2. Методика внутрішнього аудиту

На відміну від зовнішнього аудиту, який проводиться уже по готовій остаточній фінансовій звітності та носить офіційний характер, внутрішній аудит може носити як плановий, так і позаплановий характер.

Як ми бачили на рис. 11.1, для збору необхідних доказів внутрішні аудитори використовують і прийоми фактичного контролю (суцільна або вибіркова інвентаризація, контрольні заміри, експертні оцінки), обстеження та документальний контроль, а також проведення аналітичних процедур, спостереження, опитування зустрічні перевірки тощо.

Які саме методи та процедури повинні застосовуватись, яка кількість доказів повинна бути зібрана – все це внутрішній аудитор вирішує самостійно, керуючись своїм досвідом.

Перейдемо до більш детального розгляду методичних прийомів внутрішнього аудиту.

Інвентаризація майна. Як правил, присутність внутрішнього аудитора під час проведення річної чи іншої планової інвентаризації є обов’язковою. До початку проведення інвентаризації внутрішній аудитор повинен докладно вивчити бухгалтерську документацію по інвентаризаціям, які проводилися раніше, ознайомитися із номенклатурою товарно-матеріальних цінностей, проаналізувати наявну на підприємстві систему обліку ТМЦ та виявити слабкі сторони в її організації. Під час проведення інвентаризації внутрішній аудитор повинен проводити контрольні заміри, у разі виявлення недостач, з’ясувати їх причини. Якщо підприємство має на своєму відповідальному зберіганні товарно-матеріальні цінності, що належать третім особам, внутрішній аудитор повинен впевнитись у тому, що такі цінності обліковуються окремо.

Інвентаризація розрахунків із покупцями та постачальниками. Першим кроком внутрішнього аудитора при інвентаризації розрахунків з контрагентами є визначення причин виникнення заборгованості, строків її виникнення та реальність її погашення. Якщо величина дебіторської та кредиторської заборгованості є суттєвою, і протягом тривалого періоду не відбувалось ніяких рухів щодо її погашення, то внутрішній аудитор повинен доповісти своєму керівництву, що існують суттєві порушення в організації фінансово-розрахункової дисципліни. Серед інших дій аудитора при інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами є перевірка наявності актів зустрічних звірок, наявність договорів на постачання і придбання, визначення того, які міри були застосовані щодо повернення заборгованості тощо. Особлива увага внутрішнього аудитора повинна бути приділена списанню заборгованості та створенню резерву сумнівних боргів.

Контрольний замір. За допомогою даного методу внутрішні аудитори визначають фактичний обсяг виконаних будівельних та монтажно-будівельних робіт та правильність їх оплати. Проводити контрольні заміри найдоцільніше по тим об’єктам, де спостерігається значне відхилення фактичних витрат від запланованих. Важливим джерелом доказів є проведення порівняння фактичного використання матеріалів з встановленими нормами. Будь-яке відхилення потребує уваги аудитора.

Лабораторний аналіз. Даний метод дозволяє виявити певні показники якості певних об’єктів контролю шляхом проведення відповідного аналізу. Лабораторний аналіз можуть використовувати, наприклад для визначення жирності молочних продуктів, вологості продуктів тощо.

Експертна оцінка. Даний метод передбачає залучення до перевірки незалежних експертів та спеціалістів. Внутрішній аудитор самостійно приймає рішення про залучення незалежного експерта у разі виникнення такої потреби.

Зустрічна перевірка. Проводиться з метою співставлення записів різних документів і має на меті підтвердження достовірності відображення в обліку господарських операцій, що відбулися на підприємстві. Зустрічна перевірка проводиться, як правило, із банками, а також дебіторами і кредиторами.

Аналітичні процедури. Аналітичні процедури вважаються найбільш ефективним методом для збору аудиторських доказів, тому вони активно використовуються внутрішніми аудиторами у своїй роботі. Видами аналітичних процедур є:

• порівняння фактичних показників із плановими, а також порівняння фактичних показників звітності із нормативними показниками, що регламентуються на законодавчому рівні;

• порівняння фактичних показників із аналогічними показниками інших підприємств галузі;

• вертикальний та горизонтальний аналіз статей балансу тощо.