це вимагає від аудитора проведення додаткових процедур, аби визначити причини такої невідповідності.

Релевантність (доречність) аудиторських доказів. При перевірці фінансової звітності, аудитор шукає не лише підтвердження її достовірності у фінансовому аспекті, а і підтвердження того, що при складанні звітності були дотримані наступні принципи:

• точне вимірювання - точність відображення в обліку суми проведених господарських операцій, правильність визнання доходів і витрат та їх віднесення до відповідного облікового періоду;

• повнота відображення - відсутність невідображених в бухгалтерському обліку господарських операцій, активів та зобов’язань, нерозкритих статей звітності;

• подання та розкриття – всі господарські операції, пояснення до них, а також активи та зобов’язання розкриті та відображені у повному обсязі та згідно із правилами їх відображення в бухгалтерському обліку;

• права та зобов’язання – належність, відображених у фінансовій звітності активів та зобов’язань даному суб’єкту господарської діяльності на дату складання звітності;

• існування - наявність станом на певну дату активу або зобов’язання, відображеного у фінансовій звітності;

• виникнення - всі розкриті у звітності операції та події дійсно відбулися протягом звітного періоду та відносяться до даного суб’єкта господарської діяльності;

• вартісна оцінка - відображення у фінансовій звітності балансової вартості активів, зобов’язань, власного капіталу та виплат акціонерам.

У ході складання програми аудиторської перевірки, по кожній групі статей та звіту про фінансові результати визначається, які з вищеперерахованих принципів мають бути підтверджені у ході перевірки. При цьому, підтвердження одного принципу не гарантує підтвердження решти. Наприклад, при аудиті основних засобів, ми можемо знайти підтвердження їх існування та належності даному підприємстві, але не отримати доказів правильного відображення їх вартісної оцінки.