49. Сучасні політичні ідеології

Енвайронменталізм або інвайронменталізм (англ. environmentalism від англ. environment — навколишнє середовище,природа):

• соціальний екологічний рух — організований рух зацікавлених громадян та державних органів, спрямований на захист та покращення стану навколишнього середовища[1], що поширився в ХХ столітті в європейських країнах.

• теорія управління соціально-економічним розвитком і навколишнім середовищем, яка вважає людство частиною біосфери і стверджується необхідність перетворення природи в інтересах людини,[2] галузь науки, що сформувалася в середині XIX століття, коли під цим словом розумівся ряд нових ідей про те, що люди розвиваються в значною мірою під впливом навколишнього середовища[3];

Як соціальний рух, енвайронменталізм відображає усвідомлення обмеженості природних ресурсів та занепокоєність впливом споживання і маркетингової діяльності на навколишнє середовище. Інвайронменталісти не мають нічого проти маркетингу та споживання, як такого, але вони вимагають, щоб люди та організації діяли обережніше по відношенню до навколишнього середовища, оскільки у своєму бажанні кількісно збільшити споживання, маркетинг сприяє недооцінці негативних наслідків. Інвайронменталісти вимагають, щоб як споживачі, так і виробники продукції та послуг, приймаючі рішення, не забували про вплив на довкілля.

Як наукова течія, енвайронменталізм близький до географічного детермінізму і виник у США. Оскільки основою розвитку країн є їхня економіка, енвайронменталісти Г. Тейлор, P. Сміт, Е. Симпл стверджують, що відносини між країнами розвиваються на основі міжнародного географічного (територіального) поділу країн, який, у свою чергу, визначається відмінностями у природному середовищі. Розвитком наукової течії енвайронменталізму стала теорія «кліматичних оптимумів» С. Гантингтона. Останній вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.

50. Політична глобалістика: предмет, структура, категорії. Глобальні проблеми сучасності (політичні аспекти).

У наш час політологія все більше звертає увагу на актуальні, надзвичайно важливі питання сучасного світового розвитку. До них слід в першу чергу віднести глобальні проблеми, які зачіпають життєві інтереси всього людства. Безпосередньо термін глобальні проблеми у його теперішньому значенні став вживатися відносно недавно, у другій половині 1960-х років. Важливу роль у розвитку сучасної глобалістики відіграє вивчення питань, що мають політологічнийхарактер або пов'язаних з політичною сферою. У 1990-і роки в рамках розглянутої нами області знань сформувався новий напрямок, отримав назву політична глобалістика. Однак процес політологізаціі глобалістики на практиці протікав вельми нерівномірно і суперечливо.

Автори перших глобальних проектів Дж. Форрестер, Д. Медоуз та інші на початку відмовилися від цілеспрямованого пізнання політичної сторони планетарної проблематики. У ході подальшої еволюції глобалістики стався поступовий поворот до питань політичної природи. Він полягав у наступному: по-перше, у визнанні ролі та значення політичних, чинників у вирішенні глобальних проблем. По-друге, у розумінні необхідності висунення нових політологічних концепцій, які сприяють стабілізації світового розвитку та забезпечення виживання людства. По-третє, проекти подолання всесвітніх труднощів стали розроблятися як з урахуванням вірогідних змін світового політичного порядку, так і на основі аналізу найважливіших процесів і явищ світової політики. Так, широко відомий першудоповідь Римському клубу «Межі зростання» викликав велику дискусію у світі з приводу характеру подальшого зростання нашої цивілізації

Уважне ставлення представників практичної політики глобальні дослідження, багато в чому, пов'язано з нетрадиційним та інноваційним аналізом у цих роботах питань, що мають політичну природу. Серед них, перш за все, виділяються завдання найбільш загального, фундаментального характеру. Такими є:

- Вивчення політичних причин і факторів виникнення та загострення планетарних, проблем;

- Пошук політичних шляхів подолання загальнолюдських утруднень;

- Прогнозування політичного устрою прийдешнього світового співтовариства, яке зможе стабільно і стійко розвиватися, знаходячи адекватні відповіді, як на вже відомі, так і на нові глобальні виклики.

Значний інтерес викликають і більш вузько спеціалізовані дослідження. До цих досліджень, зокрема, відносяться розробка і вивчення в контексті глобальної проблематики актуальних питань, пов'язаних з політикою в галузях екології, народонаселення, енергетики,транспорту, використання природних ресурсів, освоєння космосу та Світового океану і т.п.

Таким чином, моложно зробити висновок, що політична наука і глобалістика як система міждисциплінарних знань в наші дні мають багато точок дотику.

Поняття "глобальні проблеми" в сучасному його розумінні увійшло у широкий обіг наприкінці 60-х рр. ХХ ст., коли вчені багатьох держав розпочали дослідження змін, котрі відбуваються в глобальній системі, й можливі їх наслідки. У стислий час сформувалося нове наукове поняття - "глобалістика".

Учені-глобалісти виділяють три основні групи глобальних проблем:

1. Проблеми, пов'язані зі сферою міжнародних відносин, що відображають протиріччя і об'єктивно необхідні перетворення.

2. Глобальні проблеми, сферу виникнення та прояву яких складають взаємовідносини особи та суспільства.

3. Глобальні проблеми взаємодії людини та природи. Це проблеми незбалансованості потреб життєдіяльності людей і можливостей довкілля.

Отже, до найгостріших глобальних проблем можемо віднести:

♦екологічну проблему;

♦підтримання миру;

♦освоєння космосу та світового океану;

♦продовольчу проблему;

♦проблему народонаселення;

♦проблему подоланняв ідсталості;

♦сировинну проблему; міжнаціональну проблему таі н.

Ри́мський клуб- це міжнародна неурядова організація, що об'єднує в своїх рядах вчених, громадських діячів і ділових людей більш, ніж з 30 країн світу, стурбованих перспективами розвитку людства.

Основною метою Римського клубу є: виявлення найбільш важливих проблем, які визначатимуть майбутнє людства на основі комплексного та перспективного аналізу; оцінка альтернативних сценаріїв майбутнього; розробка практичних рішень виявлених проблем; стимулювання суспільної дискусії і ефективні заходи для поліпшення перспектив на майбутнє.

Римський клуб прагне за своїм складом представляти своєрідний зріз сучасного прогресивного людства. Його членами були і є видатні вчені і мислителі, державні діячі, представники сфери освіти, педагоги та менеджери з більш ніж тридцяти країн світу