80. Традиційне та індустріальне суспільство - порівняльна характеристика.

Традиційному суспільству притаманні вкрай низькі темпи розвитку виробництва, що могли задовольнити лише потреби на мінімальному рівні.

У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа.

Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним.

Індустріальне суспільство — суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку.

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок.

В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами.

Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

81. Формальні та неформальні соціальні інститути.

У реальному житті люди, групи людей, які займають різне становище у суспільстві й беруть неоднакову участь в економічній, політичній, духовній сферах життєдіяльності, вступають між собою у різноманітні стосунки.

Щоб забезпечити сталість соціальних відносин, суспільство виробило своєрідну систему, яка узгоджує взаємодію його елементів.

У цій системі особливо важливу роль виконують соціальні інститути — досить стійкі форми організації та регулювання спільної діяльності людей.

Соціальний інститут – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

Соціальні інститути можна поділити на формальні й неформальні.

Формальні соціальні інститути регулюються законами, іншими нормативними актами. Регулюють щоденні особистісні контакти.

До формальних соціальних інститутів відносяться:

• Економічні інститути-банки, виробничі установи;

• Політичні інститути-парламент, міліція, уряд;

• Виховні і культурні інститути-родина, інститут і ін навчальні заклади, школа, художні установи.

Коли ж функції, засоби соціального інституту не знаходять втілення у формальних правилах, маємо неформальний інститут.

Неформальні інститути - спонтанно сформована система соціальних зв'язків, взаємодій і норм міжособистісного і міжгрупового спілкування.

Неформальні інститути виникають там, де несправність формального інституту викликає порушення важливих для жизнидеятельности всього соціального організму функцій. Немає жорстко закріплених стандартів.

Формальні інститути спираються на жорстку структуру відносин, у той час як в неформальних інститутах подібна структура носить ситуаційний характер.

Приклади неформальних інститутів-націоналізм, організації за інтересами - рокери, «дідівщина» в армії, неформальні лідери в групах, релігійні громади, діяльність яких суперечить законам суспільства.

З 2-ї пол. 20 ст. у багатьох країнах з'явилося безліч неформальних організацій і рухів (в т. ч. «Зелені»), що займаються природоохоронною діяльністю та екологічними проблемами,тощо.

82. Форми та види культури.

Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну - сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об'єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об'єкти, що використовуються людьми.

Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.

2) духовну - cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об'єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо).

Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути.

Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють її види.

Так, загальнолюдська культура - це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування.

Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях - істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

Елітарна культура - сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей.

Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) - це примітивна культура.

Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв'язана з життям широких народних мас.

Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис.

Масова культура витісняє і елітарну, і народну. Їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація.

Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура.Але найбільшого значення науковці надають вивченню національної культури.

Національна культура - це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни.

Одна національна культура може бути лише в тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й багато національних культур - субкультури національної більшості та субкультури національних меншин.