58. Розпад комуністичного табору у Східній Європі та об’єднання Німеччини.

Епохальною подією кінця 80-х — початку 90-х років став крах комунізму у Східній Європі. У 1989—1991 pp. система, яка трималася на насильстві, примусі, узурпації громадянських свобод, упала настільки швидко й обвально, що висновок напрошувався один: передумови краху комунізму у країнах ЦПСЄ визріли давно і лише страх перед радянськими танками, які в 1956 р. прокотилися по народному повстанню в Угорщині та "празькій весні" 1968 p., утримував народи від повалення насаджених після 1945 р. режимів, що не виправдали надій і сподівань. Це могло статися і сталося тільки за умов докорінних змін у світі та цілковитої зневіри у "світле майбутнє". Не останню роль відіграло й нове політичне мислення, продеклароване новим лідером СРСР. Делійська 1986 р. та Белградська 1988 р. декларації, проголошені Горбачовим, визнавали невід'ємне право кожного народу на вибір свого суспільного шляху. Радянський Союз зобов'язався не втручатися у внутрішні справи соціалістичних країн ЦПСЄ, що означало кінець політики "радяноцентризму" та "доктрини Брежнєва", яка беззастережно була відкинута радянським лідером під час поїздки до Фінляндії у жовтні 1989 р. Радянські танки вже не могли з'явитися на вулицях столиць так званих країн народної демократії. Цей шанс швидко й ефективно був використаний тими, хто жив за умов насильно насадженого тоталітаризму. Крах комунізму у країнах ЦПСЄ призвів до розвалу ялтинської системи поділу світу на сфери впливу переможців, яка відразу ж після 1945 р. стала системою протиборства і конфронтації, до швидкого згортання "холодної війни". Радянському Союзові більше нічого було просувати в Європі та світі, він сам почав вибиратися з-під уламків власного комунізму, а американцям та їхнім союзникам більше нічого було стримувати. Водночас розпалися й міжнародні структури комуністичного блоку — ОВД та РЕВ (1991). Спроби комуністичних сил у серпні 1991 р. зупинити об'єктивний процес краху тоталітаризму в СРСР завершилися спонтанним розпадом Радянського Союзу.

Об'єднання Німеччини.

У грудні 1989 р. було піднято питання про об'єднання двох Німеччин. Почались пошуки формули об'єднання.

Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але вибори 1990 р. дали перемогу ХДС, яка виступала за негайне об'єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження земель на сході у федерацію. Уряд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мез'єром, приступив до реалізації цього процесу.

1 червня 1990 р. у НДР було введено західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня проведено вибори і відновлено 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

3 жовтня 1990 р. відбулось об'єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об'єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

Західноберлінський з’їзд СДПГ прийняв документ-заяву «Німці в Європі». В ньому було сказано: «Ми вдячні мужнім та далекоглядним політикам, таким як Віллі Бранд та Михайло Горбачов, та нашим друзям на Заході, які разом з нами працювали в інтересах розрядки».

Об'єднання Німеччини породило низку проблем:

- інтеграції східних земель в ФРН;

- структурної перебудови економіки НДР;

- соціальну напруженість;

- ворожнечу до іноземних робітників (5 млн.осіб);

- вироблення нової зовнішньої політики ФРН.