26) Концепції правової та соціальної дуржави

 Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканності її прав, свобод та законних інтересів. Сам термін "правова держава" (нім. Rechtsstaat) вперше було вжито у першій половині XIX ст. в працях німецьких правознавців (К. Велькер, Р. фон Моль та інші).

Наявність розвинутого громадянського суспільства. 2. Правова рівність усіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави.3. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу й судову.4. Розв'язання питань і прийняття загальних рішень за ознакою більшості, але з урахуванням прав меншості.5. Легальна діяльність не лише правлячих, а й опозиційних партій, об'єднань, рухів.6. Вседоступність суспільно значимої інформації, незалежність ЗМІ.

Перші соціальні держави виникають в 50—60-х роках XX ст. Основний закон ФРН 1949 p., що одним із перших закріпив це поняття, розкриває його зміст як гарантування гідного прожиткового мінімуму, соціальної рівності, соціального забезпечення, загального добробуту, державної допомоги тим, хто не в змозі самостійно себе забезпечити. Тобто соціальні держави — це ті держави, які в широких масштабах займаються розподілом соціального багатства і державних ресурсів, не пригнічуючи при тому ринкове середовище, а доповнюючи його розвиненою системою заходів соціальної політики.

27. Поняття політичний режим

Політичний режим (від франц. regime) - державний суспільний устрій, спосіб правління. Це функціонування політичного життя, що складається внаслідок політичних дій соціальних суб' єктів у системі певних політичних владних інститутів, структур, політичних відносин і взаємодії людини і суспільства. Політичний режим - система засобів та методів здійснення політичної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення. Будь-який політичний режим визначається, по-перше, процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; по-друге, стилем прийняття суспільно-політичних рішень; по-третє, взаємовідносинами між політичною владою та громадянами (населенням) країни. Основними компонентами політичного режиму є: принцип легітимності (законності), структура інститутів, система політичних партій і рухів, і, нарешті, форма і роль держави у здійсненні влади. Принцип легітимності передбачає відповідність політичної влади цінностям, на яких базується той або інший режим, і які відповідають інтересам, потребам і сподіванням населення. Практично законність політичного ладу відображається через відповідність походження та дій влади вимогам демократії. Політичною основою є держава, що має законодавчі та виконавчі функції влади, встановлює і підтримує в суспільстві порядок, вигідний можновладцям. Ідеологічною основою є ідеологія панівного класу, політичної еліти, що утверджує у свідомості людей думку про доцільність саме існуючого суспільного устрою.

28. Поняття авторитарного режиму, головні особливості

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакцій¬них проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси то¬талітарного і демократичного режимів.

Як і демократичний ре¬жим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, со¬ціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити за¬гальний контроль за населенням, обмежується жорстким політич¬ним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:

(1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шля¬хом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язу¬вання чиєї-небудь волі зверху;

(2) наявністю центру, що має владні повноваження управ¬ління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

(3) здійсненням управління, як правило, централізовано; кон¬центрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалеж¬них органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

(4) використанням насильства і позасудових методів приму¬су людей;

(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;

(6) субординацією суб'єктів громадських відносин, дією прин¬ципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здій¬снення конституційне проголошених прав і свобод особи, особ¬ливо у взаємовідносинах особи з владою.

Авторитарний режим може бути двох видів:

• революційний — спрямований на зміну типу суспільно-по¬літичного розвитку;

• стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

— відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

— намагаються створити передумови для демократизації сус¬пільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

— є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського поряд¬ку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні пе¬ретворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового само¬регулювання, проводити достатньо активну соціальну політи¬ку. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний ха-рактер.