Теоретична частина

Одним із найбільш відомих творів М.Хвильового є новела «Я(Романтика)». Сюжетна складова зосереджується на змалюванні розколотої особистості людини. Дійсність у новелі подається через внутрішній світ персонажа – активного учасника буремних революційних подій, що ставлять особистість на межу найвищого психологічного напруження.

Новела Хвильового не випадково має присвяту «Цвітові яблуні». Автор прагнув підкреслити прикмети власної манери, теж великою мірою заснованої на відображенні внутрішніх переживань персонажа.

Важливу роль відіграє образ матері головного героя, який постійно тяжіє до узагальнено-філософського виразу. «Моя мати, - промовляє герой твору, - втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків».

«Я (Романтика)» – психологічний твір. Хвильовий започаткував неоромантичну течію психологічного плану. На цьому поприщі в українській літературі він став новатором. Особливістю творів митця є також те, що сюжет у них відіграє не головну, а допоміжну роль, і тому часто розмитий. Позасюжетні елементи у творах Хвильового, на відміну від сюжету, домінують. М. Хвильовий присвятив новелу «Я...» «Цвітові яблуні» М.Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває і муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам'яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом - поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує у цій трагедії творча, життєстверджуюча сила. М. Хвильовий також розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний. У грудні 1923 року М. Хвильовий читав «Я (Романтика)» у київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, і твір, як писав журнал «Нова громада», «справив глибоке враження на аудиторію». Твір торкається роздвоєння людської особистості. У світовій літературі часто спостерігаємо бінарні пари: Фауст, Доріан Грей… В українській – Лукаш, ліричний герой «Intermezzo». Свого героя Хвильовий ставить перед вибором: або служіння комуні, або життя матері. В образі безіменного чекіста з новели М.Хвильового наче живе два антиподи: людина за подобою Божою і ходяча догма, робот-виконавець.

Проблематика новели

1.  Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією - з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики - з другого.

2. Неминучість втрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.

3.Проблематика носить надчасовий, філософський характер.

План образної системи новели:

1) мати (матір Марія - Божа й вселюдська мати - центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення); 2) доктор Тагабат (доктор Тагабат – «людина з холодним розумом і каменем замість серця», безглуздо жорстокий п'яниця й людожер);

3) дегенерат (дегенерат - вартовий революції з душею «палача з гільйотини»); 4) Андрюша (Андрюша - людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі»).