10. Становлення та етапи розвитку науки про туризм (туризмології)

В процесі становлення туризмології як наукової дисципліни виділяють два періоди:

1) передтуризмологічний;

2) становлення індустріального суспільства та його перехід до постіндустріальної фази. В цей період з’являється туризм та отримує розвиток як суспільний феномен. Відповідно формується і науковий підхід до аналізу туристичної практики. В межах цього періоду виділяються такі етапи:

1 етап – друга половина 19 ст. – поч. 20 ст. – поява перших наукових угазальнень в туристичній діяльності. Формулювання опорних категорій туристичної науки.

2 етап – 20 ст. – поч. 21 ст. – вплив різних чинників фікс.: а) урбанізація; б) успіхи медицини, особливо бальнеології та пропаганда цілющого впливу гірського та приморського повітря; в) розвиток транспорту, зокрема, поява автотранспорту. Це позитивно позначилось на активізації туристичного руху. Відповідно зросли доходи тих країн, до яких був спрямований туристичний рух, тому туризм став розглядатись як джерело збільшення прибутків.

Які постаті та праці були?

1 етап – 1900-1920 рр. К. Штюптц (Австрія) «Географічні умови та наслідки туризму в Тиролі»; Р. Бланшар «Туризм у французьких Альпах», ввів термін «туристична промисловість»; Дж. Страднер (Австрія) «Туризм», досліджував вплив туризму на економіку регіону, розглядав проблеми туристичного районування, необхідність дослідження туристичних ресурсів, які фомують «туристичну привабливість» території; В. Лінднер «Про подорожі у стародавні і нові часи».

30-ті рр. – «Проблеми історичної та географічної природи відпочинку», мотивації подорожей, соціальні чинники організації дозвілля. Хунцікер, Крапф (австр.) – визначили туризм на підставі системного підходу як сукупність відносин та явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей у місцях, відмінних від їх постійного місця проживання і роботи. Почали формуватись національні туризмознавчі школи (30-ті рр.), зокрема, австрійська (Дж. Страднер, К. Штюпц), німецька (Г. Вегенер, А. Кох), британська (З. Бауман, Дж. Ленгкік), датська (Н.Лейпер), швейцарська (К. Крапф, В. Хунцікер), французька (Р. Бланшар), польска (І. Енджейчик), болгарська та ін. Особливо успішною булла німецька школа: був заснований дослідницький інститут туризму в Берліні (з 1950-х рр.), Німецький економічний університет (при Мюнхенському університеті) та інститут у Франкфурті-на-Майні.

Виділяють і польську школу (дослідник – Лещицький). Зокрема, він досліджував туристично-курортний рух в Карпатах. В повоєнні роки був виданий «Туризм» в 4 томах, словник з географії туризму в Польщі, посібник «Соціологія туризму», «Сучасний турбізнес екостратегії» (Ірена Енджейчик). Університет географії Варшавського університету.

Французька школа – центр вищої освіти Паризького університету, Центр туристичних досліджень (Ей-ен-Прованс, видай зошити з туризму), головний теоретик – Деферт.

Британська школа – Коен, Ленгкік, Неш (розвивали антропологію туризму), Бауман, Д. Пірс. Бауман – соціолог, Пірс – нині працює і написав «Туризм сьогодні», «Туристичні організації» та «Туристичний ринок».

Північноамериканська школа. Засновник – Макінтош. Написав «Міжнародні подорожі та туризм» (1950 р.), «Туризм: принципи практики філософії». МакКеннел і Грабурн – соціологи туризму, зокрема запровадили вираз «святкова свобода подорожування».

Українська школа. З 1970-х рр. в СРСР відоме прізвище – Преображенський (Інститут географії АН), написав «Теоретичні основи рекреаційної географії», де він відніс рекреаційну географії до соціальной географії і основним поняттям в його концепції булла группа відпочиваючих та їхні потреби.

Родоман – «Поляризація ландшафту як засіб збереження біосфери і рекреаційних ресурсів», «Гармонічне існування людини і біосфери в умовах урбанізації».

Котляров «Географія відпочинку та туризму: формування і розвиток територіально-рекреаційних комплексів».

Крачило М. «Основи туризмознавства», 1980 р.

Міжнародні центри в світовому туризмі:

Міжнародна спілка туристичних організацій (МСОТО) організувала Міжнародний інститут туристичних досліджень. Проводила конференції і видавала статистичний щорічник з туризму та журнал «Туризм у світі». Ця спілка існувала з 1947 р. На її базі в 1975 р. булла створена ВТО.

Але була ще одна Міжнародна асоціація наукових експертів у галузі туризму (1951 р.), а також Міжнародна академія туризму (Монте-Карло, Монако) – випускала журнал «Міжнародна академія туризму». А з другої половини ХХ ст. почала активно видавитись туризмознавча наукова періодика «Touristreview», «Touristmanagement», «Tourismrecreationresearch» (Азія), «Tournaloftouriststudies» (Австралія), «Tournaloftravelresearch».

З 1975 р. всю науково-дослідницьку туризм означу роботу очолює ЮНВТО. Вона:

а) з 1980-х рр. розробила і впровадила нормативно-правову базу туристичної галузі;

б) розробила наукові методи осмислення феномену туризму;

в) провела конференції з туризму: Манільську в 1997 р., Гаазьку в 1989р., Монреальську в 1996 р.;

г) прийняла Хартію туризму, де визначені основні права людини на відпочинок та дозвілля – на шостій сесії Генер. асамблеї ЮНВТО, 1999 р.;

е) Глобальний етичний кодекс туризму на 13-ій сесії Генер. асамблеї ЮНВТО в 1999 р.

В Україні туризмологічна школа отримала розвиток в КУТЕП. Пазенок «Туризмологія» - обґрунтував туризмологію як навчальну дисципліну та видав колективну монографію, має посібник, книги «Філософія туризму», «Педагогіка туризму», «Історія туризму», «Соціологія туризму» (+ Шандор), «Психологія туризму» за участі В. Федорченка.

Федорченко видав Енциклопедичний словник-довідник з туризму.

Туризмологічні дослідження також здійснюють:

а) кафедра «Країнознавства та туризму» географічного ф-ту КНУ ім. Тараса Шевченка;

б) кафедра готельного, ресторанного та туристичного бізнесу КНТЕУ (Ткаченко, Михайленко);

в) Львівський університет (Мальська).