Дію такого механізму можна викласти у вигляді деякої послідовності включення особистості у світ культури:

• залучення до світу культури починається з освоєння наявних культурних цінностей, залишених у спадщину від попередніх поколінь;

• наявність суспільно значимих цінностей створює можливості комунікації в культурній діяльності, звільняє її від впливу чисто суб'єктивної сваволі;

• створення нових культурних цінностей можливо лише за умови високої організації суспільного виробництва;

• для створення й освоєння культурних цінностей і норм формуються організації двох типів: інституціалізовані спілки, об'єднання, санкціоновані державою (університети, академії, консерваторії і т. п.) та неформальні групи, екзотичні спілки однодумців (політичні партії, творчі спільноти, художні суспільства, комуни і т. п.). С

формовані організації мають щось загальне: вони викликають поділ творчих організаційних функцій, що закріплюються поділом праці усередині духовного виробництва.

• різні форми масової комунікації закладають технологічні основи створення й освоєння норм і цінностей культури, що здобуває через системи освіти систематизований, комплексний та формально загальний характер.

Культура, відкриваючи шлях наукою просвіті, стає могутнім фактором впливу на свідомості мас.

10. Засоби аналізу даних, одержання емпірично-обгрунтованих узагальнень, рекомендацій висновків

Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що,

по-перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами.

По-друге, ефективному проведенню соціологічних дос­ліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів.

По-третє, доцільність застосування того чи іншого методу у даному дослід­женні залежить від потенціалу методу, від змісту і завдань досліджен­ня, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і еконо­мічних ресурсів, якими володіє дослідницький колектив.

По-чет­верте, часто для збирання соціологічної інформації використову­ються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційних спо­собів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака).

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження зу­мовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпі­рично обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій.

За­лежно від методів отримання первинної інформації можливо за­стосування різних прийомів обробки й аналізу даних.

Так, якщо соціолог певну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу доку­ментів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз).

Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, ро­зумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження.

Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз — аналіз змісту) розрахований на запозичення соціо­логічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу.

Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень).

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формулю­ванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й ста­тистичними даними.

11. Класи та страти.

У своїй сукупності соціальні спільності утворюють соціальну структуру суспільства. Соціологи давно намагалися визначити основний елемент цієї структури. Багато хто з них таким елементом вважали класи. Саме поняття "соціальний клас" з'явилося давно.

Спочатку виділили два класи - бідних і багатих, тобто враховували лише економічну диференціацію.

Пізніше виник розподіл на класи пригноблених і гнобителів. Поява класів пов'язувалася з політичним насильством.

У XVIII ст. з'явилася розподільна теорія (економіст А. Сміт, історик Ф. Гізо), відповідно до якої виділялися три основних класи:

1) власники землі (феодали), що одержують ренту;

2) власники капіталу (буржуазія), що одержують прибуток;

3) робітники, що володіють своєю працею, одержують заробітну плату.

У марксистсько-ленінській теорії головною ознакою розподілу суспільства на класи служать відносини власності.

У сучасній західній соціології поняття класу також використовується (наприклад, виділяють середній клас, клас управлінців).

Але більш універсальним є поняття страти (з лат. stratum - прошарок).

В основу розподілу суспільства на страти покладено багато критеріїв: дохід, професія, освіта тощо.

Соціальна структура суспільства крізь призму класів і страт виглядає по-різному.

Два основних класи - робітники і селянство та соціальна група - інтелігенція.

Такою уявлялася структура радянського суспільства з позицій марксистського класового підходу.

Варіантів соціальної стратифікації того ж радянського суспільства 80-х рр. XX ст. (групи виділялися з урахуванням наступних ознак: влада, рівень доходів, престиж, освіта, спосіб життя, стандарти споживання):

правлячий клас (0,7% у складі зайнятого населення);

управлінські фахівці (близько 3,5%);

творча інтелігенція (1,8%);

фахівці кваліфікованої розумової праці (18,8%);

неспеціалісти - службовці (близько 5%);

промисловий робітничий клас (22,3%);

робітники різних галузей невиробничої і соціальної сфери (19%);

обслуговуючий персонал (близько 13%);

сільськогосподарські робітники і селяни (15%) і інші групи.

Очевидно, що врахування багатьох ознак при виділенні соціальних груп дозволяє створити більш багатомірну картину соціальної дійсності, а виходить, і точніше виявляти тенденції її змін.